ПАРАМІЛІТАРНІ ФОРМУВАННЯ


Постання, комплектація, дисципліна, озброєння, тактика

(За досвідом бойових дій в межах СНД)

Розпад ВАПА та СССР розпочав процес зміни дотихчасового СТАТУС-КВО в Європі. Фронтальне протистояння "Схід"-"3ахід" замінилося на складну багатосторонню комбінацію сил.

Стосовно мілітарної ситуації це мало як позитивні (подолання ядрового "пату"), так і негативні (значне зростання загрози війни в Європі ) наслідки.

Одним з наслідків зміни політичної ситуації в Європі та новим чинником, що визначатиме мілітарну ситуацію в ній, є парамілітарні формування. Вже зараз бойові дії на Балканах та Кавказі ведуться значною мірою силами позаурядових військових формувань. У подальшому, в міру зростання кризи в державах-наступниках СНД та деяких країнах Східної Європи (в першу чергу - колишній Югославії), мілітарне значення цих формувань зростатиме. Тому вже зараз повинно уважно вивчати цю нову загрозу миру і стабільності в Європі.

Як правило, парамілітарні формування утворюються або політичними силами (партіями), або в разі, коли загальна політизація суспільства є недостатньою і конфлікт в ньому відбувається на зовні іншому (міжнаціональному, міжконфесійному) грунті, як плід мілітарної самоорганізації суспільства.

Розподіл цей є доволі умовним, політичні сили репрезентовані в кожній спільноті і проявляються, якщо не в формі організаційної діяльності партій, то на рівні політичних симпатій провідних особистостей.

По формі парамілітарні формування нав'язуються або до історичних першовзорів, що лишили помітний слід в історії даного народу (козаки, гайдуки), або творяться заново, найчастіше у вигляді "загонів самооборони" чи "національної гвардії" (Придністров'я, Осетія, Інгушетія, Абхазія, Чечня).

В практиці одночасно виникають найрізноманітніші парамілітарні формування, що конкурують, чи навіть конфліктують між собою.

Це роздрібнення мілітарного потенціалу нації (суспільства) є свідченням конфлікту в самій нації (суспільстві).

Воно не може бути подолане ніякими угодами, блоками, об'єднанням супроти "спільного ворога" (Грузія) і є чинником, що має бути в числі інших покладений в основу оперативного планування стосовно парамілітарних формувань.

Велике значення в парамілітарних формуваннях має феномен особистого лідерства.

В практиці кожне з них не є контрольованим однією особою. В організаційні підстави деяких навіть не покладено принцип єдиноначальності, практикується виборність командирів (козаки). Тому зовнішньо єдине парамілітарне формування є лише збираниною незалежних загонів, об'єднаних навколо своїх командирів. Оскільки командувати через особистий авторитет можливо лише на очах підвладних, розподіл цей проявляється найчастіше на щаблі "сотня", рідше - "курінь".

Комплектуються парамілітарні формування на добровільних засадах. Навіть у разі проведення формальної мобілізації відсутність спроможного адміністративного та поліційного апарату дозволяє всім, хто бажає, уникнути призову. За причинами вступу особовий склад цих формувань можливо поділити на такі категорії:

Ідеалісти - особи, які вбачають у власній участі в конфлікті реалізацію особистих політичних переконань, етичних пріоритетів. В парамілітарних формуваннях партійної приналежності це перш за все члени цієї партії.

Авантюрники - особи, які вважають навколоконфліктне середовище найбільш придатним для власного існування ("народжені для війни").

Випадкові особи - ті, чий вступ до формувань був вимушений зовнішніми обставинами (життєва невлаштованість, переслідування з боку влади чи третіх осіб).

У практиці ці категорії існують не в чистому вигляді, а зливаючись одна з одною. Тому можливо говорити про домінування в кожного з учасників тих чи інших спонукальних причин до вступу та участи.

Бойова цінність вояків різних категорій як така відзначається більш сукупністю їх особистих якостей - придатністю до вирішення завдань, що їх ставить участь в бойових діях. Виразно пов'язаною з боєздатністю є лише попередня приналежність до колективу, де існували зверхньо-підвладні стосунки і агресивного назовні (війська, банди, політичні організації малого підприємства). Порівняно кращими є також організовані добровольці політичних організацій-засновників.

Стосовно совіцького суспільства цікавою є порівняно низька придатність ветеранів війни в Афганістані. Більшість "афганців " не має справжнього бойового досвіду. Вони недисципліновані, заражені наркоманією, алкоголізмом, їхні спроби самоорганізації закінчуються нічим. Причина цього - практикований в СССР "культ афганців", коли належати до них було вигідно. Це розбещувало ветеранів, свою участь у війні декларували головне ті, хто не був у бойових підрозділах. "Афганці", що не належать до об'єднань, є набагато кращим матеріалом, але потребують спеціального до них ставлення з боку командирів (як до молодих компаньйонів, але не підлеглих).

Дисциплінарні взаємини в парамілітарних формуваннях складаються залежно від способу утворення. Якщо ці формування створені вже організованою силою (партією), в них переважають норми стосунків, визнані в ній. Активісти організацій, командири (помічники командирів) окремих відділів "польової жандармерії", "військової поліції" є провідною і об'єднавчою відділ силою.

У разі, коли формування будуються знизу, ініціативою "народних мас", провідником волі командира є коло його прибічників. В обидвох випадках заходи дисциплінарного впливу відрізняються від практикованих у війську. Приховане насильство у вигляді позачергової служби, господарських робіт, арешту, поступається прямій загрозі, фізичним покаранням, покаранням смертю. Практиковані такі дії як побиття винного командиром або його прибічниками, тероризування непокірних (відбезпеченою гранатою, пострілами над головою чи під ноги), таємні розправи, що видаються за бойові втрати чи дії диверсантів супротивника.

Зовнішній вияв дисципліни та субординації (військове вітання, усталена військова постава, тощо) є або декоративним елементом, тоді підлеглі роблять це, коли і як їм подобається, або з волі командира як свідчення його влади над підрозділом. В обидвох випадках муштра не сягає військової, є спрощеною.

Парамілітарні формування не мають однострою в стислому розумінні цього слова, знаки розрізнення та національної (політичної) приналежності є більш декоративним елементом. Зазвичай, у відділах мішанина, наслідування одностроїв історичних першовзорів (козаків, російського контрреволюційного війська), національних збройних формувань часів громадянської та Другої світової воєн, решток попередніх одностроїв Совіцького війська, сучасного однострою (різних моделей польового) російського виробництва. Особливо популярними є "престижні" предмети одягу і спорядження (хутряні шапки-папахи, шкіряні куртки, портупеї, кавалерійські чоботи), іноземного походження та елітарних відділів (патронташі-камізелі, наплечні кобури, високі шнуровані чоботи, рідкісні моделі польового однострою).

Базою озброєнь парамілітарних формувань є частини колишнього совіцького війська (зараз російські чи держав-наступниць СССР).

Попередні "конспіративні" запаси зброї не відіграють значної ролі, окрім районів Кавказу, де населення традиційно прив'язане до зброї. У подальшому, в міру розпаду регулярних збройних сил кількість прихованої попередньо зброї зростатиме. Натомість, з причини браку в перший період конфлікту військової зброї, поширені зразки, в т.ч. застарілі, перероблені з учбових, головне карабіни СКС, штурмові карабіни АК-47, ручні кулемети РПК, РПД, ДП, ДПМ. У парамілітарних формуваннях немає досвіду використання мисливської зброї, окрім нарізної з оптичним прицілом, що використовується замість військових снайперських гвинтівок. Гладкоствольна зброя використовується як поліційна, на комендантських постах, як зброя самооборони в командирів лише частково. З причини браку мисливської нарізної зброї великих калібрів популярні карабіни 22л р.

З військової стрілецької зброї популярні зразки під набій 7,62х39, передовсім карабіни СКС та штурмові карабіни АК-47 та АКМ, через їх більшу бронебійність (що важливо при нестачі важкої стрілецької зброї), дальності і цільності пострілів, кращої відпорності, якості вироблення. Серед зразків під набій 5,45х39 популярні штурмові карабіни зі складаною коболью АК-74 С. З кулеметів - так само зразки під набій 7,62х39 (РПК, РПД) та 7,62х54 р (ДП, ДПМ), особливо останні з причини нестачі сучасних кулеметів ПКС. .

Надзвичайною популярністю користуються пістолети й револьвери, в т.ч. спортові. Серед гранат перевага надається оборонному зразку Ф-1 (наслідування гранати Лемона з часів Першої світової війни), ражаюча дія якої всіляко перебільшується.

Характерною для парамілітарних формувань є нестача важкої зброї піхоти (станкових кулеметів, РПГ, мінометів). Головним протитанковим засобом є одноразові РПГ-18.

"Наявні кулемети (ПК) та гранатомети (РПГ-7) застосовуються подібно, як в совіцькому війську, на щаблі "відділення".

Нестачу озброєнь в парамілітарних формуваннях змагають подолати, в т.ч. і кустарним виробництвом, звичним шляхом котрого є механічне копіювання совіцьких зразків. В СНД нароблена технологія ремонту учбової зброї, запаювання люфи, виготовлення набійника, ударника. Відомі випадки перероблення карабінів кал.22л р, під набій 5,45х39 (розсвердлюванням набійника). Виробляються копії РПГ-7, люфові насадки до стрілецької зброї (мортирки), для метання відбезпечуваних перед пострілом ручних гранат. Достатньо оригінальним зразком виробництва ПМР є пістолет-гранатник для метання 40-мм гранат (до підствольового гранатомета). Вся саморобна зброя характеризується емпірікою обрахунків міцності (тому є набагато й невиправдано важчою), примітивністю виконання.

Артилерійські озброєння в парамілітарних формуваннях репрезентовані головно градобійними (85-та 100 мм зенітними) гарматами та ракетами (80-100-мм НУР). В окремих випадках наявні 82-120-мм міномети, гармати калібру до 122 мм (Д-30,2с1).

Основою парку бронетанкової техніки є головно БТР на колесах та гусеничні (БТР-40-50-60-152).

БРМ-1 ,-2, інша колісна та гусенична техніка військового призначення БРДМ, МТ-АВ.

Походженням це переважно учбові машини, позбавлені озброєння. Більшість їх поодинці перебуває в розпорядженні окремих відділів, що використовують їх на власну руку. Відомі лише поодинокі випадки наявності в складі парамілітарних формувань танків (до 10-20 одиниць Т-62 та Т-72). Нестача важкої бронетехніки примушує використовувати, як її замінника, інженерні гусеничні машини чи саморобні броньовані вантажівки (подібно до БТР-152).

Сукупність цих рис визначає особливості тактики парамілітарних формувань. Поділ на відділи має більш організаційне (зміна чергувань на позиціях), ніж тактичне призначення. Слід зауважити, що формальний поділ не відповідає фактичній чисельності. Рої - 5-6 чоловік практично - не існують і не мають тактичного застосування. Чоти - 10-20 чоловік - є головними підрозділами, що діють під час наступу та оборони. Сотні - до 50-80 чоловік - є самостійною частиною, командир якої здатен керувати безпосередньо. Командувати в парамілітарних формуваннях загалом можливо наскільки бачить око і чує голос. Сотні займають визначені ділянки оборони й отримують завдання при наступі. Курені - 150-250 чоловік - є вищим з'єднанням, в якому парамілітарне формування може існувати як ціле. Вищі від куреня об'єднання існують лише номінально.

Іншим визначним чинником є погана тактична підготовка старшин колишньої Совіцької армії, котрі становлять кістяк командної кадри паралітарних формувань. Абсолютна більшість з них нездатна творчо застосовувати положення нового бойового статуту 1990 року на щаблі "сотня"-"курінь". Причиною цього є кадровий характер більшості частин колишньої Совіцької армії, в тягу служби в якій старшини набували переважно лише адміністраторського досвіду.

Полишеність особового складу на себе визначає моральний стан відділів. Спочатку парамілітарні формування є улюбленцями народу. Увага, подарунки розбещують особовий склад. В міру загострення (продовження) конфлікту "любов" з боку населення, що страждає в т.ч. від дій парамілітарних формувань, спадає, і вояки починають вже тероризувати цивільних як "тилових щурів". Особливо брутальні до місцевого населення козацькі відділи. Метою козаків, що воюють на чужій території, є військова здобич. Вони здобувають (у т.ч. в "своїх") зброю, викрадають машини, віднімають їжу, спиртне, цінні речі. Коли війна набридає козакам, вони від'їжджають додому, навіть посеред боїв. Мотивація втечі - "зрада" командування. Особливо шкодить козацьким відділам пияцтво. Систематично їх особовий склад збирається на віче ("коло") й вирішує "не пити на позиціях", а спійманих на пияцтві - шмагати. Так само систематично ці рішення і порушуються.

Оскільки парамілітарні формування творяться зазвичай з метою "оборони цивільного населення" та території, доцільно розпочати огляд тактики саме з цього виду бойових дій.

Якась визначена щільність бойових порядків в парамілітарних формуваннях відсутня. Оборона будується в один ешелон. Основою для неї є стрілецькій рів в одну лінію. Він являє собою пряму траншею з купами землі замість брустверів, без бійниць, шпарин, бліндажів, з укриттям від дощу. Сектори обстрілу перед, позицією не визначаються і не розчищаються. Інженерні загороди виставляються не далі 50 м від стрілецького рову. Як невибухові найчастіше виставляють малопомітні перешкоди (сітка з кільчастого дроту, який пригнуто до землі). Мінні поля завузькі і защільні. Схем мінних постановок зазвичай немає. Замість протипіхотних мін натяжної дії часто виставляються ручні гранати. Подібні міновані поля легко долаються гусеничною технікою з бульдозерним відвалом чи ножовим міновим тралом. Запасні позиції не розбудовуються заздалегідь. Інженерне забезпечення оборони в місті: завали та барикади.

Взаємодії між родами зброї й підрозділами немає. Головною силою оборони є стрілець з автоматом та гранатою. Наявна важка зброя піхоти не концентрується в окремому підрозділі підсиленням в розпорядженні старшого начальника й не застосовується централізовано. БТР, БМП використовуються як рухомі (швидше нерухомі) вогневі точки. Наявна бронетехніка не концентрується в мобільну бронегрупу. Танки, коли вони є, розосереджуються вздовж фронту оборони. Бронетехніку зазвичай окопують.

Артилерію, як і бронетехніку, розташовують безпосередньо за стрілецькими позиціями. Головним видом вогню є артнальоти, короткочасні і малої інтенсивності. Зосереджений вогонь не ведеться. Часто вогневі засоби використовують не за призначенням (н.п. реактивні снаряди для вогню прямою наводкою по точкових цілях, одиночними пусками).

Наступ, як правило, планується силами окремих відділів. Взаємодія погана - зв'язок слабкий. Атака - примітивний фронтальний натиск, без нарощення сили удару з глибини другим ешелоном. Дії малих груп (відділень, секцій) достатньо узгоджені. В штурмових боях бойова цінність парамілітарних формувань дуже мінлива (в часі вуличних боїв в Бендерах (Придністров'я) відділ козаків з 50 чоловік втратив до половини особового складу разом з командиром, але продовжував наступ, на ражаючу бронетехніку молдован з одноразових гранатометів. Але одночасно, козаки легко піддавались паніці, і полишили бойові позиції під претекстом, що їх "зраджують"). Новітніми прийомами штурмових боїв парамілітарні формування не володіють. Наявна бронетехніка також бере участь у наступах. Застосування її узгоджене на рівні "окрема бойова машина" - "рій піхоти". Відомі випадки, коли відділи танків кидали в бій за населені пункти, розташовані в гірській місцевості, де вони розосереджені поодинці, ставали легкою здобиччю супротивника. В боях за населенні пункти танки використовують як штурмові гармати.

Універсальним вогневим засобом у вуличних боях є 23-мм автоматична гармата. Такі гармати рухаються за бойовими порядками піхоти і підтримують її вогнем в наступі і обороні. Вони є і протитанковим засобом. Наявна ствольна і реактивна артилерія в міру здатності артилеристів підтримує наступ, веде вогонь по видимих вогневих точках (місцях зосередження) противника. Інженерні засоби при штурмах зазвичай відсутні.

Інші види бойових дій: парамілітарні відділи часто притягаються до комендантської служби. При тому вони діють, як правило, рухомими патрулями ( в містах) і комендантськими заставами на дорогах. Чисельність патруля (застави) від 3 до 10 чоловік. Звичайні дії - перевірка документів та обшуки перехожих і транспорту. Ставлення до населення дуже диференційоване: від пропускання "своїх" без догляду до безмотивного затримання тих, що "не сподобалися".

При перевірці "чужих" нерідкі спроби пограбувань, образи, побиття, загрози смертю. Службу патрулі й пости несуть некваліфіковано, дуже вразливі щодо дій диверсантів (скупчуються, відкрито розташовані). Лише деякі комендантські пости обладнані загорожами, що примусово уповільнює швидкість транспорту. Оборонних позицій пости часто не мають.

РОЗВІДКА і ДИВЕРСІЇ. Головним завданням цих видів бойової діяльності є здобуття зброї та трофеїв, зазвичай об'єктами їх є передові відокремлені пости (позиції) супротивника, рідше - тили. Розвідгрупу становлять близько 5 чоловік, часто випадкових. Активні і хоробрі в таких ситуаціях козаки й чеченці, що діють білою зброєю. Акції задумуються і виконуються спонтанно. Напрями відступу, подальші дії, вогневе прикриття продумуються погано, в разі викриття такі групи стають легкою здобиччю супротивника.

ШТАБОВА ДІЯЛЬНІСТЬ. Штаби в парамілітарних формуваннях існують лише у зародку. Головним завданням їх є прийняття на службу , обрахунок й розподіл особового складу, обрахунок та контроль за зброєю (зазвичай видається в обмін на паспорт), постачання боєприпасів, одягу, харчів. Відповідно формуються й відділи штабу (найчастіше в складі одного начальника відділу). Начальник штабу є заступником командира. Оперативна та навчальна діяльність у штабах поставлена погано. Навчання не проводяться. Головним видом навчань є безладна стрілянина по довільних мішенях. Контррозвідка у формі запозичених в Совіцької армії "особливих відділів" діє погано. Співпраця з поліцією та службами безпеки мінімальна.

В міру розвитку конфлікту парамілітарні формування перестають задовольняти потреби конфліктуючої сторони, їх або розформовують, тоді опорні рештки перетворюються на банди політичної чи кримінальної забарвленості, або перетворюються на регулярні відділи, що є набагато важчим і потребує тривалого часу. Головними шляхами "регуляризації" є чистка особливого складу з показовими екзекуціями старшин та шерегових, зміщення й новий розподіл особового складу, зміна командирів, введення до складу формувань відділу польової жандармерії з винятковими повноваженнями (до права розстрілу винних на місці без суду), посилення вишколів та інженерних робіт, введення "сухого закону". Загалом парамілітарні формування мають достатній потенціал і є добрим матеріалом для творення регулярних відділів, головно з причини добровільного характеру комплектації.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины