13 травня 2008

Перемога?





Власне, знак запитання вартує поставити після обох складових словосполучення «день перемоги». Щодо дня, то в Європі його відзначають 8 травня, хоча і це не зовсім корелює з епізодами війни. Адже, скажімо, 2 травня 1941-го капітулював берлінський гарнізон, й у столиці Німеччини були припинені військові дії, включно із боями за вже зайняту червоною армією Імперську канцелярію. А капітуляцію Німеччини (якщо виходити з цього) було підписано 7-го числа, о 2.41 ночі – у штабі союзного командування в Реймсі. Наступного дня – 8 травня, майже об одинадцятій вечора – акт про беззастережну капітуляцію у передмісті Берлина підписав німецький генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель.
В західній історіографії підпис Кейтеля вважають ратифікацією документу, складеного напередодні в Реймсі. Отож, Європа де-факто святкує момент ратифікації, що ж стосується закінчення Другої світової війни, то воно, як відомо, відбулося 2 вересня 1945 року. В той день у токійській затоці на борту американського лінкора «Міссурі» було підписано акт про капітуляцію Японії. Цікаво, що після капітуляції Німеччини СРСР так і не підписав з нею мир – формально війна тривала. Лише 21 січня 1955 року (!) Президія ВР СРСР прийняла відповідне рішення. Звідси закономірне запитання: чому посеред такого розмаїття дат «днем перемоги» оголосили саме 9 травня?

Відповіді, яка б ґрунтувалась на вагомих причинах, просто немає. Об’єктивно на момент підписання капітуляції (за участю Кейтеля) в Москві вже настало 9 травня. Кілька годин по тому сам акт було доставлено на терена СРСР. Однак це доводить лише те, що окрім специфічної радянської «правди», історії та навіть часових вимірів в СРСР більше нічого вартісного не існувало. Тобто таким не визнавалось. Європа з її перемогою була вчорашнім днем – в самому буквальному розумінні слова. А радянській пропаганді знадобилась окрема дата, яка вивищувала б комуністично-сталінську дійсність й одночасно відмежовувала б вікторії останньої від будь-якої причетності до них решти світу. Словом, все мало бути особливим та ідеологічно вивіреним: від назви війни до уявлення про її фінал.

Однак питання про те, КОЛИ святкувати є куди як менш важливим, ніж те, ЩО святкувати. Друга світова війна почалася у 1939-му, й СРСР був одним з агресорів, який по суті (пактом Молотова-Рібентропа та розділом Європи) взяв у ній участь. Вочевидь, плани «нашої» сторони були ще більш далекоглядними: відома версія, згідно якої СРСР сам планував напасти на Німеччину – щоправда, не в червні 1941-го, а згодом, коли союзник Сталіна Гітлер достатньо виснажився би у загарбанні Європі і підкорені йому держави тільки би й очікували на пришестя великого «визволителя» зі Сходу.

Для Європи, більшість країн якої оминула участь стати республіками СРСР, драматизм подібності двох систем – радянської та фашистської – не такий відчутний на тлі головної події 1945 року. Простіше кажучи: їм є, що святкувати 8 травня – перемогу над Гітлером. Для України ж (зокрема) роль здобичі в зубах двох зчеплених монстрів надто дорого коштувала, аби з легким серцем йти на парад з нагоди закінчення «Великої Вітчизняної». Влучно сказав колись голова литовського сейму Віктор Мунтянас: «Для нас 8 травня є днем перемоги над фашизмом, а 9 травня – днем початку радянської окупації». Принаймні західна Україна могла б підписатися під такою послідовністю дат. Східна – також, але з поправкою на довшу окупацію. Тож наша війна затягнулася, а перемога прийшла пізніше – у 1991-му, рівно через 50 років після того, коли фашисти вперше бомбардувли Київ…


А. Ш.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!