СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ СМУТУ


Побутує думка, що хижий та підступний Захід хоче перетворити нашу землю у звалище відходів, що він хоче знищити нашу економіку, зробити нас сировинним придатком, законсервувати нашу відсталість, знищити нашу національну ідентичність, вивезти інтелект, деморалізувати суспільство і ще дуже багато гидкого.
В цілому це здорове уявлення, яке доцільно підживлювати у телеглядачів. Але між нами, читачами, треба розуміти, що справжньою метою Заходу (якщо припустити у нього наявність збірної волі) є ствердження на цих територіях аналогічної західній економічної та політичної системи.

Якщо західні хлопці класно грають у баскетбол, то їм зовсім не потрібно змагатися де б те не було за правилами боксу. Відповідно вони здатні вкладати сякі-такі гроші та зусилля в те, щоб перебудувати ринг у баскетбольний майданчик.

Україна об’єктивно зацікавлена у тому, щоб плекати свої внутрішні відмінності (політичні, способу організації виробництва тощо). Це економічно вигідно, що довела Японія. Спробуйте поконкурувати на японському ринку. За рахунок культивування своєї окремішності та інакшості деякі етнічні групи в розвинених державах мають переваги щодо визиску навколишнього середовища. Приміром євреї та сицилійці у Сполучених Штатах, чеченці скрізь. Аналогічно деяким країнам з тих, що тільки входять до “Спільного ринку”, вигідно бути іншими, щоб бути першими.

На що вже Росія, але і в неї більш сприятлива економічна кон’юнктура, ніж у нас. Хоча податкове законодавство там не менш дебільне. Але там більша корупція, тому людям легше виживати (сума свободи більше). Там не питають “чи можливо?”, а “скільки коштує?” Корупція - це єдине, що утримує суспільство від повного розвалу”. Натомість, українські чиновники більш ніж в грошах зацікавлені в задоволенні свого садистичного бажання душити все, що рухається. А мусили б бути зацікавлені у відмінностях.

Сучасна політична система була винайдена британцями, які почали культивувати рівновагу у себе та в Європі. Зараз це називається стабільність. Її метою є унеможливити де б те не було концентрацію волі.

Відсутність волі уже змусила Україну та Росію погодитись на серйозні обмеження. Подальший розвиток демократичних інститутів законсервує нашу слабкість.

Коли мова йшла про післявоєнний устрій, Сполучені Штати зуміли нав’язати Світові власний план реконструкції й виграти від цього. Сьогодні мова йде про реорганізацію пострадянського світу. Якщо уявити можливість виникнення десь в надрах української душі власних амбіцій, то з усією гостротою мусить бути поставлене питання про те, що нам власне потрібно: демократія чи свобода?

І коли ми говоримо “свобода”, ми маємо на увазі перш за все свободу рук тих адміністративно-промислових угрупувань, тих особистостей, тих спільнот, які вже усвідомили свій окремий інтерес на пострадянських пасовиськах. Дніпропетровці мають не менше прав на багатства Сибіру чи Каспію, ніж американці чи японці.

Натомість нам підсунули багатопартійні вибори.

Партії грали в ситуації, яку Ортега-і-Гасет назвав “повстанням мас”. Все почалося у XIV ст., коли піхота стала перемагати кінноту. Відправними точками можна вважати битву шпор та бій під Мооргафеле. Поступово роль мас в політиці збільшувалась, поки на межі XVIII та XIX ст. не стала визначальною. Європейські народи усвідомили, що управління, війна, торгівля є спільною справою всіх. Це усвідомлення породило європейські нації та політичні партії.

Політичні партії мають сенс за умов загальної політизації та класової боротьби. Але ті тенденції, що народились під Мооргафеле, вичерпались в зруйнованому Берліні. Повстання мас закінчилось. Світ повертається до попередньої психологічної ситуації. Маси якщо за що-небуть і борються, то тільки за неучасть. Деполітизація та деідеологізація - загальна тенденція у Світі. І Україна передує в цій тенденції. За нових умов партії вже не маніфестують політичні прагнення мас. Бо маси не прагнуть. Партії - це політичні трасти. Створені з тією самою метою, вони дадуть аналогічний результат.

Пропорційна ілюзія тим гірша за мажоритарну, що це нова ілюзія.

Британці знають, що нема різниці між Вігами і Торі. Американці не знають різниці між республіканцями та демократами. Функція їхніх партій - забезпечувати стабільність політичної системи. Але навіщо стабільність українцям? Навіщо їм стабілізувати невдачі? “Пацифізм - непогана річ, коли його пропагують переможці”. Нащо він переможеним?

В Росії мажоритарний парламент був революційним. Пропорційна Держдума - ніяка. В Українській Верховній Раді всі партії голосують однаково по принципових питаннях. Між ними нема різниці, крім формальної. При партійних виборах особистостей просіюють крізь додаткове сито - партійне, щоб в парламент вже напевне проходили тільки найдрібніші.

“Диктатура партій є гіршою з диктатур” - казали наші попередники в шістдесятих роках. У сімдесятих вони стріляли.

Якщо ми хочемо сильної політики, якщо ми хочемо соціальних та економічних перетворень, ми мусимо вийти з ілюзорного поля гри і повернутися в реальне.

В давніх Афінах, які перші почали практикувати демократію, вона полягала в тому, що посадових осіб обирали жеребкуванням. Згодом принцип добору змінився. Посадовою особою ставав той, хто був здатен говорити довше за інших. У давньому Римі владою ставав той, хто ліпше за інших вмів організувати гладіаторські бої. В нові часи владою ставав той, хто ліпше співав солодкі пісні.

Людина, яка прагне влади, мусить перемогти в грі, яка називається вибори. А чому не в шахи?

Потрібно, щоб боротьба за владу відбувалась саме в полі життя, а значить - поза виборами. Всі люди доброї волі мають бути зацікавлені в крахові демократичної системи, в поверненні до природньої гри сил. Нам потрібні не інвестиції, нам потрібні вожді та герої. Хай вони стануть вождями та героями в сутичках, в диспутах, в конкуренції за ринки, за трубопроводи та шляхи, на чолі батальйонів в подертих камуфляжах, на чолі сеймів промислової шляхти, на чолі студентських барикад, на чолі хресних ходів. Хай вони очолять нас, і ми опануємо цей простір: “Солдати! Ви голодні, роззуті, роздягнуті, але в межах Садового кільця лежать найбагатші пасовиська в світі!..” На іржавих бетеерах ми поїдемо по Європі від заправки до заправки, як наші предки від колодязя до колодязя.

Наші великі попередники зліва сформулювали основну проблему століття як проблему відчуження. ЩО малося на увазі?

В архетипі європейської культури схована революція. Європейська культура цікава сама по собі як революція. Відповідно в кожному столітті європейської історії можна знайти бодай одну велику революцію. Але наприкінці XIX ст. багатьом стало ясно (а наприкінці XX ст. стало ясно всім), що для підтримання стабільності, для розвитку, для зросту життєвого рівня зовсім не є необхідними надзусилля, екстраординарні особистості, напруження духу, зрештою - революції. Стало ясно, що науково-технічний прогрес може бути організований не як революція, а як інерція, що може бути побудована як суспільна система, яка буде здатна до саморозвитку і до того ж буде задіювати тільки середні якості людини.

Ці грандіозні адміністративні та фінансові механізми по відношенню до окремої особистості є відчуженими формами, в тому сенсі, що людина необхідна їм лише як складова, як носій середніх якостей.

Для того, щоб рухався потяг цивілізації, вже не потрібно кидати в топку героїв. Подвиги заважають. Видатні якості небезпечні. Демократія стала досконалим знаряддям відчуження, механізмом каналізування амбіцій в ніщо. При тоталітаризмі одні видатні особистості придушували інших. Демократія придушує всіх. Демократія - це безособова диктатура.

Всього чотири проблеми були улюбленими проблемами минулого: а) соціальна проблема; б) проблема свободи; в) національно-конфесійна проблема; г) проблема інновацій. Всі вони знімаються через саморозвиток відчужених суспільних форм. На тому місці, де мусила стояти мета революції, тепер порожнеча.

Революціонери хаотично метушаться, намагаючись заповнити пустку на місці ворога то жидомасонською змовою, то емігрантами, то промисловим тиском на екологію, то все ще сподіваються на структурну кризу капіталізму.

Але за всіма цими хаотичними рухами ховається прагнення подолати відчуження. Подолати відчуження через знищення суспільної машини.

Відчуження є проблемою для порівняно невеликої категорії людей, які наприкінці століття залишилися поза справами: це безробітні полководці, великі вчителі, вожді, пророки, кондотьєри. Я люблю цю публіку і хотів би, щоб вони подолали відчуження і стали владою.

Парламент складається з людей, які хочуть, щоб наш народ жив добре. А я хочу, щоб наш народ жив ліпше за всіх. І це настільки відмінні підходи, що різниця цілком може стати Casus belli.

Чомусь з двох, які попередньо знаходились у рівних умовах, викликає моральне співчуття той, хто потерпає, а не той, хто нападає. Але ж той, хто наважився напасти, подолав інерцію, створив новий сенс, придушив супротив власного трупа. Він вчинив вчинок. А той, хто потерпає, навіть якщо і захищається, всього лиш реагує.

Камінь теж опирається різцю, але ж він поза мораллю.

Моральні норми створені смертельно втомленими людьми. Вони мусять бути переглянуті, адже ми сповнені сил, ще не відбиті нирки, і ми не віримо, що тюрма збудована саме для нас.

Коли засурмить сурма, і Господь покличе всіх перед стопи свої, Він не судитиме нас за наші вчинки. Він простить нам всі наші гріхи. Він судитиме нас за те, що ми не вчинили, не за наші поразки, що не захотіли перемогти, за те, що не втрутились у бійку.

Трьома способами особистість може ставитись до Світу, якщо хоче лишатись собою:

1. Як Сорос. Використовувати слабкості системи. Завдяки своїм талантам йому вдається визискувати світові фінансові механізми, іноді дестабілізувати їх. Але суспільна машина саморозвивається, і для соросів лишається дедалі менше місця.

2. Як Лакі Лучано. Використовувати щілини в системі. Проте “жорна правосуддя мелють повільно, але вірно”. Крім того, є дуже небагато кримінальних авторитетів, які не стучать ментам.

3. Як Че Гевара. Руйнувати суспільну машину.

Вони можуть не помічати один одного або ворогувати між собою. Але всі вони наші союзники. Як тільки десь авторитет заміняє бюрократію, солідарність стає замість Конституції, а справедливість скасовує Кримінальний кодекс, як тільки десь естетичний критерій перевищує етичний, там ми відчуваємо себе на Батьківщині. Ми знаємо - це наша земля, і звідси ми почнемо наш переможний крок по планеті.

Як тільки десь у спалахах і гвалті, весь обсипаний конфетті, об’являється вождь, отаман, князь чи пророк і каже: “Влада - це я” - і вимагає вірності собі, і бере на себе відповідальність за все, ми впізнаємо союзника, людину нашої нації, і нас стає більше.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!