13 листопада 2002

Політика великим планом


Москва СОРТИРовочна

Режим Володимира Путіна підмостив під трон трупи, винною в яких оголосив Чечню

Кілька попередніх зауважень

Достатньо прискіпливе знайомство з питанням, якому присвячується ця публікація, переконало авторку в тому, що особливих відкриттів у царині російсько-чеченських стосунків не зробиш. Принаймні коли йдеться про питання, хто насправді стояв за терактами в Росії 1999 року. Фактор часу відіграв свою роль — за минулі три роки не бракувало розслідувань на цю тематику (як в цьому можна пересвідчитися, піднявши цілий пласт матеріалів). І сумнівів у тому, чи справді це «вороги» російської нації — чеченські «терористи» — підривали житлові будинки, так само вистачало.

Свого часу і телеканал НТВ (тоді ще більш-менш вільний від цензурних утисків), і інші російські ЗМІ, а також закордонні видання дошуковувалися до сліду російських спецслужб в організації терактів.

А проте ретроспектива подій недалекого минулого видається знову дуже актуальною. На те є дві причини. По-перше, відгомін «норд-остівської» трагедії обернувся, як не дивно, нотаціями з боку Росії, яка, загубивши життя понад сотні власних громадян і трьох українців, має зухвалість виставляти претензії до України. Вона вчить наших парламентаріїв, які приїхали до своїх співвітчизників, що опинилися в заручниках, як поводитися на теренах «Россії-матушки», з ким вести перемовини, а з ким — уникати контактів. Вона лає наших державних діячів останніми словами, на які тільки здатні російські генерали. Вона лізе в нашу інформаційну політику, вибирає нам друзів, дозволяє чи не дозволяє відкривати прес-центри абощо. Отже, що то за диво до нас озивається з Півночі? І як у нього справи із власним «обліко морале»?

Іншим приводом відтворити саме зараз колізії навколо вибухів 1999 року стала поява деяких нових матеріалів. Ними, зокрема, стали видані у Нью-Йорку книги колишнього офіцера Головного розвідувального управління Росії (ГРУ) Олександра Литвиненка «Викликаю себе на допит» та «ФСБ підриває Росію». Обидві вийшли невеликим накладом у 2002 році, співавтором останньої є також російський емігрант, історик за фахом, Юрій Фельштинський. У цьому ж році вийшов у прокат і фільм французьких документалістів (автор та режисер Жан-Шарль Деньо) «Замах на Росію», від демонстрації якого відмовилися всі російські телеканали. У розпорядженні кореспондентки «УМ» опинився й відеозапис, зроблений ще наприкінці 1999 року турецьким журналістом Седатом Аралем, на якому захоплений чеченцями в полон Олексій Галкін (ще один співробітник ГРУ) дає спідчення щодо справжніх намірів та планів російських спецслужб. За сукупністю цих та інших автор і робить спробу перенестися у сусідню державу в ті часи, що передували
черговим виборам президента Росії та початку другої чеченської війни.

Пробна куля

Отже, рік 1999. Під час передвиборчої кампанії Володимира Путіна починаються небачені до тих пір теракти. Мотивацію терактів втокмачує громадськості Федеральна служба безпеки. В офіційній довідці ФСБ, складеній після вибухів житлових будинків, йдеться про таке: «Однією з версій, яку опрацьовує слідство, є вчинення терористичного акту, скерованого на дестабілізацію ситуації у Москві, залякування населення та тиск на владу з метою прийняття нею певних рішень, вигідних організаторам акції».

Будь-кому зрозуміло, на які «певні рішення» влади вплинути терактами можна, а на які — ні. Приміром, підштовхнути вибухами Москву до вводу російських військ на територію Чечні надзвичайно легко. А от вплинути терактами на рішення стосовно надання республіці формальної незалежності (суверенітет де-факто Чечня вже мала) — просто неможливо. Іншими словами, вибухи були потрібні тим, хто відчував зацікавленість у початку війни з Чечнею.

31 серпня 1999 року стався перший московський теракт у торговельному комплексі «Охотний ряд» на Манежній площі. З огляду на його наслідки теракт можна вважати «пробним»: загинула одна людина, 40 осіб отримали поранення. Уряд відразу запропонував до розгляду позбавлену логіки «чеченську версію», не беручи до уваги навіть те, що генеральним директором комплексу був саме чеченець — Умар Джабраїлов. Про організацію теракту міг знати полковник Микола Зеленько, начальник військової розвідки 8-го армійського корпусу, а також його безпосередній керівник — генерал Рохлін, який також обіймав посаду голови комітету Держдуми з оборони.

З цими двома особами сталися неочікувані події. Тільки-но прооперованого Зеленька просто у шпиталі заарештували співробітники ФСБ начебто за намір вбивства якогось бізнесмена, після чого полковника забрали подалі від Москви — у челябінську тюрму. Незабаром після арешту Зеленька був вбитий генерал Рохлін.

ФСБ сама підтвердила, що арешт Зеленька, вбивство Рохліна та теракт у Москві — взаємопов'язані події. Всіма трьома справами займався слідчий Генпрокуратури Індюков, що мав чималий досвід розслідування замовних справ, у яких було важливо скерувати слідство по хибному сліду.

Винуватцем смерті Рохліна було проголошено його вдову — її засудили до восьми років ув'язнення. Втім, вже у 2001 році Верховний Суд Росії скасував вирок Тамарі Рохліній, і її звільнили. Справа ж Зеленька до суду так і не дійшла, бо після смерті Рохліна його без зайвого галасу відпустили.

Анонс до «вулиці Гур'янова»

На тлі цих дивних вбивств та арештів 4 вересня 1999 року стався вибух житлового будинку в дагестанському місті Буйнакськ. Під його уламками смерть знайшли 64 мешканця. Цей теракт пов'язали із поразкою чеченських бойовиків у Дагестані, хоча серед виконавців теракту чеченців не було, а люди, заарештовані як злочинці, стверджували, що абсолютно не причетні до вибуху. В той же день неподалік від спального району Буйнакська та військового шпиталю був знайдений автомобіль, начинений вибухівкою.

Саме завдяки тому, що на цей автомобіль звернуло увагу місцеве населення, а не спецслужби, вибух вдалося відвернути. Тим часом в ніч на 9 вересня у Москві злетів у повітря дев'ятиповерховий будинок № 19 по вулиці Гур'янова. Загинуло 94 людини, 164 — отримали поранення. ФСБ повідомила, що на рівні першого поверху в будинку було закладено вибухівку масою 350 кілограмів, при фізико-хімічному дослідженні якої виявлені сліди гексогену та тротилу.

Уже після першого вибуху стало зрозуміло, що злочини є справою рук професіоналів. Мова йшла не стільки про виконання теракту, скільки про його організацію та підготовку. Теракт, у якому задіяні сотні кілограмів вибухівки, а отже — транспорт та люди, важко підготувати швидко. На думку співробітників спецслужб, терористи мали б завозити вибухівку в Москву кількома партіями, упродовж чотирьох-шести місяців. Моделювання подібних терактів показало, що швидше впоратися просто неможливо: потрібен час на отримання замовлення, далі — на початковий розрахунок, який робиться, виходячи з плану будівлі, виїзд на місце, корегування розрахунків, визначення оптимального складу вибухівки, виготовлення її, оренду приміщення, в яке вона буде звозитися тощо. Тобто, підготовка до теракту мала початися ще навесні 1999 року, в час, коли чеченці аж ніяк не могли готуватися до помсти за контрнаступ російських військ, оскільки його ще не було.

Між іншим, чутки про можливі теракти розповсюджувалися Москвою задовго до трагічних осінніх подій. 2 липня 1999 року журналіст Олександр Жилін отримав у своє розпорядження документ, який, як він вважав, походить із Кремля, де його витік, можливо, організував Сергій Зверєв, тодішній заступник голови президентської адміністрації. Якби цей документ був опублікований після терактів, його, швидше за все, розцінили б як пізнішу фальсифікацію, але він з'явився до вибухів — на це зважилася «Московская правда». Під грифом «конфіденційно» у документі йшлося, зокрема, і про заплановані вибухи, які «переслідують кілька цілей — створення у Москві обстановки страху та ілюзії кримінального «беспрєдєла». Через «червону» та «патріотичну» пресу, обіцяли його автори, «підуть матеріали про засилля у Москві кавказців, про їх розгул, який шкодить безпеці та благополуччю москвичів. Статистика з цього приводу вже підбирається в МВС...»

«Хіросіма» від майора Кондратьєва

Не виключено, що одним з організаторів вибухів у Москві був майор ФСБ Володимир Кондратьєв. 11 березня 2000 року він надіслав Інтернетом покаянний лист «Я підірвав Москву» до електронного видання «Агентство федеральних розслідувань». «Так, це я підірвав будинок на вулиці Гур'янова. Я не чеченець, не араб, не дагестанець, я справжній росіянин — Володимир Кондратьєв, майор ФСБ, співробітник суворо засекреченого відділу К-20. Наш відділ було створено відразу після підписання Хасав'юртівських домовленостей. Перед нами стояло завдання — організація та проведення заходів з дискредитації Чеченської Республіки з метою недопущення її світового визнання. Для цього нам були надані надзвичайно широкі повноваження та необмежені фінансові й технічні можливості.

...Масхадов та його люди їздили по всьому світу, намагаючись заручитися фінансовою підтримкою, а в цей час на їхній території зникали іноземці. Ефектну крапку в подібних операціях поставили викрадення та вбивства новозеландського та британських інженерів, які здійснювалися за нашим наказом. У червні минулого року (йдеться про 1999 рік. — Авт.) перед нашим відділом стояло нове завдання — викликати в країні загальну ненависть до Чечні та чеченців... ФСБ зупинила свій вибір на ідеї вибухів у житлових будинках як на найбільш ефективній та «благословила» нас на її втілення.

Нами були заплановані вибухи у Москві, Волгодонську, Рязані, Самарі, а також у Дагестані та Інгушетії. Були обрані конкретні будинки, підібрана та розрахована вибухівка. Операція носила кодову назву «Хіросіма».

Безпосереднє її виконання доручалося мені, оскільки я був єдиним у нашому відділі фахівцем з вибухів. Хоча в душі я не погоджувався з ідеєю вибуху, але не міг ухилитися від виконання наказу. Наступного дня після вибуху я поїхав на місце проведення операції з метою оцінки її результатів. Побачене вразило мене. Мені й раніше доводилося підривати, але не житлові об'єкти і не на території Росії. А тут я висадив у повітря російський дім, вбив росіян, і російські жінки, плачучи над трупами, на рідній мені мові проклинали того, хто це зробив...

Повернувшись у відділ, я замість звіту стосовно проведеної операції написав рапорт, у якому просив перевести мене в інший відділ, мотивуючи це моральною та фізичною втомою... В суботу, аби побути на самоті із самим собою, я виїхав на дачу. По дорозі я відчув, що у моєї машини, яка мене ніколи не підводила, раптом відмовили гальма. Я зрозумів, що мене вирішили «прибрати» класичним методом, прийнятим у нашій організації. І я, як вчили нас вчиняти у подібних випадках, направив машину в річку, а сам благополучно вибрався на берег. У той же день по оперативних каналах я залишив межі Росії».

Преса наступає на хвіст ФСБ

13 вересня 1999 року газета «Московский комсомолец» надрукувала статтю під назвою «Секретна версія вибуху», в якій намагалася проаналізувати те, що сталося. В ній, зокрема, йшлося про те, що у підготовці теракту чеченські бойовики безпосередньої участі не брали. Судячи з картини вибуху, бомбу закладали спеціалісти, що пройшли підготовку в секретних російських відомствах. Терористи зазвичай змушені економити — адже за кожний кілограм тротилу вони платять готівкою. Тому розповсюджений сценарій теракту такий: біля будівлі, яку потрібно знищити, безпосередньо перед запланованою акцією вибухає автомобіль із відповідним начинням. Адже мінування об'єкта хоча б за добу до часу «ікс» небезпечне через ризик знайдення бомби.

Тоді як на вулиці Гур'янова все було інакше — вибух готували люди, які не звикли відчувати скруту в своїх ресурсах. Експерти встановили, що основний заряд вибухівки було закладено в приміщенні на першому поверсі, яке здавали в оренду. Причому вибухівка опинилася там задовго до теракту. Відчувалося, що злочинці не розмінювалися на дрібниці — у випадку знайдення вибухівки аналогічна акція була б просто перенесена в інший район Москви. Спеціалісти, здатні на проведення такої акції, в часи СРСР служили у спецслужбах, підсумовувала газета, м'яко натякаючи на причетність до вибуху ФСБ.

Вранці, коли свіжий номер «Московського комсомольця» зі згаданою статтею розвозили в кіоски міста, стався вибух у восьмиповерховому будинку по Каширському шосе, 6/3. А напередодні, 12 вересня, жителі цього дому телефонували до московської міліції, повідомляючи, що з підвалом будинку «щось негаразд». Міліцейський наряд виїхав на Каширське шосе, але біля будинку його зустрів чоловік, який назвався представником районного експлуатаційного управління. Той запевнив міліцію, що спускатися в підвал немає сенсу.

Правоохоронці потовклися біля входу та й поїхали геть. Через кілька днів після трагедії кореспондент «МК» намагався знайти того співбесідника міліціонерів, методично об'їжджаючи експлуатаційні управління в районі Каширки, але так нічого і не з'ясував.

З-під уламків каширського дому, який вибухнув о 14-й годині за московським часом, були витягнуті 119 загиблих (серед них — 12 дітей) і 13 фрагментів людських тіл. Експерти встановили, що характер вибухів на Каширці та на вулиці Гур'янова повністю ідентичний, так само, як і склад вибухівки. Почалися тотальні перевірки будинків, горищ, підвалів. На вулиці Борисівські Пруди, 16/2 знайшли склад вибухівки. Окрім суміші гексогену та 8 кг пластиду, що мав відіграти роль детонатора, знайшли ще й шість електронних таймерів, зроблених із портативних будильників «Касіо».

П'ять з них були запрограмовані на певний час — терористам залишалося хіба що розвести таймери по потрібних адресах та під'єднати їх до детонаторів. Останнім планувалося зруйнувати дім на Борисівських Прудах.

Характерна подробиця: ФСБ, яка займалася пошуком терористів, замість того, аби влаштувати на цій вулиці засідку та очікувати там тих, хто прийде до схованки, поквапилася оповістити через ЗМІ всіх, у тому числі й злочинців, що склад на Борисівських Прудах викрито. Припустити, що необдумана заява ФСБ про конспіративну схованку — випадковість, є абсолютно неможливим, такої помилки не припустився б і слідчий-початківець.

Прикметно, що в Москві вибухівка була розфасована в мішки із написом: «Черкеський цукровий завод». Але такого заводу не існує. Якби цей
«цукор» везли з Карачаєво-Черкесії через усю країну, та ще й з підробленою документацією, шансів привернути до себе непотрібну увагу було б достатньо. Але організатори терактів і не намагалися замаскуватися більш вдало. Звідси слідує щонайменше впевненість у власній безпеці та у цілості свого «цукру». Ще одне важливе зауваження: значна пропажа гексогену на території Росії не могла б пройти непоміченою — розвідка мала б почати розслідування такого інциденту. Інша справа, якщо у стратегічний запас вибухівки руку запустили органи держбезпеки або військові. Саме такі висновки робили численні журналісти та фахівці, ламаючи голову над схемою поставки гексогену в Москву. А схема виявилася доволі простою, оскільки розроблялася самою ФСБ.

Терористи, котрі готували вересневі вибухи у Москві, йшли найпростішим шляхом. Знімали по документах, які слугували прикриттям, підвальні чи напівпідвальні приміщення у житлових будинках, у тому числі й на вулиці Гур'янова та на Каширському шосе. Туди завозилася вибухівка, замаскована під харчові продукти, під сантехніку (так було на вулиці Гур'янова).

Об'єкти диверсій обиралися ідеально. Вірогідність зустріти міліцію у нереспектабельних «спальних» районах зазвичай невисока, а в під'їздах, як правило, немає консьєржів. Злочинці закладали рівно стільки вибухівки, скільки було потрібно для повної руйнації об'єктів. Схоже, що вони пройшли фахову підготовку, навчатися якій потрібно тривалий час. Москву підривали терористи-професіонали, а такі на території Росії працювали лише в системі ФСБ чи ГРУ.

Свого часу французька газета «Фігаро» цікавилася думкою генерала Олександра Лебедя, відомого російського військового та політичного діяча, з приводу організації терактів. Генерал, відповідаючи на запитання: «Чи не думаєте ви, що за вибухами стоїть діюча влада?», заявив: «Я в цьому майже переконаний». Він також додав, що за вибухами проглядає «рука влади», а точніше — Кремля та президента, який «по шию в г...»

Дано наказ: «Мочити у сортирі»

13 вересня 1999 року мер Москви Юрій Лужков підписав три нормативні документи, які суперечили Конституції та законам Росії. Перший акт проголошував перереєстрацію біженців та переселенців на території Москви, другий вимагав видалення зі столиці людей, які порушили правила перереєстрації, третій акт припиняв реєстрацію цих двох категорій громадян.

Чеченців, ясна річ, названі документи не згадували, кавказців — також. А вже через день у Москві почалося спільне патрулювання міліції та військових. Хоча москвичі віднині й так могли спати спокійно, адже хвиля терору за сценарієм переміщувалася зі столиці на периферію. Настала черга провінції. Рано-вранці 16 вересня стався вибух у багатоквартирному будинку міста Волгодонська (Ростовська область), внаслідок чого загинуло 17 людей. Почерк теракту був той самий.

Невдовзі, виступаючи на засіданні Ради Федерації, Володимир Путін запропонував як «заходи із захисту від тероризму» встановлення «санітарного кордону» між Росією та Чечнею, активізацію авіабомбардувань та артобстрілів території Чечні. Таким чином, Путін оголосив Чечню відповідальною за теракти та закликав до початку військових дій проти неї. «Російська держава не збирається зводити ситуацію на манівці... Варварські акції, що призвели до людських жертв серед мирного населення, поставили терористів поза рамками людського товариства та сучасної цивілізації», — говорив Путін. Авіаудари, яким піддавали Чечню, завдаються, твердив він, «винятково по базах бойовиків, і це триватиме, де б терористи не знаходилися... Ми будемо переслідувати терористів усюди. Якщо, пардон, у туалеті спіймаємо, то й в сортирі їх замочимо».

Настрій у суспільстві в ті дні найкраще характеризує той факт, що після обіцянки Путіна «мочити» бойовиків скрізь (її, між іншим, дарма вважають імпровізацією, і сама фраза, і її умисна брутальність були продумані та сплановані) рейтинг російського президента значно зріс.

Пропагандистська компанія прибічників війни досягла потрібного результату. Згідно опитуванням, проведеним Всеросійським інститутом громадської думки, майже половина росіян була переконана в тому, що вибухи здійснювали чеченські бойовики. 88 відсотків опитаних боялися стати жертвою теракту, 64 відсотки висловлювали згоду з тим, що чеченців варто вислати з країни взагалі. Така ж кількість респондентів підтримала масовані бомбардування Чечні. Вибухи будинків у російських містах згубно вплинули на ставлення росіян до чеченської проблеми. При цьому ніхто не утрудняв себе, щоб зважити зацікавленість в терактах самих чеченців і російських спецслужб.

У ті дні чеченське керівництво неодноразово заперечувало свою причетність до вибухів, тоді як елементарні закони жанру вимагають, аби терористи брали на себе відповідальність за скоєний злочин, інакше він як фактор привернення суспільної уваги втрачає будь-який сенс. Тоді як ФСБ важливо було втягнути Росію у війну, аби ця війна супроводжувала вибори президента, який, таким чином, разом із владою отримає у спадокі нестабільність, викликану військовими діями, що змусить його спиратися на силові структури.

Рязань — крапка в терактах

Після «вдалих» вибухів у Москві, Буйнакську та Волгодонську на черзі стояла Рязань. Але сталося непередбачуване — виконавці теракту були помічені при закладанні мішків із гексогеном у підвал житлового будинку. Зауважимо, що після першого ж «проколу» спецслужб теракти в Росії, подібні до тих, які відбувалися протягом 1999 року, припинилися.

Рязанська історія почалася з того, що 22 вересня житель будинку № 14/16 по вулиці Новоселів Олексій Картофельников побачив, як біля під'їзду його будинку зупинилися білі «Жигулі» з московськими номерами, з яких вийшли двоє чоловіків та жінка. Вони залишили авто біля дверей, що вели до підвалу, після чого почали перетягувати туди якісь мішки. Увагу Картофельникова привернула ще й та деталь, що дві цифри на номері машини, ті, які означають номер регіону, були заклеєні папером, а на ньому стояла рязанська серія — «62».

Картофельников, водій за фахом, серйозно поставився до подібного вигляду номерних знаків машини та зателефонував у міліцію. Та не квапилася з виїздом на вулицю Новоселів і прибула туди лише за годину, коли від підозрілого автомобіля, певна річ, не залишилося і сліду. Спустившись у підвал будинку, правоохоронці знайшли там три 50-кілограмових мішки з-під цукру. Але в них були далеко не солодощі — з верхнього мішка проглядав вибуховий пристрій, який складався з трьох батарейок, електронного годинника та детонатора. Вибухотехніки з місцевого відділення міліції знешкодили бомбу, а потім за допомогою газового аналізатора та пробного підриву малої кількості речовини визначили, що начинням мішків був гексоген.

Після цього начальник місцевого управління ФСБ Олександр Сергєєв привітав мешканців дому із другим народженням, а герой Картофельников за пильність навіть отримав у подарунок телевізор. Тим часом засоби масової інформації сповіщали про вдало відвернутий теракт. І поки в Рязані та за її межами шукали злочинців, а також їхнє авто із заклеєними номерами, Володимир Путін (на той час — прем'єр-міністр) подякував населенню за мобільну реакцію на можливі прояви тероризму та вкотре наголосив, щоб винні не очікували на поблажливість.

А далі почався просто-таки безглуздий фарс. ФСБ приголомшує повідомленням, що насправді ніякого теракту не планувалося і в мішках, знайдених у Рязані, був справжній цукор. Що ж стосується вибухового пристрою, то це всього лише муляж. Відбувалися навчання, запевняє Федеральна служба безпеки, перекреслюючи таким чином усе, про що раніше заявляв Путін.

Отже, поки всі жваво обговорювали теракт, який не відбувся, і вітали один одного зі щасливим порятунком, ФСБ мовчала про те, що проводила якісь навчання і що тривога була навчальною? Але ж це просто неможливо собі уявити, як і те, що про навчання не був поінформований Путін. Якби глава ФСБ Микола Патрушев дозволив собі подібний жест нелояльності стосовно Путіна, та ще й навмисне виставив би прем'єра на загальне посміховисько, це означало б кінець кар'єри.

Про «навчання» у Рязані нічого не знав і тодішній керівник МВС Росії Володимир Рушайло, який очолював комісію з боротьби з тероризмом.
Рушайло так само, як і Путін, похвалив рязанців за пильність, дивлячись на події 22 вересня винятково як на відвернутий теракт. Газета «Московский комсомолец» писала про ці колізії з іронією: «24 вересня 1999 року глава ФСБ Микола Патрушев виступив із сенсаційною заявою: спроба вибуху в Рязані зовсім не була спробою вибуху. Просто відбувалися навчання. І в той же день міністр МВС Володимир Рушайло привітав своїх робітників з успішним порятунком будинку в Рязані від теракту».

Не менш вражений повідомленням про навчання був і керівник рязанського управління ФСБ Юрій Блудов, який повідомив, що до останнього моменту його люди разом зі співробітниками міліції працювали, відштовхуючись саме від загрози теракту. Вони складали фотороботи злочинців, шукали їхній автомобіль тощо. Коли виїзди з Рязані були блоковані й сили оперативних підрозділів рязанської міліції та ФСБ сконцентрувалися на тому, аби встановити точне місцезнаходження терористів, від телефоністки об'єднання «Електрозв'язок» Надії Юханової прийшла обнадійлива звістка. Юханова зафіксувала підозрілий дзвінок з Москви, під час якого рязанським абонентам було сказано: «Виїжджайте по одному, всюди блокпости». В оперативників, які не сумнівалися в тому, що вони вже вийшли на слід терористів, виникли ускладнення, коли з'ясувалося, що дзвонили з одного зі службових приміщень столичної ФСБ. Жодного злочинця, причетного до «рязанської
справи», виявлено так і не було. Безсумнівно, що в той час, коли в Рязані готувалися до захоплення терористів, з Москви надійшла директива залишити їх у спокої, і ця директива прозвучала в унісон із заявою про навчання.

Зрозуміло, що мішки з гексогеном у житловому будинку Рязані не мають жодного стосунку до будь-яких навчань хоча б з низки формальних причин. Адже був відсутній обов'язковий у таких випадках чітко визначений план навчань. Останній включає інструктаж для керівника, його заступників, спостерігачів та тих, кого перевіряють, а також перелік питань, які підлягають перевірці, цілу низку технічних деталей тощо. Задля проведення навчань завжди видається письмовий (і тільки письмовий) наказ. Крім того, особа, відповідальна за їх проведення, постійно докладає про їх перебіг власному керівництву, а не підносить цю планову акцію як неочікуваний сюрприз.

Захід прислухається до перебіжчиків

Невдовзі після проваленої рязанської операції, в ніч на 4 жовтня 1999 року, в Надтеречному районі Чечні безвісти пропали три офіцери ГРУ — полковник Зуріко Іванов, майор Віктор Пахомов та старший лейтенант Олексій Галкін. 19 жовтня у Грозному керівник прес-центру збройних сил Чечні Ваха Ібрагімов від імені військового командування повідомив пресі, що згадані офіцери ГРУ з власної ініціативи вийшли на контакт із чеченською стороною та висловили бажання співпрацювати з нею. Ібрагімов стверджував, що представники ГРУ готові надати інформацію про організаторів вибухів у Москві, Буйнакську, Волгодонську. Міністерство оборони Росії назвало заяву чеченців дискредитацією внутрішньої політики РФ.

Один із трьох перебіжчиків — старлей Галкін — з дозволу чеченської сторони незабаром мав нагоду поспілкуватися з турецьким журналістом Седатом Аралем, ексклюзивний відеозапис якого набув неабиякого резонансу на початку 2000 року. Плівка, відзнята Аралем, стала предметом обговорення на сторінках британської газети «Індепендент», французької «Ле Монд».

Йшлося про підсилення на Заході сумнівів в офіційній російській версії, яка пояснює теракти діями чеченських бойовиків. «Російські агенти підривали будинки у Москві» — такими заголовками відреагувала західна преса на свідчення Галкіна. Коментуючи їх, оглядач Бі-Бі-Сі Хезлетт зауважував, що версія причетності спецслужб до вибухів у Росії існувала від самого початку, оскільки, по-перше, ніхто не сумнівався у здатності ФСБ підкласти вибухівку власним громадянам, аби виправдати військову операцію у Чечні. По-друге, російська влада так і не навела переконливих доказів причетності чеченців до терактів, а Шаміль Басаєв, один з тих, кого найактивніше звинувачували у цих злочинах, категорично це заперечував.

Хезлетт писав, що репутації та популярності Путіна має надзвичайно зашкодити скандал із відеозаписами свідчень Галкіна.

Головне на згаданій плівці сконцентровано у наступному. Олексій Галкін, демонструючи перед телекамерою свої документи, підтверджує, що він є співробітником ГРУ, який разом із полковником Івановим та майром Пахомовим був затриманий на території Чечні при спробі перебратися з Моздока в селище Біно-Юрт для виконання спецзавдання. Воно полягало «в мінуванні автомобільних доріг з метою знешкодження транспорту з біженцями та мирним населенням». Відповідаючи на запитання Седата Араля стосовно того, чи брав Галкін безпосередню участь в організації вибухів на території Росії, офіцер ГРУ відповідає заперечно, але при цьому додає, що знає, хто саме стоїть за проведенням терактів. Це, стверджує Галкін, «спецслужби Росії, ФСБ спільно з ГРУ». Вибух у Буйнакську — «справа рук співробітників нашої групи, які у кількості 12 осіб знаходилися на той час у Дагестані», — говорить він.

Кому — болт, кому — закручування гайок

Ще наприкінці 1994 року структури Федеральної служби контррозвідки Росії почали виліплювати необхідні настрої в суспільстві, туманно та обтічно натякаючи на можливу появу «терористичних угруповань», чий наплив нібито спостерігається в районі Чечні. Але від перших натяків на теракти з «чеченським» слідом до їх реального здійснення минуло кілька років.

За цей час колись популярний президент Єльцин, але вже таки, що втратив прихильність співвітчизників та підтримку світової спільноти, був змушений передати владу зі своїх ослаблих рук молодому та енергійному «вождю». Певна річ, що передача відбувалася за рахунок гарантій спокійної старості та недоторканності для екс-глави держави.

Лібералізму «раннього» Єльцина прийшов на зміну тоталітаризм Путіна. Шлях до кремлівського палацу новий «цар-батюшка» прокладав на хвилі війни з чеченським терором, втовкмачуючи громадським колам шовіністичні ідеї та думку про необхідність сильної руки біля керма влади. А оскільки частина російського суспільства тривалий час була на боці чеченців, із останніх зробили людожерів, приписавши їм теракти, виконані силами спецслужб.

Якщо виходити з тези про те, що на підготовку вересневих терактів у Росії потрібно було щонайменше кілька місяців, а організувати їх могли винятково професіонали зі спецслужб, варто згадати, хто очолював ФСБ до серпня 1999 року — моменту, коли відставка Єльцина почала невпинно наближатися. Тоді мозаїка складається бездоганно. Бо коли питання спадкоємця «царя Бориса» стало актуальним і на обрії замайоріли нові президентські вибори, на чолі ФСБ ще стояв гідний приятель Леоніда Кучми, екс-прем'єр-міністр Росії, а нині — московський самодержець Володимир Путін. Зараз він знову закручує гайки — у Росії досить своєрідна «свобода слова», яка диктується з Кремля, така ж «свобода» совісті. Громадяни шанують «сильну руку», приведену Системою до влади. Тих, хто думає інакше, в Росії Путіна стає дедалі менше й менше.

Наталія ЛЕБІДЬ, "Україна молода"

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!