30 жовтня 2002

Андрій Шкіль: "Вони прийшли помирати за нездійсненне"


Чомусь пригадалося, як один з українських політиків, вичитуючи зроблене з ним інтерв'ю, попросив: "Ось тут, будь ласка, після фрази: "Він виглядає втомленим після закордонного відрядження…" допишіть: "Але задоволеним". Андрій Шкіль, який у неділю повернувся з Москви, був більш ніж виснаженим, що ж до решти відчуттів - то саморефлексії з його боку не було, але гнів, з яким він говорив про подробиці знищення чеченців в "Норд-Ості", відчувався достатньо. Розшифровка майже двогодинної розмови зі Шкілем показала, яке фіаско потерпіла моя "генеральна лінія" спілкування - продумана по дорозі елегантна хронологічно-тематична низка питань (заява в парламенті - відліт - затриманий рейс - контакти на місці - штурм - стан заручників - об'їзд лікарень тощо) майже повністю розсипалася. Адже те, що найбільш займало думки мого співбесідника, так чи інакше постійно виявлялося тим стрижнем, навколо оберталася вся розмова.

Шкіль: Скажи, чому чеченці не взяли із собою в цей "Норд-Ост" протигази? Вони їх забули, чи як? А зброю вони прихопити не забули? Мабуть, вони і уявити собі не могли, що проти них буде застосований газ, правда? Дійсно, звідки їм це знати - всього лише якийсь десяток років вони воюють, це молоде покоління виросло на війні, з дитинства бачило смерть і війну, що ж їм може бути відомо про подібні операції?! Ці люди пройшли все можливе, навчалися в польових умовах…

- Ти ведеш до того, що це був свідомий крок?

Шкіль: Звісно, це - принципова позиція. Вони прийшли помирати, але не вбивати. Так, заручники сиділи поруч із ними в залі - це був "месидж" російській стороні - якщо ви застосуєте газ, ваші люди помруть разом із нами. І росіяни про наміри чеченців чудово знали. Не беруся стверджувати, чи було відомо московським спецслужбам про плани захоплення приміщення як такого, але стосовно того, що чеченці прийшли туди, аби загинути і жодної людини зі своїх рук не вбити - це було відомо.
(Андрій вважає інсинуаціями всі повідомлення стосовно вбивств заручників і розстрілу їх, що нібито почався на світанку суботи). "Жодної краплі крові вони не пролили. Якби хтось з них мав би намір застрелити хоча б одну людину або підірвати всіх 750 осіб - так би й було зроблено. Не впевнений, чи справжня вибухівка була на чеченках - цілком вірогідно, що це всього лише муляж. Вони просто прийшли помирати за нездійсненне".

- Ти згадуєш газ, який застосував російський спецназ. Інформація щодо нього є достатньо розбіжною. Одні ЗМІ повідомляли, що це була якась особлива суміш із додаванням валіуму, інші говорили про нервово-паралітичну речовину…

Шкіль: Це був однозначно чадний газ. Замислимось, чому в подібних ситуаціях із захопленням заручників зазвичай не використовують будь-який газ - адже що може бути простішим: наповнити ним приміщення і чекати, поки всі поснуть абощо. Проблема в тому, що, примітивно кажучи, підвести газ одночасно до носа кожного терориста неможливо, завжди лишиться хтось, хто завчасно відчує його дію і зреагує на тих, хто піде в атаку. Інша справа - газ чадний. Він не має ані запаху, ані смаку, точніше кажучи, його можна відфільтрувати і зробити таким. Він не отруює, а присипляє. Його дія відчувається на перших порах як притік свіжого повітря, на що ніхто не звертає уваги - подумаєш, десь створився протяг. Тіла, які показували в "Норд-Ості", застигли в характерних позах (за виключенням тих, кого вбивали контрольним пострілом в серце - ці тіла відкинуті ударом назад). Решта ж ніби демонструють природну втому, вони вмощені зручніше, так, як людина зазвичай готується спати чи дрімати сидячи. Крім того, померлі заручники загинули від серцевої та легеневої недостатності, а це ще одна ознака дії чадного газу.

- Тіла чеченок, судячи з телекадрів, розташовані приблизно так, як ти описуєш. А от чоловічі тіла переміщені, у Бараєва в руках пляшка з коньяком...

Шкіль: Не відкоркована, зауваж. Думаю, її потім витягли та використали за призначенням ті ж спецназівці. Господи, пляшка коньяку у Бараєва - на кого це розраховано? Не існує людей такого інтелектуального прошарку, які б в це повірили. Правильно сказав лорд Джадд, що в тому театрі відбувся театр. Навіщо Бараєву вживати алкоголь? Щоб заснути? Три ночі без сну, три дні практично без їжі - і раптом коньяк. Він подіє не як щось збуджуюче, а як снодійне. Це тільки російський спецназ трескаєт водку та дуже хвацько воює в Чечні, так вправно воює, що чеченці стають дедалі сильнішими.
Найогидніше з того, що відбувається - це знущально-криваве дійство над тими, хто вже загинув. Якесь жування трупів. Отже, чеченці жерли горілку, чи то пак, перепрошую, коньяк, ширялися наркотиками. Що іще? А, мабуть, трахалися, адже там були жінки. Про це ще не говорили? Ну, скажуть.

- Питання, відповідь на яке, звичайно, очевидна, і все ж: то навіщо весь цей театр в театрі?

Шкіль: Щоб представити чеченців дебілами. Деградованими дебілами. Їм, бач, так було страшно, що вони три доби заливали горлянку горілкою. А прийти туди їм було не страшно? Їм намагалися вкласти в руки і пляшки з алкоголем, і зброю - але їхні руки вже не розтискалися, бо під дією газу трупне заціпеніння наступає дуже швидко, скоріше, ніж в звичайних умовах.

Ще раз запитую: чому вони не мали при собі протигази? Чому не виготовили якогось радіокерованого пристрою для вибухівки, щоб злетіти на повітря разом із заручниками, якщо вже на те пішло? Добре, всі вони шахіди - всі мали загинути, але хтось один повинен був би сидіти у протигазі із пультом управління в руках, і тільки б сунулися феесбешники зі спецназом - від них би залишилися "рожки да ножки". Чому вони не виставили пости - лише шестеро їхніх снайперів чергували, решта ж сиділа в партері разом із заручниками. Чому вони прийшли в одному одязі, а потім перевдягнулися в своє? Аби вирізнятися серед інших, говорити зовнішнім виглядом: ось я, мішень. Так ніколи не вчиняють справжні терористи, ті навпаки намагаються бути якомога більше непомітними. Скажуть: це все театральщина, вони хотіли потім вдруге перевдягнутися та вислизнути разом із заручниками. А що, хтось розраховував на те, що заручників привітають зі звільненням і відразу відпустять додому? Аякже. Їх ще будуть бозна скільки відфільтровувати. Ось такі питання, на які немає відповіді.

- Якщо чеченці, як ти кажеш, прийшли в "Норд-Ост" помирати, то в чому сенс такої пожертви? Чечню від Росії вони все одне не звільнять, а нові жахливі чистки спровокують.

Шкіль: Сенс в тому, аби привернути увагу. Шахід помирає за переконання. Він вже попрощався з цим світом, його душа вже там, в іншому світі, тут лише його тіло. Він не може програти. Щодо зачисток. Вони були й будуть Яка різниця - п'ять "маленьких" зачисток чи одна велика? Вони відбуваються перманентно, і ця рана постійно кровоточить. Звичайно, я не поділяю їхні методи. Люди, що прийшли на те шоу, постраждали невинно, адже вони не відповідають за дії свого керівництва. І Бараєв їм так само нічого доброго не приніс. Але це був політичний акт. Чеченці аж ніяк не бандити. Жодна країна світу не засуджує своїх громадян за політичні переконання, в кожній державі всі політичні в'язні - бандити. Так само, як і у нас. Так простіше - списати все на злочинців, які невідомо з яких причин захопили заручників (ну, з жиру бісяться під керівництвом доброго президента Путіна). Простіше, звичайно, не замислюватися, що штовхнуло цих молодих прекрасних хлопців та дівчат на такий вчинок.

- До речі, в їхніх жінок фантастично красиві очі. Виразні і сумні.

Шкіль: Вони красиві і по смерті…

- Між іншим, чимало говорилося про так званий "стокгольмський синдром". Як ти думаєш, чи мало місце співчуття з боку заручників до чеченців?

Шкіль: Я думаю, що не могло не мати місця. Молоді люди - по-східному спокійні та поважні, гідні співчуття. Дівчаткам було 18-19 років. Їхнє свідоме життя - це війна, вони знали, що її розпочав, хто вбивав їхніх близьких, вони були свідомі того, чого хочуть, на що йдуть. А йшли вони, ще раз кажу, помирати. Символічно: чоловік та жінок серед чеченців було порівну. Вони прийшли як сім`ї, як пари. Скільки щастя вони могли б комусь принести в житті, скільки дітей народити…

Повертаючи розмову у заплановане від початку русло, нагадую Андрієві його п'ятничний вступ у Верховній Раді, під час якого він сказав, що відразу зголосився їхати в Москву, але змушений був даремно чекати цілу добу відповіді від офіційних структур України. На яку реакцію з боку офіційного Києва він, власне, розраховував - про це наступне питання.
Шкіль: Я чекав відповіді не тільки від українських, але й від російських структур. Бо вважав на той час і вважаю зараз, що єдиним виходом з тієї ситуації були переговори - виключно через переговорний процес мали б звільняти заручників. Натомість тепер, за моїми даними, загинуло вже 153 колишніх заручників. Думаю, що ця цифра зросте і до 220…

- Звідки такі дані? І що означає цифра "220"?

- Це кількість людей, яка разом із чеченцями сиділа у партері, тобто, в зоні дії газу. Я відразу поцікавився планом будівлі і тим, де саме знаходилися українці. Вони сиділи вище - на балконі. Мені, як людині з медичної освітою, стало зрозуміло, якою приблизно буде кількість жертв. Адже чадний газ має незворотну дію. Людина, що вдихала його, можливо, і виживе, але фактично залишиться інвалідом. Дані про 153 загиблих надійшли з надійних джерел. Думаю, що скоро вони підтвердяться. Не можна ж було відразу шокувати громадськість справжнім розмахом російського спецназу - правду крапають дозовано.

- Твій відліт, Тараса Чорновола та Рефата Чубарова, здається, не обійшовся без пригод…

Шкіль: Відмінили рейс, яким ми мали летіти. Це буває вкрай рідко.

- Говорилося, що через метереологічні умови?

Шкіль: Нічого подібного. Умови анітрохи не змінилися, коли ми зрештою вилетіли. А на другий рейс для нас просто не знайшлося квитків, тобто, насправді квитки були, але наших місць, що мали б бути вільними, якось випадково не знайшлося. Щоб таки потрапити до Москви, довелося використати важелі Литвина. Ми, звичайно, запізнювалися, і на місце події приїхали фактично за декілька годин до штурму. Літак сів у Домодедово - найдальшому літовищі, і це також було зроблено для того, щоб нас принципово не для яких переговорів не використовувати.

- Чекай, але ж крім вас, в тому літаку, рейс якого відмінили, мали б бути й інші пасажири. Невже ти справді думаєш, що виліт відклали саме через трьох українських депутатів?

Шкіль: Хто у нас думає про пасажирів? Вони, мабуть, полетіли якимось іншим рейсом. Я в літаку мав змогу зазирнути в російський Інтернет, там була істерика - летять націоналісти, дуже погані, такі, як Шкіль. Летять мало не на підсилення чеченських терористів.

- Що відбувалося по приїзді?

Шкіль: Прилетіли в Москву, заїхали в посольство за деякими матеріалами. Приблизно о першій годині ми прибули на місце, почали обхід території. Скрізь - військові, настрій у всіх діловий. Через кордони пропускаються всі, крім журналістів та парламентарів держави, яку Росія послідовно зневажає. Повторюю, міліцейські кордони були розчахнуті для всіх, особливо для молодиків 20-40 років, і чим п`янішими вони були та "бомжуватішими", тим більш радо їх зустрічали. Адже перед атакою, аби виправдати її необхідність, потрібно було щось спровокувати. Очікувалося, можливо, що подібні особи побіжать рятувати своїх і виникне якась стрілянина. Приблизно з годину ми очікували на прибуття Генерального консула, який провів нас до самих дверей російського оперативного штабу. Там стояло чоловік 150 військових (різного роду "висоти"), з якими консул почав перемовини. Військові, перекладаючи на людську мову, заперечили необхідність нашої присутності в штабі. А втім, єдине цензурне слово, яким вони послуговувалися, було слово "идите…".

Коли я в черговий раз почув сказане консулу: "Так, пошол вон отсюда" (це ще дуже дипломатично передано, взагалі-то вживалася лексика нашого "гаранта"), я пояснив цим полковникам на доступній їхньому розумінню мові, що ніякої інформації нам від них не потрібно. Навпаки, ми сюди прийшли, щоб залишити інформацію - повідомлення для чеченців про наше прибуття. Після цього Федченко, якийсь мент московський, заявив, що Шкіль і Чорновол (причому Чорновол виявився керівником УНА-УНСО, а Шкіль - мабуть, один з лідерів Руха?) намагалися прорватися в оперативний штаб з метою дестабілізувати його роботу.

Це була офіційна заява, і сотні журналістів її чули. Після цього нас просто видалили за межи Другої Дубровської вулиці на Першу, звідти почали тіснити й журналістів. Ми ж депутати вошивої держави - нам дозволялося знаходитися десь на відстані кілометрів. Хто такі ми? Нікчеми, які слугують посміховиськом для нашого Президента. Отже, штурм ми спостерігали з екранів.

- Ти хотів залишити інформацію про своє прибуття для Бараєва. Отже, був якийсь план дій…

Шкіль: План був простий - повідомити Бараєва про те, що тут знаходиться керівник УНА-УНСО. Хоча, звичайно, цей план був слабкуватий, тому що противником звільнення заручників був, в першу чергу оперативний штаб - адже з чеченців потрібно було зробити бандитів, алкоголиків-наркоманів, падлюк-негідників, обвішаних гранатами, які прийшли вбивати, а чому - нікому невідомо - просто у них таке паталогічне бажання вбивати, і все.

- Ти б просив Бараєва відпустити українських громадян?

Шкіль: Я б нікого ні про що не просив. Я б запропонував йому зустріч на предмет обговорення ситуації. Перша чеченська війна і українці-побратими на ній - Бараєв хоч в тій війні не приймав участь, але ж легенди живуть… Завдання полягало лише в тому, аби дати знати чеченцям про мій приїзд. Російська сторона відмовилася цьому посприяти, бо від початку не була зацікавлена в жодних переговорах.

- Що відбувалося після штурму?

Шкіль: Українців (а серед них, слава Богу, не було тяжко постраждалих, хіба що одна дитина пережила чергову травму - у цього хлопчині на пам'яті інша трагедія - Скнилів, а тепер ще й це) доставили в лікарні. Тепер їх мордуватимуть допитами. Нікого до них не пускатимуть, поки вони не дадуть свідчення по кримінальній справі. Але насправді це вторинна причина, первинною є необхідність того, аби з заручниками "попрацювали" психологи - доти, доки не залякають їх до такої міри, що вони почнуть повторювати, як одна тамтешня журналістка, що заручників били, мучили, копали ногами, штиркали ножами абощо. Між іншим, щодо психологічної травми. Дострілювали сонних чеченців прямо на очах у заручників, ніхто нікого нікуди не виводив, це ж зрозуміло. Безстрашний російський спецназ. Вбити пострілом в голову чи в серце жінку, яка спить. Я не такий хоробрий, я б не зміг. Вони - змогли.

- Ви, народні депутати, об'їжджали лікарні, де знаходяться українці?

Шкіль: Не лікарні, а точки, де ці лікарні стоять. Туди не те що родичів, дипломатів не пускають. Українські громадяни живі, стосовно шоку, який вони пережили - так цьому ніхто не запобіг, і як я вже казав, їх ще будуть допитувати, повертати пам'яттю в пережите, хоча є домовленість між Марчуком та керівництвом оперативного штабу, щоб зайвий раз людей не травмувати.

- Як ти думаєш, чи повториться щось подібне з боку чеченців найближчим часом?

Шкіль: Не знаю. Ними керували не мета наживи, не ідіотизм, а та трагедія, яка триває в Чечні. Якщо ними і скоєно злочин, то цей злочин - політичний. Чечня повинна бути незалежною, бо що таке територіальна цілісність країни порівняно із життям сотень тисяч людей?

Наталія Лебідь, для сайту УНА-УНСО

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!