16 березня 2010

Неювілейне...


Хоч до грудня ще далеко, варто нагадати: наприкінці цього року ми відзначатимемо десятиріччя акції ”Україна без Кучми”. На початку наступного – перший круглий ювілей подій 9 березня. Забавно, але 2001 рік зараз називають „напівзабутим”. А згадують його в контексті... вручення шевченківської премії. Мовляв, як пікантно – митці-патріоти приймають нагороду з рук Януковича. Це не є „гуд”, бо яке ж відношення має нинішній президент до української культури? Хоча подібне трапляється не вперше: прецедент був у 2001-му – тоді Кучма невиховано і брутально розтоптав якусь „заворушку”, а потім тими ж руками відзначав лауреатів. Ось таке переосмислення минулого.

Те, що в подальшому амнезія буде загострюватися, немає сумнівів. Заступник голови президентської адміністрації Ганна Герман висловила сумнів у тому, що вбивство Георгія Гонгадзе колись буде розкрито. Справу (читай) поховають. Що ж стосується 9 березня, то тут забудькуватість є вибірковою. Про те, що справжні винуватці побоїща на Банковій ніколи не будуть покарані, годі й говорити. Власне, про це можна було забути ще за часів Ющенка, хоч на якусь помаранчеву мить і виникла ілюзія, що справедливість візьме вгору.

Та екс-президент зробив усе у властивому йому дусі: ордени «За мужність» отримали фігуранти справи 9 березня Зайченко, Мазур, Карпюк та Бойко, а також той, чиїми зусиллями вони загрімили за грати – Микола Герасименко. Герасименко, слідчий СБУ та автор обвинувального висновку по справі 9 березня, й собі відхопив медальку, а відтак зробив непогану кар`єру, зігравши на бажанні Ющенка повалити тодішнього голову СБУ Дрижчаного. Компромат на свого шефа Герасименко особисто зливав у газету ющенківського приятеля Михайла Дорошенка «Україну молоду», за що й дослужився згодом до заступника голови Служби.

Вже в останні дні свого правління Ющенко згадав іще одну причетну до справи 9 березня персону – суддю Івана Воліка, котрий, власне, й засудив „мужніх ІІІ ступеня” Зайченка з Карпюком. Слід зауважити, що Волік не поніс жодного покарання за фабрикацію кримінальної справи, ба навіть навпаки – з периферійного Голосіївського суду він пересів у козирне крісло судді Вищого господарського суду. А минулого місяця ще й отримав звання «Заслуженого юриста України».

Тож компанія, як сказав би червоноармієць Сухов, підібралась душевна: есбеушник і суддя, котрі на догоду Кучмі пересаджали б пів-України – христопродавці за покликанням і станом душі. Плюс четверо „мушкетерів”, троє з яких задіяні у тісній співпраці з Юрієм Шухевичем, відомим, своєю чергою, не тільки видатним прізвищем, а й дифірамбами на адресу Януковича. Межа між добром і злом у колі тих, хто прийняв нагороди з рук Ющенка, є поняттям умовним. Воістину, руки, „які нічого не крали”, мають ефект царя Мідаса, але з невеликим уточненням: все, чого вони торкаються, перетворюється не на золото, а на іншу субстанцію.

Отже, якщо говорити про справу 9 березня в „нагородному” ключі, то шоу, очевидно, буде тривати і при новій владі. Неохопленим брязкальцями лишився прокурор Олександр Кузовкін, який вимагав для підсудних десять років ув`язнення. Не відзначене нагородою завзяття ментів, котрі катували затриманих 9 березня. Зрештою, і конвой, що не давав можливості рідним спілкуватися з підсудними через грати клітки, міг би претендувати на якого-небудь „Почесного працівника сфери обслуговування” абощо.

Що ж стосується Карпюка, Мазура і Зайченка, то ці троє – з тих, хто (що?) не тоне. Вони „і з КУНом у чудових стосунках, і з ОУН”, як каже Мазур на останній прес-конференції. Можливо, навіть з УНА-УНСО Юрія Тими Мазур ще станцює, адже у книжці близького до Тими Валерія Бобровича він тепло згаданий автором, а просуває цей шедевр мемуарістики „промоутер” Зайченко. Отож, життя вдалося, й літературне зокрема. Єдине, що печалить Мазура (який, до речі, хвалиться, що 26 березня цього року його судимість буде погашена), це відсутність рішення Верховного Суду про те, що він та решта були незаконно засуджені у 2001-му.

Тут би Мазуру і пригадати, як 7 квітня 2006 року Верховний Суд України вже розглядав справу 9 березня, але підстав для скасування вироку не знайшов. Обсервація справи стала можливою завдяки наполегливості Андрія Шкіля, який неодноразово звертався до Генеральної прокуратури з відповідними депутатськими запитами. До речі, тодішній заступник Генпрокурора Віктор Кудрявцев визнав, що підсудні не скоювали інкримінованих їм злочинів і що вирок підлягає скасуванню. Шкода, що слова Кудрявцева не справили враження на високий суд, але це вже – інша історія.

Але ж Шкіль у сприйнятті Мазура – ворог номер один. Тож ніхто не скликатиме прес-конференцій, якщо „регіоналу” Владиславу Забарському, як і у 2008-му, знову стрільне в голову вимагати притягнути Шкіля до кримінальної відповідальності за участь у подіях 9 березня. Нині, після укомплектування Кабміну свіжими „тушками”, виборчий список ПР витягне у парламентарі декого з діячів „другої сотні”, і Забарського зокрема. Можливо, новообраному нардепу захочеться вдруге попіаритись на „Україні без Кучми”, а його колеги по фракції і коаліції радо підхоплять таку затію. Сумнівно тільки, щоб Карпюк, Мазур чи Зайченко, котрі полюбляють дефілювати кулуарами Верховної Ради, сказали бодай слово на захист колишнього „подєльніка”.

Шкіль тяжко „завинив” перед ними, допомагаючи у ті часи, коли всі троє сиділи у тюрмі. Забагато піклувався, витягаючи кожного по черзі, а добро, як відомо, завжди буває покаране. Тож тепер має власний клопіт – кримінальна справа проти нього – та, що „виділена в окреме провадження”, й досі не закрита. Цікаво, що точне перебування усіх її 80 томів наразі встановити не вдається. З СБУ матеріали буцімто були передані до Генпрокуратури, але слідчі ГП під сміховинними приводами не дають зазирнути у жоден її папірець. Років зо три тому Інтернет, „вітаючи” з 50-річчям Миколу Герасименка, розтиражував інформацію, що справа на Шкіля ретельно зарита у герасименковому гаражі. Хтозна, можливо, затятий трударь-есбеушник й справді попрацював лопатою на глибині кількасот метрів, дорив до київського метро і проклав лінію на Троєщину...

Стосовно ж Генпрокуратури можна сказати одне: репресії Олександром Медведьком вже заанонсовані. І тут пам`ять про справу 9 березня теж може виявитися міцною і чіпкою. Такі, як Забарський, бомбардуватимуть „органи” вимогами, а такі, як Зайченко та Мазур, сховають голову у пісок, вилупивши назовні одне око: цікаво ж...

Тож рік, що передує ювілею, обіцяє бути непростим. Але й дев`ять попередніх не були легкими і приємними. Нема нічого нового під сонцем – тим паче, українським...


Наталія Лебідь

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины