УКРАЇНСЬКА ІМПЕРІЯ, ЯК ФАКТОР ВИЖИВАННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ


Розпад радянської держави за історичними наслідками можна сміливо поставити в один ряд з величез ними соціально-політичними катастрофами світу. Під уламками імперії опинилась не тільки шоста частина суші - колишній СРСР. Країни, які так чи інакше тісно співпрацювали з комуністичним режимом, також приведені в стан нестабільності і хаосу.
Відійшов у минуле період боротьби двох систем - капіталізму і соціалізму. Сьогодні ми маємо справу із більш грізним антагонізмом, який має глибоке історичне коріння - протистояння різних споконвіку ворожих цивілізацій.

На нафтодоларах зміцніла і перейшла в наступ ісламська цивілізація. Приклад Ірану переконливо показує, як далеко може завести ця активність. Не можна недооцінювати і повзучу жовту експансію. Уже зараз кожен 4-й житель планети - китаєць. І якщо етнічній експансії Китаю не чинити могутньої протидії, вона вже завтра може перерости в територіальну. Росія впритул зіткнулась з цієї проблемою на Далекому Сході.

А в центрі Росії на Україні і Білорусії слов'янські народи пожинають перші гіркі плоди проникнення західноєвропейської цивілізації. Іде витіснення вітчизняного мистецтва західним ширпотребом найнижчого гатунку.

Чужі манери, чужі звичаї, чужі фасони розуму і одягу - все чуже, ніби нічого свого у нас ніколи і не було. При потуранні теперішніх правителів із нашої молоді твориться тип людини цинічної, яка поклоняється удачі і ради якої піде на все. Моральна і духовна мутація робить із нас ворогів власної історії і нації.

Згідно з соціальними дослідженнями більше 80% юнаків не бажають служити в армії, незважаючи на те, що в генофонді українців завжди була сильною готовність до самопожертви заради Вітчизни. Без перебільшення можна сказати, що за допомогою невинної жувачки і "Снікерса" іде знищення генофонду. Згадайте, до того ж, численні оголошення в газетах, де красивим і здоровим дівчатам пропонують хорошу роботу в західних країнах.

Ну як тут не пожалкуєш за "пресловутою" "залізною завісою", що існувала за комуністичного режиму.

Але рано ще правити панахиду по колись гордій і сильній українській нації. Вона розрізнена, обпльована і оббрехана, але все ще жива. Більше того, вона підсвідомо починає скидати з себе заціпеніння і дурман брехливих постулатів псевдодемократії. Все більша кількість істинних патріотів починає розуміти своє головне завдання - не допустити подальшого розвалу української імперії, в якій ми звикли жити.

Але чому надію на збереження і зміцнення самобутньої нації, ми пов'язуємо якраз із відродженням імперії? Навіть перші кроки по впровадженню в нас західнодемократичних державних інститутів показали, що це абсолютно безперспективна справа.

Викликає стурбованість, з яким бажанням і наполегливістю західна спільнота намагається впровадити у нас демократичні принципи. Хтось сказав: нас поплескують по спині, щоб намацати те місце, куди встромити ніж.

Століття татарського іга, війни з тевтонами переконали слов'ян в тому, що відстояти свою самостійність вони можуть тільки розвиваючись як імперія. Рівнинний ландшафт і незчисленна кількість ворогів примушували вести безперервну експансію, відсуваючи свої кордони все далі від колиски української цивілізації.

Російська імперія, що виникла на руїнах Київської Русі, вогнем і мечем придушувала навіть спроби окремих регіонів мати свою самостійність. Нещадне знищення всього національного, відокремленого дозволило створити могутню унітарну державу, яка рішуче підкоряла собі сусідні народи. І варто було зупинити цей тиск хоча б на деякий час, як імперія слов'ян тут же сама ставала об'єктом експансії молодих хижаків. І це зрозуміло: політика, як і природа, не терпить порожнечі.

Безперервна жорстока боротьба за існування викувала імперську еліту, яка цілком захищала інтереси держави, втілюючи в життя інтереси своєї нації. Вперше бацили транснаціоналізму в правлячу еліту були занесені реформами Петра Великого. Але дух національного самоутвердження і вплив православної церкви були настільки великі, що інородці, які проникли в структури влади були змушені вірою і правдою служити Руській державі. Можна навести багато прикладів, від Катерини II до Крузенштерна, коли зусиллями вихідців із інших держав примножувалась слава землі руської.

З приходом до влади більшовиків було знищено благотворний вплив православ'я, а національна ідея була замінена химерою братства народів. Вчення про інтернаціоналізм, що так активно впроваджувалось, ослабило традиції багатонаціональності правлячої еліти. Біля керма влади опинились люди різних національностей і віросповідань. І цілком природно (закономірно), що цей інтернаціоналізм не стільки турбувався про зміцнення слов'янської держави, скільки про свої власні інтереси. В імперії був втрачений етноконтроль за владою і територіями.

В цих умовах крок за кроком набирали сили відцентрові тенденції. Віддаленим окраїнам вдалося зберегти свої звичаї, культуру, викувати національні кадри державного управління.

І при першій же можливості СРСР, цей колос на глиняних ногах, розвалився на невеличкі удільні князівства. Склалась парадоксальна ситуація, коли в багатьох регіонах колишнього СРСР слов'янські народи, навіть переважаючи за чисельністю, стали діаспорою, людьми другого сорту. І це тільки початок. Наслідки цього процесу можуть бути набагато серйознішими, якщо негайно не приступити до відтворення слов'янської держави в формі імперії.

Даремно лити сльози за втраченою могутністю. Історія не знає руху назад. Але вона розвивається по спіралі, повертаючись на круги своя на новому більш якісному етапі свого розвитку. І ось зараз для врятування слов'янської культури ми знову підійшли до необхідності відродити могутню імперію, яка, може ефективно протистояти натиску ворожих цивілізацій.

Але яка із нинішніх слов'янських держав на території колишнього СРСР може очолити процес відродження колишньої могутності?

В Росії набирає сили рух за відродження СРСР, об'єднання братських народів. Але неозброєним оком видно, що ці розмови ініціюються як і раніше інтернаціональною правлячою елітою Москви, яка таким чином має надію відновити попередній вплив і далі паразитувати за рахунок пограбованих окраїн. Крім того, на території Росії слов'янські народи переважають далеко не у всіх регіонах. Недостатній розвиток шляхів сполучення, систем зв'язку, наявність національно-територіальних утворень в РФ постійно генерують сепаратизм, а в деяких регіонах відкритий етноцид по відношенню до слов'ян. Слабкість центрального уряду федерації в результаті його зденаціоналізованості не дає можливості встановити етноконтроль над територією Росії.

Прапор об'єднання всіх слов'янських народів не може підняти і Білорусія із-за своєї нечисленності.

Самою історією і Богом визначено, що місію об'єднання земель руських повинна знову взяти на себе правонаступниця Київської Русі - Україна. Для цього у неї є всі необхідні і достатні умови. По-перше, Україна є унітарною слов'янською державою, 98% з 52 млн. населення якої слов'яни. По-друге, вона має єдину національну армію, яка практично на 100% складається із слов'ян. І по-третє, в Україні діє національний уряд, спроможний не тільки відстоювати інтереси нації, але й стати консолідуючим началом слов'янського світу. Крім того, Україна була й залишається релігійним центром православ'я, яке вона перейняла ще від Візантії. Четверте, Україна має потужну діаспору на всьому терені колишнього СРСР, яка спроможна встановити етноконтроль на територіях, де вона проживає.

Якими ж нам бачаться шляхи відновлення імперії?

Почнемо з проблем внутрішніх. Перш за все необхідне якнайшвидше встановлення національно-авторитарної влади на всьому геополітичному просторі слов'янських держав. В цих країнах необхідно демократичні інститути зробити інститутом етноконтролю за владою.

Доцільно призупинити діяльність всіх політичних рухів, як в своїй роботі спираються на підтримку із-за кордону і проповідують ідею транснаціоналізму.

Необхідно всіма засобами вести широку роботу по пропаганді слов'янської ідеї. Представникам слов'янських народів пора усвідомити себе єдиними господарями на своїй землі, а за кордоном - достойними представниками великого народу.

В економіці слід би зробити ставку на власні сили. Останні роки нашого самостійного розвитку явно переконують, що розраховувати на підтримку світового співтовариства не доводиться. Вона не несе нічого, крім кабальної залежності слов'янських держав від Заходу. Першим кроком повинно бути призупинення приватизації, наступним - відродження підприємств військово-промислового комплексу, які можуть стати об'єднуючим началом в економіці, як найбільш організовані, наукоємкі, оснащені найсучаснішим обладнанням. А що ж до сільського господарства, то проблема продовольства може бути вирішена шляхом введення приватної власності на землю без права її передачі, а також збереження колгоспів і радгоспів.

В галузі зовнішньополітичної діяльності надзавданням є створення союзу держав православного поясу від Греції до Грузії, який буде відстоювати інтереси і не дозволить розчинити православну культуру їх етносів серед західної та ісламської цивілізації. Гарантією цьому можуть стати об'єднані збройні формування слов'янських держав, створені спеціально для підтримки миру і порядку в цьому регіоні.

В зв'язку з цим виникає насущна необхідність зміни воєнних доктрин цих держав. Вони повинні бути створені не на принципі активного стримування можливого противника, а реального залякування. Тому цілком необхідне збереження ракетно-ядерного потенціалу України, Росії і Білорусії, який може стати основою слов'янських сил стримування.

Найбільш суттєвим і першочерговим кроком цих сил на зовнішній арені може і повинна стати активна підтримка сербів. Бо ні для кого не секрет, що в Югославії здійснюється геноцид щодо православного слов'янського народу. Фактично, ми маємо справу з першим силовим натиском з боку західної і мусульманської цивілізацій.

І від того, як ми витримаємо цю перевірку на міцність, багато в чому залежить розстановка сил на світовій арені.

Однак найважливішим і водночас найскладнішим завданням є укорінення в свідомість слов'янських народів києвоцентричної ідеї. Про те, наскільки це непросто, говорить той факт, що на цьому шляху можуть стати інтереси української діаспори в Росії. Важкою працею вони відвоювали собі місце на Олімпі в "стольній" Москві. Їх влаштовує ідея інтернаціоналізму, вона їх кормить. Але у випадку приходу до влади націоналістичних урядів представники діаспор будуть негайно відлучені від годівниці.

І все-таки українцям, що проживають в інших країнах, потрібно усвідомити, що їх майбутнє - у служінні української метрополії. Тільки це їх врятує від асиміляції. Попереду - або крах слов'янського світу, або його укріплення через ідею національних урядів. Вони дозволять створити на першому етапі конфедерацію Слов'янських держав, а пізніше і потужну унітарну імперію в межах колишнього СССР під егідою України і з столицею в Києві.

В народі кажуть: "Розумного доля веде, а дурного - волочить". Час вже всім зрозуміти, що нам на роду написано жити у великій державі. Саме при таких обставинах розвивався генофонд слов'янської нації. Спроби поміняти етносоціальне середовище, нав'язати чужорідні елементи завжди закінчувалися кривавими драмами і, в кінці кінців, відторгненням всього, невластивого нашій нації.

Прийшов час кожному із нас, хто вважає себе слов'янином, зробити вирішальний вибір - продовжувати спокійно споглядати на знищення нашої нації чи віддати себе справі побудови великої Київської Держави. І якщо ви самі не зробите вибір, то за вас його зробить найбільш здорова частина нації.

НАШІ ЛЮДИ ЗВИКЛИ ЖИТИ У ВЕЛИКІЙ ДЕРЖАВІ. МИ ЗРОБИМО УКРАЇНУ ВЕЛИКОЮ ДЕРЖАВОЮ. ЩОБ НАРОДУ НЕ ПОТРІБНО БУЛО МІНЯТИ СВОЇХ ЗВИЧОК!

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины