30 березня 2007

Україна-2007: примноження печалей


Ми якось майже забули про нього. Тобто не забули, а перевели з імен власних в загальні поняття – ті, що завершуються на „ізм”. Бо в політиці не буває минулого часу: ти або на плаву – тут і тепер, або... Або про тебе забувають, доки телекамера випадково чи зумисно не виловить десь Містера Екс, аби для годиться поцікавитись: „Що ви думаєте, Леоніде Даниловичу, про ситуацію, яка склалася?”.

І Леонід Данилович з усією, „так сказать”, прямотою засудить гостро і рішуче наміри (– або плани, або ймовірності, або непевності у дусі англомовного дитячого віршика „maybe rain, maybe snow, maybe yes, maybe no”, назвіть це як хочете –) президента Ющенка щодо розпуску парламенту...

Кучму показували у новинах не далі як учора. Я подумав, що хоч в житті хронологія приходу до влади його, Ющенка та Януковича (?!?) не була порушена, Кучма сприймається нині як пріквел чинного прем’єр-міністра. Як придуманий після мовних екзерсисів Левченка та орденів Затуліна протоміф про зародження тоталітарної влади. Влади імбецильної і в силу таких медичних показників начисто позбавленої гальм. Цей протоміф також не надто тішить серця і душі, але порівняно зі своїм продовженням... На тлі Януковича навіть Кучма виглядає мало не пасіонарієм.

І все ж їхню подібність тільки підкреслюють окремі розбіжності. І чинний прем’єр, і колишній президент, приміром, люблять пограти на гітарі (чи не є вона, бува, тим „переходящим красным знаменем”, яке колись успадкує Ахметов абощо?) та погримати на Ющенка. Щоправда, Кучма у 2001-му гримав не так на Віктора Андрійовича, як на „фашистів”-опозиціонерів (котрі хотіли повалення його режиму), змусивши ВАЮ лише долучитись до загальної анафеми. А у 2007-му пунктом призначення хамських рефлексій Януковича, викликаних словами „розпуск парламенту”, став саме Ющенко, чиє вчорашнє „Я не опозиціонер!” звучало як відвертий анахронізм – для тих принаймні, хто ще тримає в пам’яті події кількарічної давнини.

Тоді, у 2001-му, після касетного скандалу, ми вперше заговорили про кучмізм. І прізвище тодішнього „гаранта” якнайкраще підходило для створення назви нової суспільної хвороби – після марксизму-ленінізму, метеоризму абощо. З імені Януковича вже так просто не викроїш назвисько для моделі управління країною. Втім, і потреби особливої в цьому нема: мова йде про поняття споріднені, майже ідентичні.

Не претендую ексклюзив у дослідженні паралелей між Януковичем та Кучмою. Для мене показовою стала манера обох цих персон святкувати день народження Шевченка. Останній прибув 9 березня 2001-го до підніжжя поетового пам’ятника, коли ще й на світ не благословлялось. Кинув букет та якнайшвидше втік із повсталого Києва – аби не псувати собі початок дня спогляданням опозиційних гасел, знамен і облич. Приблизно так само вчинив шість років по тому і Янукович. Замість 10-ої ранку прем’єр разом зі спікером мусолив свою квітку під шевченковим монументом вже о 8.30 (як вишукано сформулював гуманітарій Табачник – щоб політичні опоненти прем’єра не встигли організувати „негативні провокації”).

А перед тим – 6 березня 2007 року – телебачення транслювало репортаж з тренувальної бази внутрішніх військ МВС. TV-канали донесли до відома глядача, що спецпідрозділи „Беркут”, „Барс” та „Омега” знаходяться у стані підвищеної боєздатності та готові до придушення масових безпорядків. Обиватель може спати спокійно. Потенційний бунтар – налаштовуватись на зламані ребра. А той, хто контролює „беркутів”, „барсів” та інших ссавців з міліцейськими кийками, – отримати повну насолоду від влади над країною, що вкотре переживає свої не найкращі часи.

Так само й напередодні подій, знаних як акція „Україна без Кучми”, спецпідрозділи МВС відпрацьовували прийоми ведення внутрішньої війни. Тільки ці заняття не знімали журналісти – адже навчання бійці ОМОНу проводили на в’язнях – у тюрмах, колоніях та інших пенітенціарних закладах. Хоча хтозна: можливо, на додачу до постановочних кадрів підлеглі Цушка й зараз відшліфовують свою зубодробильну методику на „біоматеріалі”, неспроможному себе захистити, а відтак і придатному якнайкраще до утрамбовування у асфальт? Спитати про таке слід у міністра. Або ж у прем’єра.

А ще у прем’єра можна поцікавитись, чи не заздрить йому екс-президент, який вже програє своєму учню по ряду пунктів. Кучмі, наприклад, свого часу довелось зіткнутись з досить принциповим і непоступливим Конституційним Судом, в результаті чого бюлетень для голосування на референдумі 2000 року втратив два свої найважливіші пункти. Від нинішнього ж складу КСУ користі – рівно нуль, хай навіть у цьому нема прямої заслуги Януковича, а є – будемо вважати – його небачена фортуна.

Фортуна у формі квадратного стола, що прийшов на зміну столам круглим (точнісінько так, як і прогнозувала Ганна Герман) – на чотирьох ніжках і ста чотирьох засторогах Віктора Ющенка щодо дестабілізації країни etc., etc., etc... Втім, удача – пані примхлива, і все сказане стосується дня сьогоднішнього. Ба навіть теперішньої години. Адже вже наступної Ющенко може зупинити прихід Кучми – і того, що був, і того, що є. Недарма ж фраза „Я не опозиціонер” мала своє продовження – „Я є президент!”.

Дай Бог...


Андрій Шкіль

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины