Величне повернення Берлусконі


«Чіпляючись за добре знайоме, італійці, як то не є парадоксально, сподіваються на зміни? «Їх (країна –А.О.), в решті решт, - це країна, в якої «усе мусить змінюватися так, що усе може залишитися таким, як і було», - цитує «The Economist» Джузеппе Лампедузу. – «[…] Мабуть, вони вважають, що повернувши пана Берлусконі до влади, вони зможуть перегорнути це висловлення до гори ногами та зберігти усе, як і було, щоб просувати реформи. Якщо так, то вони скоріше за все будуть розчаровані. Під час його нещодавніх мандатів, між 2001 та 2006 роками, пан Берлусконі провів скромні покращення в нежиттєвоспроможній пенсійній системі та в негнучкий ринок труду. Більшість своєї енергії було направлено на просунення своїх власних інтересів, або інтересів своїх приятелів".
«Лише якщо не яка-небудь технічна перешкода, що спричинить зміни в виборчому календарі, Італія голосуватиме 13 та 14 квітня, обираючи свій 62-ий уряд з часів другої світової, та усі ознаки такі, що очолюватиме його Сільвіо Берлусконі, точно як і 53-ій, 59-ий та 60-тий», - пише «The Economist».

«Деякі з його зусиль прийняли форму законів (як італійський закон про позовну давність), що допоміг йому запобігти вироку, деякі – на нападки на судову систему, деякі – на запровадження системи голосування, що між іншим мала на меті дозволити йому залишитися при владі. […] Мабуть зараз, коли він позбавився від більшості своїх проблем з законом, він може почати думати більш про своє місце в історії у якості великого реформатора та менш про те, як не потрапити за грати. Можливо. Йому 71, та він може подумати, що нічого не втратить, напавши на бездіяльність політики, що стоїть за відносним занепадом італійської економіки. Але таке малоймовірно. Він ніколи не проявляв забагато інтересу до реформ. Скоріше за все він популістськими шляхами прагне потрапити в президентське крісло».

Минулого разу, в 2006-ому, Берлусконі програв. Але програв дуже мало, ледве 0,1%. «Ліві не отримали перемоги насправді, - казав в інтерв‘ю режисер Нанні Моретті, котрий зняв в 2006 році фільм «Кайман» про Берлусконі. –Отож я, як і багато друзів та як напевно багато італійців був трохи розчарований. Агресивність, жорстокість Берлусконі наприкінці виборчої кампанії мене чимало шокували. Але мабуть дозволили йому витримати, більш, ніж він сам думав. То було водночас і сумно та страшно: ця його манера казати абсолютно хтозна що, не відповідаючи за свої слова, коли він мотав червоною хустиною та лякав комунізмом… Дійти до того, щоб казати, що китайці кип‘ятять дітей живцем та роблять з них добрива, і що саме це, якщо можна сказати, є суть комунізму! Що за нечувана нахабність! На нещастя, саме такий спосіб робити політику, яку я б назвав антиконституційною, завжди була актуальною у Берлусконі, він доводив її до кінця, і це коштувало йому певного успіху в очах декого, і навіть в очах забагато кого серед італійців». Чи йдеться про неофашистський підхід? «Історичні порівняння –річ делікатна, тим більш, що порівнюючи Берлусконі з фашистами, є ризик позбавити його сущності, і головне, мінімізувати фашизм, що на нещастя в Італії звичайна справа. Тоді як фашистський режим був справжньою тоталітарною системою. Берлусконі – то інше: то спосіб вихолостити політику такою собі буфонадою та брутальністю. Берлусконі був фігляром на політичній сцені, що стала наче ярмарковими підмостками, він робив свої номери та продавав упродовж 10 років нам певну Італію. Так як він колись продавав краватки. Вся його вульгарність звідси, через його імідж, його жарти, як і його телеканали або його футбольний клуб. Ця культура фарсу, comedia dell’arte, бурлеску на екрані… Так, то викликає занепокоєння, як Берлусконі спромігся втілити собою Італію, ту Італію, котру я люблю. […] Берлусконізм претендував на втілення собою частини Італії. Голосуйте за мене, я насправді такий як ви, - казав він. Але то ілюзія, містифікація – Берлусконі не такий же самий італієць, як інші, просто він був найбагатшим і найпотужнішим італійцем, європейцем ».



Але Берлусконі не змінився ані трохи, з часів своєї першої виборчої кампанії 1994 року. «Така ж сама шевелюра чорна, наче смола, така ж сама кварцева засмага , така ж сама хижацька посмішка, - писав вчора «Le Monde». – Мабуть він мусив би приділити бульш уваги макіяжу, майже перманентному, але підтяжка обличчя та вживлене волосся, що були сильною стороною його мандата 2001-2006 років, чудово відіграли свою роль. Час не має сили над Сільвіо Берлусконі, котрий збирається відмітити своє 72-річя у вересні. Його особистий лікар, Умберто Скапаньіні, одного дня поставив йому діагноз – вічний». Цей вчений вважає, що організм колишнього прем‘єра і можливо майбутнього прем‘єра незабаром, «на 25 років молодший за його реальний біологічний вік». Il Cavaliere Сільвіо обіцяв не використовувати аргументи віку та досвіду проти свого нинішнього опонента, колишнього мера Риму, представника центристсько-лівих, Уолтера Вельтроні. На що Вельтроні каже: «Я матиму вік мого супротивника в 2026 році». Хоча Сільвіо Берлусконі іноді піддається на провокації та каже речі, про котрі мабуть одразу шкодує. Як нещодавно він сказав «я не люблю політику, запитую себе, задля чого я це роблю», проте тут же додав «проте я усвідомлюю, що то є єдиний засіб тримати правих об‘єднаними».

Аналітик кажуть, що він вигравав раніше завдяки добре продуманому іміджу «боса підприємства», та «політика, котрий відрізняється від усіх інших». Зараз останнє може не спрацювати, адже метод втратив новизну. Хоча «В нього як і завжди невірогідний нюх на настрої італійців», вважає соціолог Франко Ферраротті. Чи спрацює це зараз, подивимося…



A.O.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины