25 квітня 2007

Чи не час захистити Конституцію від її захисників?


Таки треба спитати з президента Ющенка за невиконання Конституції. Тільки не її статті 90, яка фактично дає індульгенцію народним депутатам, а всього комплексу положень, які стосуються людських прав і свобод.

Оце дали мені біля метро листівку. На захист Конституції. Мовляв, усе робить невірно президент Ющенко, він ґвалтує Основний Закон, не можна розпускати Верховну Раду, бо ж чітко прописано три умови, за яких ця Рада може бути достроково відправлена погуляти. А глава держави зазіхнув на святе! Всі на захист Конституції!

Ще й малюночок: народ, узявшись за руки, маніфестує під транспарантом із написом "Конституция", а такі собі Балога і Тимошенко спускають на народ чи то злих псів, чи то вовкулаків, командуючи: "Взять!"

А на Ющенка карикатура: стоїть він перед дзеркалом, а з того визирає на нього якась подоба у військовому вбранні і кашкеті відповідної форми, схоже, сам Адольф Алоїзович вирішив перевтілитися у Віктора Андрійовича...

Подивишся, почитаєш, і сам захочеш пристати до тісних лав трудящих, котрі захищають Основний Закон від усіляких Ющенків-Балог-Тимошенок. Якщо, звісно, ти ніколи сам не читав документ страшної підривної сили під назвою "Конституція України".

І не тільки її статтю 90 стосовно підстав для розпуску Верховної Ради, на захист якої дружними шерегами вийшли (чи то пак, були виведені) десятки тисяч людей під біло-блакитними, червоними і рожевими прапорами, навколо якої танцюють сотні журналістів та політологів, не кажучи вже про депутатів та міністрів, а Основного Закону в усій його повноті.

Коли ж ти читав усю Конституцію, перед тобто неодмінно постануть страшезні запитання. А саме: чому у нас стільки захисників статті 90, навколо якої стали як камінь комуністи, соціалісти, регіонали і примкнулі головаті, з одного боку, чому у нас вистачає захисників президентських повноважень щодо контролю за органами законодавчої та виконавчої влади (тут ціла низка статей і положень), але практично відсутні – крім не надто численних групок неноменклатурних правозахисників – оборонці всього комплексу людських прав і свобод, які зафіксовані в Основному Законі? Чому звезені з усієї України до столиці маніфестанти не обстоюють ці, їхні власні ж, права, натомість борються тільки за права кількасот своїх обранців (тобто уповноважених представників)? І при цьому фактично за права цих обранців щоденно порушувати Конституцію?

Пройдемося по засадничим конституційним положенням.

Ось є у нас стаття 1, яка твердить, що Україна є соціальною державою – з усіма наслідками, що випливають звідси для великого капіталу та влади. Чи став хтось на захист цієї статті – з депутатів чи з їхніх "армій підтримки"? Я маю на увазі й одну, й іншу сторону? Чи, можливо, громадянам байдуже, діє ця стаття, а чи ні, головне – покричати "Я-ну-ко-вич!" або "Ю-щен-ко!"?

До речі: у пресі промайнуло повідомлення, що у вартості металу, вироблених на підприємствах Ріната Ахметова, частка зарплати становить десь 5%. Якщо це так, то ондечки він, резерв для виконання статті 1 Конституції України: у соціальній державі така частка мусить бути на рівні 40-60%. Як казали у часи не такі вже ж давні, "почни перебудову з себе". І справді, чи не варто було б Рінату Леонідовичу, перш ніж разом з усіма коаліціянтами, вимагати від президента виконати аж 90-ту статтю Конституції, самому спробувати реалізувати її першу, засадничу статтю? А як ця стаття виконується на підприємствах Валентина Ландика? А на шахтах Юхима Звягільського? Чи, може, вони всі почали читати Конституцію одразу зі статті 90?

Далі маємо не менш цікаві речі: скажімо, принцип верховенства права (ст.6), отже, справедливе правосуддя для всіх, не лише для депутатів Верховної Ради у Конституційному Суді і не рейдерів різних мастей.

Чи, може, комуністи та регіонали готові рішуче стати на захист державного статусу української мови (ст.10) від різноманітних федерастів і панрусистів? Чи ця стаття Конституції не викликає у них особливого ентузіазму? То, виходить, що у "їхньому" Основному Законі видерті цілі сторінки...

Ще одна "крута стаття" – 13-та, яка стверджує власність українського народу стосовно природних багатств країни, її надр та ресурсів. І не тільки це там міститься, а й інше дивовижне положення: "власність зобов‘язує". А ще – "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Гей, захисники Конституції, хто роздає листівки і стоїть на майданах! Як щодо того, щоб звернутися з вимогою виконання цієї статті до своїх проводирів? А як там депутати? А президент, гарант Конституції? Мовчанка...

Підемо далі. Дві статті Конституції – 23 та 24 – ведуть мову про права кожної людини на вільний розвиток та на рівність перед законом будь із ким, хоча б з прем‘єром та найкрутішим олігархом. Невже щодо їхнього виконання немає проблем? І невже у нас упродовж минулих 11 років влада і прихватизатори всіх ґатунків неухильно дотримувалися конституційної статті 41 – що "право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом"? І невже у нас виконується стаття 43 стосовно права на гідну працю і на гідну винагороду? Чому ж тоді середній доход на душу населення у нас становить десь 2 євро на добу – так, як і в країнах Тропічної Африки? Чому комуністи-соціалісти не виводять людей на майдани? Чому не викривають з парламентської трибуни антинародну владу, яка довела країну до цього? І чому ліві партії не борються сьогодні проти систематичного та масового порушення від моменту ухвалення Конституції 28 червня 1996 року статті 47, її положень про те, що кожен має право на житло, а "громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону"?

...І листівок стосовно порушення цих статей Ющенком, Балогою і Тимошенко чомусь "активісти громадського спротиву", як вони самі себе гордовито називають, не роздають...

Ба більше: кожен український громадянин, котрий має телевізор, є свідком постійного, фактично – щоденного, якщо йдеться про сесійні дні, - порушення Верховною Радою статті 84 Конституції: "Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто", коли парламентарії, як мавпи, голосують за принципом сам-три, а то й сам-п‘ять. А водночас таке голосування є порушенням ще однієї статті – 88-ї, де йдеться про обов‘язки голови українського парламенту. Він-бо зобов‘язаний організувати роботу Верховної Ради, а хіба це робота, коли систематично, демонстративно й брутально порушується Основний Закон?

Отож чом би захисникам Конституції не поборотися з Верховною Радою, котра, як владний орган, подає всій країні наочний приклад нехтування правом?

Про судову владу і її відповідність конституційним нормам я мовчу ("Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону", ст.129). Але є тут один цікавий момент. "Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних" (ст.124). Покажіть-но мені хоча б один суд присяжних через 11 років після ухвалення Конституції! Чи, може, український народ, на відміну від усіх нормальних народів, просто не зацікавлений у своїй безпосередній участі у здійсненні правосуддя? В такому разі про який демократичний лад ідеться і навіщо цьому народу Конституція?

А тому, врешті-решт, доходиш висновку, що таки треба спитати з президента Ющенка за невиконання Конституції. Тільки не її статті 90, яка фактично дає індульгенцію народним депутатам у разі невиконання їхніх обов‘язків (бо ж там немає елементарного положення щодо права президента розпустити парламент у разі небажання останнього вчасно затвердити Державний бюджет), а всього комплексу положень, які стосуються людських прав і свобод. Адже, за статтею 102, "Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". Ось яку статтю не виконує глава держави, в тому числі – і щодо Верховної Ради, котру, за її систематичне і свідоме нехтування Основним Законом, давно варто було не розпускати, а розганяти. Бо ж, до речі, вся (ВСЯ!) діяльність українського парламенту останнього скликання неконституційна і нелегітимна: його регламент ухвалений постановою, тим часом як серед тих речей, які "виключно законами України визначаються" (ст.92), є й "організація і порядок діяльності Верховної Ради України".

І де ви були, Вікторе Андрійовичу, з вашою сьогоднішньою принциповістю, коли весь цей рейвах став уже очевидним? Бджілкам хутро зачісували?

...А щодо малюнку із дзеркалом, то мимоволі згадаєш: свого часу головним антифашистом був товариш Сталін, і під цим гаслом він та Компартія знищили десятки мільйонів людей: мовляв, то усе або "фашисти", або "фашистська агентура". Ні, панове товариші з "громадського спротиву", щось не те виходить. І чому листівка українською, а на малюнку написи російською? Чи у Донецьку, а чи то у самій Москві малювали, і звідти надіслали? Та головне не це, головне те, що під приводом захисту Конституції захищають тих, хто нею нехтує у власних інтересах. Тому, якби у нас були розумні політики, вони б використали Конституцію як агітаційну підривну літературу. Але де ж ті політики? Тиша...


Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Сергій Грабовський

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!