9 вересня 2004

Час прямої дії


Різні часи диктують різні форми боротьби. Усвідомити це означає засвідчити свій розум та гнучкість, які не слід плутати з конформізмом та пристосуванством. Для прикладу: УНСО створювалось у 1991 році як потенціал для відповіді на московський путч. Тоді, тринадцять років тому, цілком вірогідно, довелось би діяти зовсім не політичними методами. Мається на увазі: якби танки ГКЧП переповзли з тодішньої совєцької столиці на територію України. Цього не сталося, але статися могло. І якщо вже перейти на умовний спосіб дієслів, то, повторимося, тоді – у 1991-му – можливо, й виникла б потреба у партизанській війні, барикадах на вулицях, засідках, розставлених для ворогів тощо.

Зараз інші часи. Не кращі, зовсім не кращі, але ІНШІ. І вороги у нас інші. І ті, хто дотепер збиває організацію кудись на манівці, має це врешті решт усвідомити. Досить розмов про те, що треба ховатися в ліси, рити землянки. Позиція переслідуваного не несе в собі позитиву. Можна – як цього вимагає політичний момент – певний час перебути в підпіллі, але не треба робити з підпілля усталений спосіб життя. Також не треба вказувати на оте підпілля як на невід’ємну, тільки нам притаманну, суто унсовську ознаку буття. Хапання за колеса локомотива, що скочується кудись у минуле, просто відріже нам руки і позбавить майбутнього. Так не можна ані жити, ані працювати.

При цьому ніхто не говорить, що треба стояти в кущах і спостерігати за подіями, згорнувши руки. Тут знову відбувається підміна понять – коли адекватність ситуації представляється як боягузтво чи зрада. УНА-УНСО існує і існуватиме надалі. Наразі це – громадська організація, яка делегуватиме у політику своїх людей. Делегуватиме, виховуватиме, готуватиме до світу, який що хвилини змінюється, до того ж служитиме архіваріусом усіх наших перемог, втрат і здобутків. “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине – онде, люди, наша слава, слава України…”. Наше минуле лишатиметься тільки нашим, його ніхто не здешевить і не розчинить у тому колі однодумців, де ми мусимо бути зараз. Ніхто не боїться за власну душу чи власну індивідуальність, коли виходить з квартири, де досі перебував сам, і заступає на своє робоче місце, щоб спільно з іншими служити певній справі, певній ідеї.

А ідея, не міняючи свого ядра, потребує постійного оновлення. Бо інакше вона перетвориться на маргінальні переживання групки консерваторів, які через власну дурість чи недалекоглядність затято тримаються вже перегорнутих сторінок. Зараз триває боротьба українських сил проти антиукраїнських. Йде УКРАЇНСЬКА боротьба, а не суто унсовська. Перше не виключає другого. Українець може бути ким завгодно у своєму громадському чи політичному виборі, він не може лише обстоювати існуючий режим, бо той не є українським. Ті ж, хто просторікує про те, що організація вища за Україну, насправді не має в серці ані того, ані іншого. І до організації такому суб’єкту немає жодного діла, позаяк він лише розмахує її прапором, не вкладаючи у це заняття жодної душі, і до України – так само.

Бо той, хто любить Україну, не братиме гроші у її винищувачів. Наразі це робить Коваленко зі своєю так званою УНА, що відгодовується десь на Банковій. Так само чинить Тима, який виставляє рахунки СДПУ(о). Біля них пасуться різні зайченки, котрі прагнуть схрестити дві годівниці і отримати на тому свій власний зиск. Всі вони можуть досхочу розмальовуватися в унсовські кольори і галасувати про свою виключну місію, але вони лишатимуться жалюгідними. Бо всім відомо, що вони – товар, на якій знайшовся покупець. Не увійдуть Тима з Коваленком не те що у царствіє небесне, ба навіть на політичний Олімп не потраплять, бо занадто переобтяжені їхні кишені запроданськими грошима. Легше вже, як було сказано, верблюду пройти крізь вушко голки.

І ще одне. Той, хто любить Україну, не мірятиме зараз глибину своїх ран порівняно з ранами інших, не говоритиме, що на його організаційних знаменах ліпші, яскравіші барви. “Хай твоя ліва рука не відатиме, що чинить права” – сказано про здатність жертвувати амбіціями, відмовлятись від особисто на тебе скерованої подяки чи віддачі. Не афішувати свою ексклюзивність наразі потрібно, не розмахувати перед однодумцями списком подвигів, а засукати рукава і братися до роботи. Бо інакше так і залишишся ти стояти десь на узбіччі, надто бундючний, надто гоноровий, щоб стати разом з усіма і боротися за праве діло.

У нас є свої святі символи. І ми їх не втратимо від розуміння того, що зараз настав час укрупнення антивладних політичних сил. Нам по дорозі і з “Батьківщиною”, і з “Нашою Україною”, і з рештою політичних гравців, що виставлятимуть свої фігури на нашому боці шахівниці. Ми хочемо стояти слупом окремо від решти і заколисувати себе своєю неповторністю, чи ми хочемо вижити? Вижити у кращому розумінні цього слова – відбутися у прийдешніх роках як організація, як спільнота свідомих людей, в решті решт… Якщо ми повзтимемо танковою траншеєю замість вступити у союз структур, що готуються до виборів, готуються підтримати 31 жовтня Ющенка, ми програємо. Причому програємо все і відразу. А наш бренд тим часом використовуватимуть для прикриття вибухів на Троєщинському ринку.

Втім, якщо до влади прийде Янукович, гра у підлих терористів триватиме недовго. Настануть воістину страшні часи. Одна половина країни саджатиме іншу. Тож маски на обличчі і підпільне життя нікого не врятує. Треба діяти легально, треба підставляти плече тим, хто не боїться, треба йти у відкритий бій. І пам’ятати про головне: не Україна існує заради слави УНА-УНСО. УНА-УНСО була покликана реалізувати українську ідею. Такою є першість наших пріоритетів.

Н. К.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины