Політбоністика


Боністика – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає паперові грошові знаки та бони як джерело економічної та політичної історії суспільства.

Вітчизняні політологи знову реанімують тему політичної обумовленості внесення змін до дизайну українських банкнот. Так, на одному з вітчизняних сайтів з’явидася стаття Олександра Палія "Як штабіст Януковича відростив бороди Великим Київським князям".

Тема, яку підняв автор – дійсно цікава. Версія пана Палія про те, звідки "ноги ростуть" у замовлення на подібні зміни, видається в загальних рисах слушною.

Однак було б, напевно, неправильно все зводити лише до періоду минулорічної виборчої кампанії та участі в неї тогочасного голови Нацбанку Сергія Тигіпка. Так само безплідною в даному контексті є затіяна шановним політологом дискусія про те, як насправді виглядали Великі Київські князі.

Вірогідність того, що портрети Володимира та Ярослава з банкнот 1992 року найбільш відповідають справжній зовнішності цих історичних персонажів, є дуже малою.

Пару років тому висувалися припущення, що це... лише варіації автопортрету художника-оформлювача банкнот. Проте справа зовсім не в цьому.

Насправді, грошова одиниця є таким самим символом держави, як і прапор, герб чи гімн.

Вже забуті дискусії навколо цих символів і як дуже серйозні сили боролися і проти синьо-жовтого прапору, і проти гімну "Ще не вмерла Україна", і проти внесення зображення тризуба до Великого Гербу України (хоча він (тризуб) уже повсюдно й офіційно використовувався).

Грошовій одиниці, яка була введена в обіг з деякою відстрочкою – лише у вересні 1996 року, – у цьому сенсі пощастило. Дизайн гривні тоді вже не дискутувався, що однак, не означає, що він сподобався (у політичному сенсі) всім.

Чого варта наявність на 10-гривеній купюрі "червоної ганчірки" для всіх любителів "єдиної та неділимої" – Івана Мазепи!

Для підтвердження тієї тези, що концепція, покладена на початку 1990-х в розробку оформлення української гривні, "муляла" "північно-східно" орієнтованих громадян, проаналізуємо зміни, які відбулися у 2003-2004 роках в дизайні купюр номіналом 1,2, 5, 10, 20 та 50 гривень.

Номінал 1 гривня

Випуск 1992 та 1995 років. На лицьовому боці розміщено зображення Володимира Великого. На голові – символ князівської влади – діадема.

Розміщення на зворотному боці купюри зображення розвалин Херсонесу можна назвати надзвичайно вдалою знахідкою авторів концепції.

Це одночасно і підкреслення причетності України до спадщини греко-римської цивілізації (адже Херсонес, заснований грецькими колоністами у VII cт. до н.е., входив до складу Римської та Візантійської імперій), і виразний символ глибоких християнських коренів (саме в Херсонесі Володимир Великий прийняв хрещення), а також ненав’язливе нагадування, що Крим є інтегральною частиною української держави.

Випуск 2004 року. Діадема зникає, замість неї – "шапка с соболями". У Володимира "виростає" борода, він стає подібним до мультиплікаційних стилізацій "давньоруських бояр".

На зворотному боці купюри зображено Град Володимира, тобто центральну частину Києва кінця Х – поч. ХІ століття. Особливого символічного навантаження це зображення не несе.

По-перше, Святий Рівноапостольний князь Володимир відомий зовсім не тим, що розбудував Київ. А ось про те, що саме він був тим владцем, який приніс християнство на Русь, з зображення здогадатися неможливо.

По-друге, жоден (підкреслюю – жоден) з зображених на звороті елементів Граду не зберігся до наших днів, тобто це абсолютно віртуальна реконструкція, яку дуже важко зв’язати з конкретною місцевістю.

Номінал 2 гривні

Випуск 1992, 1995, 2001 років. На лицьовому боці – зображення Ярослава Мудрого. "Джерелом натхнення" для художника слугувала реконструкція, здійснена радянським антропологом Герасимовим за черепом, знайденим в гробниці цього Великого Князя.

Проте на реконструкції Герасимова був літній чоловік з бородою, а на банкноті – скоріше середнього віку і без бороди. Головний убір також, ймовірно, перекочував "від Герасимова".

На зворотному боці купюри зображено Собор Святої Софії в Києві у тому вигляді, як він дійшов до наших днів. Тобто, будь-хто подивившись на це зображення легко міг-би впізнати цю будівлю.

Початковий замисел, ймовірно, якраз й полягав у цьому, щоб підкреслити даний факт і продемонструвати зв’язок між Київською Руссю та сучасною Україною, зв’язок, що його можна "торкнутися".

Випуск 2004 року. У Ярослава також "виросла борода", а на голові у нього корона, дуже подібна до тих, які вдягали ... княгині того часу.

Великий князь "помолодшав", що особливо контрастує з розміщеним поряд написом "аще будете в любви межи собою, и Богъ будеть в вас", оскільки ці слова в
"Повісті Врем’яних літ" вміщені у повідомленні про смерть князя.

Окрім того, хоча Ярослав карбував власні гроші, на банкноті чомусь вміщено зображення візантійської монети…

Те, що на звороті зображено Св. Софію, можна здогадатися лише з підпису. Насправді там вміщено реконструкцію (якщо не помиляюсь, то у цьому випадку "джерелом натхнення" художника стала реконструкція Юрія Асєєва), тобто те, як можливо цей собор виглядав у ХІ столітті.

Жодних візуальних асоціацій з реально існуючою будівлею.

Номінал 5 гривень

Випуск 1992, 1994, 1995, 1997, 2001 років. На зворотному боці міститься зображення церкви в селі Суботові на Черкащині, родовому маєтку Богдана Хмельницького, де він й був похований.

Ця церква не збереглася і була відбудована в наш час. Загальна концепція, наскільки її можна зрозуміти, - підкреслення ролі Богдана - засновника держави (для цього й уміщено церкву-усипальницю).

Випуск 2004. Зображення церкви залишається (хоча вже без дзвіниці), проте додається "зображення козацької зброї та гетьманські клейноди темно-синього кольору".

Особливо цікаво споглядати зображення колчана зі стрілами. Козаки, звичайно, широко користувалися луками, але в масовій свідомості він, швидше, асоціюється зі зброєю кочівників.

Окрім того, нагадаємо, що Хмельницький жив у XVII-му столітті, коли вже домінувала вогнепальна зброя. Загалом, на цій банкноті здійснена спроба підкреслити роль Богдана як полководця, воїна, а не державотворця.

Номінал 10 гривень

Випуск 1992, 1994 та 2000 років. На лицьовому боці – портрет Івана Мазепи. Зображення не відповідає жодному із портретів, які збереглися, проте загалом на купюрі вміщено літню людину, з "козацьким типом" обличчя, відповідно підстрижену та вбрану.

На зворотному боці зображено Києво-Печерську Лавру. На перший погляд, це не дуже вдале поєднання, оскільки Лаврська дзвіниця, яка знаходиться по центру зображення, збудована після смерті Гетьмана.

Та й Гетьман Мазепа, як меценат, все-таки більше прислужився до відновлення та побудови інших монастирів (Михайлівського Золотоверхого, Братського та ін.).

Проте, ймовірно, замисел авторів полягав в тому, щоб натякнути на історичний курйоз: до нашого часу не знято накладену з наказу Петра І анафему Мазепі, і саме в Лаврі, яка знаходиться у підпорядкуванні УПЦ в єдності з Московським патріархатом його щорічно (хоча й не називаючи ім’я) продовжують проклинати у Неділю Торжества Православ’я, разом з єретиками та святотатцями.

Випуск 2004 року.Зображення на лицьовому боці купюри змінене до невпізнанності. Гетьман несподівано "омолоджується".

Минулого року вже висловлювалися версії, що зображення, насправді змальоване з портрета наступника Мазепи – Пилипа Орлика.

Так чи інакше, замість сивочолого державного діяча ми бачимо молодого козака. Задум, ймовірно, полягав у тому, щоб посилити акцент на оперетковому образі "Мазепи-коханця", того Івана Мазепи, який увійшов у художню літературу.

Посилює підозри в наявності саме такого задуму й зображення, на зворотному боці купюри художньої композиції, "що включає атрибути життєдіяльності та творчості Івана Мазепи" (тобто – музичний інструмент, перо та книжка).

Окрім того, замість загального виду Києво-Печерської Лаври, на звороті розміщено зображення Успенського Собору цього монастиря, при чому не в тому вигляді, який він має після відбудови у 2001 році, а якоїсь ефемерної реконструкції (ймовірно, так, на думку художника, собор виглядав за часів Мазепи).

Тобто, за всього бажання, пересічному українцеві важко ідентифікувати цю споруду, що називається, "на місцевості".

Номінал 20 гривень

Випуск 1992, 1995 років.На лицьовому боці зображено Івана Франка, а на зворотному – Львівський оперний театр. Мотиви, з яких на цю банкноту потрапив Франко, доволі прозорі – він є умовним репрезентантом західної частини України, тобто – символізує соборність українських земель.

Випуск 2003 року. Все ніби-то залишається на своїх місцях. Відмінності у зовнішності поета – не дуже суттєві (справедливості ради відзначимо, що у цій версії портретне зображення більш якісне, аніж було у 1992).

Єдина новація – на лицьовому боці додано факсиміле частини вірша Івана Яковича: "Земле, моja всеплодьучаjа мати!..."

Очевидно була гостра потреба підкреслити не соборність України, а відмінність її західної частини, в якій навіть говорять та пишуть "не на общепонятном".

Задля цього невідомі "трударі" не полінувалися знайти факсиміле Франка, написане за допомогою відмінної від сучасної орфографії – в такому вигляді твори письменників ХІХ - поч. ХХ століття не публікуються вже років вісімдесят.

Номінал 50 гривень

Випуск 1994 року. На лицьовому боці зображений Михайло Грушевський, при чому десь так він виглядав після 1917 року, а на зворотному – будинок Верховної Ради.

Тут, як і у випадку з Мазепою, можна відзначити певний анахронізм – будинок сучасної Верховної Ради побудовано після смерті Михайла Сергійовича.

Однак задум полягав саме в тому, щоб підкреслити роль Грушевського у відновленні української державності у 1917-1920-років та певну спадкоємність між УНР 1917-1918 років та Українською Радянською Соціалістичною Республікою, парламент якої розміщався у згаданій будівлі.

Випуск 2004 року. Михайло Сергійович на лицьовому боці купюри "помолодшав" – так виглядав професор Грушевський на початку ХХ століття.

Написом "Історія України" додатково підкреслюється, що він не стільки державний діяч, скільки історик. А на зворотному боці вміщено зображення Будинку Вчителя, в якому, власне й засідала Центральна Рада. Однак, на відміну від будинку сучасної Верховної Ради, ця будівля "не впізнається".

Для експерименту, будь хто може запитати у перехожих киян про цей будинок і максимум один з двадцяти скаже, що тут містився український парламент, очолюваний Грушевським.

Отже, вищезазначених відмінностей занадто багато, щоб пояснити їх випадковим збігом. І в 1992-му, і в 2003-2004-му роках внесення тих чи інших осіб та зображень на купюри відповідало певній концепції.

У першому випадку гривня мала підкреслити давні історичні корені української державності, приналежність українців до грона європейських народів, єдність сходу та заходу України - соборність України, боротьбу за незалежність від Росії, тяглість державницької традиції в ХХ столітті.

У другому випадку йшлося про внесення бутафорських елементів до банкнот (неіснуючих будівель, наприклад), підкреслення відмінностей між різними частинами країни, акцент не на державницькій, а на науковій (Грушевський) чи творчій (що особливо цинічно виглядає у випадку з Мазепою) діяльності.

Пройшла своєрідна "білорусизація" банкнот – внесення на них зображення всіляких "зайчиків" та "зубрів". Особливим досягненням "редакторів" 2003-2004 років стало те, що їхня праця залишалася фактично не поміченою науковцями та громадськістю…

Андрій Стародуб, кандидат історичних наук

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!