ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛІЗМУ В ЕКОНОМІЦІ


Націоналізм, як ідейна та політична сила, став одним із панівних явищ нашого століття. Після другої світової війни всім здавалося, що націоналізм загинув і не відродиться вже знову. Проте сталося інакше. Про нього говориться тепер навіть більше, ніж давніше; ним страшиться всіх і вся.

На масивній акції проти націоналізму збиває для себе капітал російський націоналізм під маскою комунізму. Націоналізм є всюди: він виявляється майже в усіх новопосталих державах, що виросли з колишніх колоніяльних потуг; він відроджується там, де програна війна віддала, колись потужну, Німеччину в залежність від двох світових надпотуг; він є в таких країнах, що виставлені на вороже оточення, як напр., Ізраїль; він існує й серед арабських держав, які вважають себе загроженими мілітарною силою Ізраїлю.

Націоналізм є і в таких націях, як Канада і Мехіко, що протиставляться економічному наступові сильнішого американського сусіда. Націоналізм діє в т. зв. державах, які прагнуть позбутися залежности від Москви; проте він існує одночасно і в СРСР, який намагається запрягти всі сателітні держави до продукції, скерованої на зріст та закріплення своєї імперії.

Особливо наявним є економічний націоналізм у новопосталих, недавніх колоніальних країнах, які прагнуть за всяку ціну прискорити свій економічний розвиток щляхом плянування та індустріялізації. Ці країни звертають спеціяльну увагу на розвиток стратегічної промисловости - заліза та сталі - і кладуть радше наголос на державні підприємства, ніж на приватний сектор. Іншим явищем економічного націоналізму є власне виробництво таких продуктів, які тепер ще треба імпортувати. Згідно з поглядом А. Бретона* політика націоналізму є скерована на розподіл прибутків, ніж на збільшення продукції; на інвестиції в національну промисловість; врешті на конфіскацію, а не на викуп.)* A. Breton: The economics of nationalism. Jornal of Political Economy 1964, p. 376-386. В економічно слабо розвинених суспільствах, партії, які мають владу, звичайно змагають до контролі уряду з допомогою ідеології. Націоналізм стає сильнішим там, де існує більша загроза для внутрішнього ринку з боку чужоземних конкурентів. Мовна відмінність конкурентів збільшує гостроту націоналізму. Культурний націоналізм доповняє господарський: обидва мають на меті охорону власного ринку.

Метою господарського націоналізму є в першу чергу поширення власности членів даної нації. Першим кроком до цього є конфіската майна чужих корпорацій, а чи заміна чужої бюрократії власною національною бюрократією (Індія). Крім конфісканти може проходити також ступеневий викуп чужих підприємств з допомогою колективних інвестицій. За цим слідує політика мит з метою стимулювання і розвитку власної промисловости. Державна контроля дає змогу розподілювати працю для кваліфікованих урядовців. Також публічна власність, забезпечує за урядом контролю над продукцією і розподілом становищ.

Більшість дослідників підкреслює, що в націоналістичній державі продуценти мають завжди перевагу над консументами і, що розподіл національного продукту пересувається від робітничої кляси на користь середньої кляси. Творення середньої, інтелігентської кляси, є передумовою існування національної держави. Зростання такої кляси фінансує держава, послуговуючись політикою економічного націоналізму.

ПЕРЕДВІСНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

Коли в 19 ст. підкреслено винесено ідею нації, гльорифікацію національної ідеї, важливість мілітарної потуги в об'єднаній державі, збудованій на спільноті мови, історії та традиції - постала також ідея протекціонізму. Її метою була охорона власної промисловости перед чужою конкуренцією. Рівночасно з цим висувається розвиток власного сільського господарства. Цей розвиток, напр., у Німеччині, мав домінантне значення у писаннях А. Вагнера.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!