Козаки нічиї. Недорого


Якщо вас не беруть у масони, можете спробувати вступити хоча б у козаки. Наприклад, у шляхетні лицарі Донецького пріорства ордена Стратига Михаїла.

У крайньому випадку, можна податися в Сумське козацтво Щербаня.
Вибір козацьких утіх для задоволення власного марнославства предостатній. Хоча дотепер і не зрозуміло, чи тільки у хворобливому честолюбстві справа. Чи не існує в країні, подібно до того, як це було в Римі, спеціальний клас військових? Чи може ця суспільна верства бути використаною? І головне – як?

ВОНИ - КОЗАКИ

Козацькі організації стоять відокремлено у загальній масі об'єднань громадян за інтересами, соціальним статусом чи грішми. Нечасті публікації в пресі, присвячені козакам, в основному стосуються або парадної сторони їхньої діяльності (усіляких Великих Рад і масових нагороджень самодіяльними орденами), або фінансових і особистісних конфліктів усередині козацького руху. Насправді за парадним антуражем – усілякими шароварами, вольтижуванням і клонуванням гетьманів – від очей широкої громадськості ховаються цікаві процеси.

Масовий козацький рух виник в Україні на переломі 80-х – 90-х років ХХ століття. Однак незабаром у козаки прийшли багато діючих офіцерів Збройних Сил. «Українське козацтво» - першу і тривалий час - єдину структуру, яка об’єднувала козаків, очолив гетьман Володимир Мулява, що одержав чин армійського генерал-майора. У запеклій боротьбі між комуністами і націонал-демократами козацтво займало скоріше вичікувальну, ніж активну позицію. Основним заняттям козаків стала участь у хресних ходах, церемоніях покладання трав'янистої рослинності до підніжжя бронзових борців і антуражна охорона неформальних заходів Руху.

Оскільки здобуття незалежності України відбулося мирним шляхом, призначення козацтва і його подальша доля змусило губитися в здогадах не тільки нове керівництво країни, але і самих лідерів козацтва. Сотні молодих і фізично міцних чоловіків у козацькій формі опинилися на узбіччі політичних процесів. Армія і спецслужби мали тоді своїх турбот повний рот – катастрофічно урізувалося бюджетне фінансування, солдати голодували в казармах, безліч офіцерів і генералів потрапили під скорочення. У таких умовах брати на себе турботу про козацтво армійцям та іншим силовикам здавалося аморальним.

І війни ніякої і ні з ким не було. Куди бідним січовикам податися? Поки козаки думу думали, закрилася остання ніша – рекет. Організована злочинність уже набрала бойовиків, і козакам не знайшлося місця навіть серед «биків». Можливо, цей був саме той випадок, коли інертність керівництва і його небажання що-небудь робити зробила козацькому руху добру службу. Практично ніхто з козаків – за одиничними винятками – не заплямував себе зв'язками з вітчизняними і закордонними мафіозі.

Таким чином, до середини 90-х років козацькі організації в Україні виявилися в стані недофінансованості і недозатребуваності. Коли немає якоїсь об'єднуючої справи, цілком природно всередині будь-якої організації починається пошук і «призначення» винних. Українське козацтво стрясає цілий ряд скандалів, розколів і виключень з рядів. У пресі з'являється інформація про контакти керівництва УК із тоталітарною сектою «преподобного» Муна.

Лампаси на шароварах

На сьогодні в Україні діють близько двох десятків козачих організацій з міжнародним і всеукраїнським статусом. Про число обласних, міжрайонних і місцевих можна тільки здогадуватися. Причиною такого різкого збільшення кількості структур (але - аж ніяк не членів) стали Укази Президента, що передбачають надання певних преференцій козацтву. У їхньому числі – право на носіння форми військового зразка і присвоєння спеціальних козачих звань, а також вказівка органам державної влади і керування на місцях сприяти козакам в одержанні земельних ділянок і залучати їх до охорони громадського порядку.

Можливість одержання віртуальних звань і чинів із правом носіння форми, напевно, не є чимось особливим для простих громадян. А от для відставних «силовиків» це питання досить актуальне. Ще вчора був Іван Іванович, скажімо, підполковником і шановною людиною. А нині він – простий відставник. Вступивши в козацтво, такий Іван Іванович може не тільки вирости в званні, скажімо, до генерал-полковника, але і надягти на себе форму з відповідними погонами. Якщо в Києві нікого не здивуєш великими зірками, то в провінційному райцентрі, де найвищі чини – начальник райвійськкомату і його колега з УВС – максимум майори, візит в адміністрацію або інший орган влади в генеральській формі приводить до полегшення процедури «вирішення питання». Ну, хто відмовить генералові й отаманові куреня за сумісництвом у виділенні якихось нещасних ста гектарів землі? Тим більше, відповідно до Указу Президента і для доброї справи – розвитку козацького фермерського господарства.


Умови для стану

Таким чином, в Україні кілька років підряд проходить тихий і непомітний для широкої громадськості процес створення своєрідного нового стану – землевласників-козаків. Звичайно, не кожен козак має підприємницьку жилку. Але і для таких знайдеться заняття. Адже чим більше землі – тим більша кількість людей необхідна для її охорони від зазіхань бажаючих розжитися козацькою картоплею або помідорами. У сільський побут починає повертатися забута професія об'їждчика – охоронця врожаю і техніки. І кому, як не козакам, доручити таку відповідальну справу?

Але не тільки своїми сільськогосподарськими та охоронними властивостями цінні козаки для влади. Не менший інтерес козаки становлять як значна частина електорату. Непротестного, провладного і стабільно консервативного у своїх симпатіях. Козацтво довгі сторіччя було опорою режиму в імператорській Росії, і таким воно залишається в Росії нинішній, а також у Білорусії та в Україні.

В усіх трьох нині незалежних державах є спеціальні державні структури, що займаються розвитком козацького руху. В Україні такою є Координаційних рада з питань козацтва при Президенті України, до складу якого входять не тільки представники власне козаків, але і державні чоловіки різних рівнів. Очолює Раду нинішній гетьман Українського козацтва Іван Білас. Правда, за весь час існування Ради не було проведено жодного засідання за наявності кворуму.

У нашого сусіда - Росії козацтву приділяється серйозна увага. Але там і ситуація інша – козаки «тримають» внутрішні кордони між слов'янськими і мусульманськими республіками та областями, будучи чимось на зразок американської Національної гвардії, що тільки уміє воювати. А звання і посади козаків проходять затвердження урядовими структурами. Цікаво також, що радником президента Путіна з питань козацтва є герой чеченської війни, бойовий генерал Трошев.

У Білорусії кілька козачих організацій були під тиском «бацьки» об'єднані в одну, а очолив Всебілоруське об'єднане козацтво генерал-лейтенант Микола Єркович, за чутками – родич президента Лукашенка.


Козак козака бачить здалека

В Україні з єдністю козацького руху не склалося. Однак усі козацькі організації дуже насторожено ставляться до опозиції і заявляють про свою неучасть у політиці. Утім, у лавах козачих організацій можна зустріти народних депутатів від різних фракцій. Так, генералами Козацтва Запорізького є нардепи Павло Матвієнко і Петро Порошенко. До речі, Козацтво Запорізьке (Верховний отаман Дмитро Сагайдак) – мабуть, єдина організація, на базі якої не створено політичної партії. Інші козаки, заявляючи про свою аполітичність, проте тримають у своєму тилу партійні структури. Гетьман Українського козацтва Іван Білас очолює партію «Січ». Київський мер Омельченко – за сумісництвом є не тільки гетьманом «Козачих військ України», але і головою партії «Єдність». Є козача партія і в Об'єднаного козацтва України, очолюваного гетьманом же Поповичем. Гетьман Українського реєстрового козацтва Анатолій Шевченко (полковник СБУ і ректор Донецького державного інституту штучного інтелекту) є главою політичної партії з довгою назвою, що не запам'ятовується. Інші козаки не створюють власних партій, а воліють ретельно дружити з тими або іншими великоваговиками політрингу. Так, у членах політради СДПУ(о) донедавна перебував колишній Верховний отаман Союзу козацьких організацій Віктор Дубограй.
Велика частина козацьких організацій є «проектами» у вітчизняному розумінні цього терміну - тобто створені для суто прагматичних цілей. Яких дві – гроші та влада. Фінанси добуваються за допомогою залучення спонсорів під акції з козацьким колоритом і прийняття всілякої речової, продуктової і банкнотної благодійної допомоги від нових генералів або відзначених кавалерства ордена з безліччю позолочених променів, посипаних стразами.

З владою – складніше. Напередодні кожних чергових виборів до козаків починають виявляти доброзичливу увагу і навіть просто підлизуватися практично всі політичні партії. Це свідчить про те, що сьогодні козацтво в Україні розглядається політтехнологами як структурована і віддалена від інших частина електорату. Для такого погляду є підстави. Козаки, як і їхні попередники кілька сторіч тому, відрізняються від іншого населення більшою заможністю, орієнтацією на консервативні цінності і підтримкою влади. Крім того, напіввійськові порядки, які панують у переважній більшості козацьких організацій, дозволяють їхнім керівникам упевнено заявляти про контроль над політичними думками і голосувальними сподіваннями своїх підлеглих.

Утім, без курйозів не обійтися. На минулих виборах гетьман Українського Козацтва Іван Білас одержав почесне третє місце в списку блоку Демпартії-Демсоюзу, лідери яких Антоньєва і Горбулін спробували в такий спосіб вирішити проблему привернення доброзичливої уваги виборців до своєї програми. Гетьман Білас у численних інтерв'ю стверджував, що в його організації членствують близько ста тисяч козаків. Погодьтеся, із дружинами, тещами і дорослими дочками виходить дуже навіть пристойне число виборців. Але – гладко було на папері. Блок ДемПУ-ДС залишився далеко за межею, що відокремлює просто партії від партій парламентських. Гетьман УК спробував пройти по мажоритарці на довиборах, але й тут не вийшло – чи то козаки були в поході, чи то з печі ліньки було злазити…


Ось вони які

Насправді реальна кількість членів жоднієї козацької організацій в Україні не перевищує 10-12 тисяч. Однак, у аполітичні нинішні і суспільно неактивні часи і це – чимало. На сьогодні найбільш повні реєстри і працездатність, що не залежать від політичної кон'юнктури, демонструють громадськості дві організації – Козацтво Запорізьке та Українське реєстрове Козацтво. Від колишнього ж впливу Українського козацтва залишилася тільки заявлена чисельність і посада радника прем'єра з питань взаємодії з правоохоронними органами у його гетьмана (І.Г. Білас – виходець із системи МВС).

Окремо у козацькому русі стоїть Всеукраїнська громадська організація «Козачі війська України», очолювана гетьманом і генералом козацтва Олександром Омельченком, він же за сумісництвом – київський градоначальник. А верховним отаманом і генерал-полковником у нього, як і належить – секретар Київради пан Яловий. Окремо – тому що майже всі інші козацтва створені й очолюються колишніми керівниками Українського Козацтва, які стояли біля джерел руху. ХТО ж є типовим номенклатурним породженням.

Цікаво, що в розколі козачого руху України, що відбувся, амбіції лідерів зіграли опосередковану роль. Козаки України розділилися на безліч організацій у першу чергу за релігійними міркуваннями. Як не дивно, питання конфесійної приналежності є основними в процесах формування, функціонування і перманентного дроблення козачих організацій.

Верховний отаман «Козацтва Запорізького» і один із найвпливовіших діячів козачого руху Дмитро Сагайдак вважає, що нині всі козацькі організації України можна умовно розділити на чотири групи, абсолютно тотожні своїм попередникам п'ять-шість століть тому. А саме – на реєстровиків, запоріжців, вільних козаків і т.зв. «звичаєвих».

Реєстровики, до яких належать «Українське козацтво» і «Українське реєстрове козацтво», і, меншою мірою, Військо Запорізьке Низове (Отаман – Олександр Панченко) цілком зорієнтовані на державу і вважають себе його частиною. А, отже, готові виконати будь-яке розпорядження влади в розрахунку на бюджетні ін'єкції і загальну прихильність. Цікаво, що гетьман УК Іван Білас є греко-католиком, а гетьман Українського реєстрового козацтва Анатолій Шевченко недавно зробив почесним козаком своєї формації Папу Римського.

Усе це найкраще ілюструє утилітарне ставлення керівництва реєстро-орієнтованих козаків до історії свого руху взагалі і до релігії зокрема. Адже широко відомо, що козацький рух в Україні завжди був православним, а боротьбу з експансією католицизму на схід бачило однією з найголовніших своїх задач. Таким чином, УК і УРК є продовжувачами традицій «надвірних військ» магнатів, у складі яких могли бути і католики, і православні, і мусульмани – «аби гроші».

Говорячи про реєстровиків, варто зазначити, що гетьман Українського реєстрового козацтва А.І. Шевченко в минулому – старший офіцер Служби безпеки України. Чого, треба віддати йому належне, не приховує. Нині Анатолій Іванович є ректором Донецького державного інституту штучного інтелекту, а очолюваний ним вуз вважається одним із кращих навчальних закладів України.

Ще одна козацька організація, яка діє на території Донбасу – Азово-Чорноморське козацтво, заслужила увагу ЗМІ на недавніх виборах брата Генерального прокурора. Браві молодці в камуфляжі «стіною оборони сталевою» захищали виборчі дільниці від зазіхань потенційних лиходіїв. Говорять, що і від незалежних спостерігачів – теж.

Запорізький напрямок представлений Міжнародною громадською організацією «Козацтво Запорізьке» (Верховний отаман Дмитро Сагайдак), козаки якого є прихильниками канонічного православ'я. При цьому «Козацтво Запорізьке» при всякому зручному випадку підкреслює, що їхнє духовне керівництво – Українська православна церква Московського патріархату.

Основні гравці в козацькі шашки

За ступенем впливу, кількістю членів і реально існуючих регіональних структур «Козацтво Запорізьке» значно перевершує всі інші козачі організації в Україні. Серед козаків КЗ зустрічаються народні депутати від усіх фракцій та партій, а також шість керівників обладміністрацій. У столиці четверо глав райдержадміністрацій – також козаки КЗ. Погони генералів і полковників «Козацтва Запорізького» носять великі бізнесмени і фінансисти, серед них варто виділити главу Промінвестбанку Матвієнка, керівника Укрексімбанку Сорокіна. З закордонних політиків і підприємців, що вступили в «Козацтво Запорізьке», гідні згадування Посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін, екс-віце-прем'єр Словаччини Любомир Дюрчо, керівник італійсько-російського бізнес-центру Федеріко д'Еріко.

Дмитро Сагайдак прямо не називає кількість членів організації, але підкреслює, що тільки полковників і генералів на обліку в Генеральній канцелярії МГО КЗ, нараховується близько двох тисяч. На цьому тлі цікаво нагадати, що твердження керівників Українського Козацтва про 300 тисяч членів УК не витримують найменшої критики – досить підняти статистику з голосування за блок «ДемПУ-ДС», і по мажоритарному округу, де балотувався гетьман УК І. Білас. Кількість голосів, відданих за гетьмана УК в одній з «найбільш козацьких» областей, не перевищило рівня статистичної погрішності. Водночас, серед козаків УК – власник банку «АЖІО» пан Аржевітін.

До вільних козаків можна віднести «Козацтво України» Анатолія Поповича та очолюване ним же «Об'єднане козацтво України». КУ й ОКУ більше орієнтовані на УПЦ Київського Патріархату. У своїх інтерв'ю пресі А. Попович підкреслює, що є православним, але не перешкоджає вступові в ряди очолюваних ним організацій людей іншої конфесійної приналежності. До речі, Анатолій Попович ще й очолює Всеукраїнську федерацію бойових мистецтв і є власником чорного пояса карате 6-го дана. Тому кадровий резерв для козацтва в ОКУ напевно є – це молоді люди, які займаються всякого роду кулачними боями. Взагалі ж серед козаків ходять чутки про те, що «Об'єднане козацтво України» створено під якийсь політичний проект київського мера Олександра Омельченка.

«Звичаєве» козацтво, до якого належать всілякі «характерники» і прихильники язичництва, не одержало широкого поширення в Україні. Одну з таких організацій очолює Євген Петренко – колишній головний отаман УК. Підрозділ «характерників» є і в рядах ОКУ.

Дайте мені два укази за безготівковим розрахунком…

У чеканні старту кампанії з виборів президента козаки, як уже згадувалося, здійснюють зусилля щодо самоорганізації і виділення зі свого середовища політичних структур. Так, під керівництвом І. Біласа створена партія «СІЧ», керівники «Об'єднаного козацтва України» приступили до створення своєї Козацької партії.

У цьому зв'язку варто згадати про те, що усі без винятку козаки в Україні будь-якими засобами і способами доводять свою лояльність владі. Треба сказати, що в цьому немає нічого поганого – навпаки, у такий спосіб козацтво зайвий раз позиціонує себе як та соціальна верства, що є однією з основ суспільства взагалі і суспільної стабільності зокрема.

Як би там не було, козацтво в Україні минуло часовий рубіж, після проходження якого можна з упевненістю сказати – рух живий і не схильний вмерти найближчим часом.

Нині козаки України цілком можуть очікувати виходу якихось законів і указів, що дають їм нові пільги. Не виключено, що в парламент буде вкинутий і знайде підтримку депутатів закон про козацтво. Кілька проектів такого закону дотепер лежать на полках у комітетах Верховної Ради і міністерствах, так і не пройшовши погоджень. Справа в тому, що велика частина проектів передбачала інтеграцію козацтва в існуючі схеми охорони правопорядку і державного кордону, створення на базі козацьких організацій чогось подібного до Національної гвардії а ля США. Цілком природно, що зацікавлені міністерства, на узгодження яким був спрямований проект, «зарубали» його– жоден чиновник ніколи не розстанеться навіть з малою частиною колись даних йому повноважень і можливостей «черпати з бюджету».

Отаман парламентської фракції

Однак зараз ситуація змінюється. Не виключено, що хтось не відмовиться від можливості зіграти на популярності «козацького бренда». З огляду на властиву українському виборцю орієнтацію на консервативні цінності, є всі підстави припустити, що невдалі проекти «селянських» партій будуть замінені «козацькими».

Такі спроби вже були перед виборами 2002 року, коли на досить високому рівні розглядалося питання про реєстрацію Козацької партії України. Однак до моменту подання проекту на найвище затвердження вже було прийнято принципове рішення про створення пропрезидентського мегаблоку ТУНДРА, що потім перетворився на “За ЄдУ!”.

Тепер ми цілком можемо стати свідками реанімації старого проекту.

Крім всього іншого, не варто скидати з рахунків і потенційні можливості, і амбіції київського мера Олександра Омельченка. Його проект «Єдність» був згорнутий у результаті передвиборного торгу 2001-2002, коли ціною повноцінної участі або неучасті Сан Саничевої партії стала посада глави Київської міської адміністрації. Омельченко, будучи в здоровому глузді і тверезій пам'яті, надав перевагу одному великому місту, що уже є, перед однією маленькою парламентською фракцією, яка невідомо ще, чи буде.

З відходом Леоніда Кучми з посту президента київського міського голову вже не будуть стримувати ніякі зобов'язання. 750 (або 900) прохідних тисяч голосів він збере легко. Однак, навряд чи Олександр Омельченко зможе задовольнитися мінімально необхідними трьома відсотками. Ось тут і зможе зіграти свою роль його козацька організація. Підтримана людськими ресурсами Об'єднаного козацтва України – структури, що цілком знаходиться в орбіті київського мера, Сан Санич цілком може розраховувати на істотне збільшення до очікуваної чисельності фракції. І, за підсумками виборів, почити на лаврах шановного лідера впливової парламентської сили.


Як усе відбудеться насправді, чи не є викладена версія усього лише плодом політично хворої фантазії автора – покаже час і вибори. Поки ж – козацтво є і зовсім не збирається зникати з авансцени суспільного і політичного життя України. Відповідно до пісенного рядка «Козацькому роду нема переводу».

Дмитро Редько «Главред»

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!