6 грудня 2002

Останні: слово, крапка, крапля


Позавчора суд відправився писати вирок учасників протестів 9 березня.

Треба віддати належне суддям у “справі 9 березня”, і не в останню чергу головуючому на процесі Івану Воліку, - вони зробили все, аби розстягти слухання мало не на півтора року. Захопивши, таким чином, у часовому вимірі і парламентські вибори, і останній опозиційний “сезон”, що тривав протягом вересня-жовтня. Чередування більш-менш наповнених роботою судових днів із безкінечними паузами було потрібно для того, аби екстраполювати можливий резонанс від винесеного вироку на суспільно-політичні настрої в країні.

Від позавчора “високий суд” видалився в нарадчу кімнату для написання вироку, який, безумовно, на сьогоднішній день вже визрів, а отже залишилися хіба що якісь технічні деталі та отримання останніх вказівок згори. За оцінками поінформованих осіб, “граматичні вправи” триватимуть місяць-півтора, і дуже вдало співпало, що винесення вироку збігатиметься у часі із новорічно-різдвяними святами, адже за ялинками та подарунками ув'язнення березневих бунтарів на десяток років, можливо, пройде і не надто поміченим.

Саме до десяти років вимагає прокуратура засудити головних “заколотників”. До останніх, як повідомив прокурор Валентин Брянцев, зараховані Ігор Мазур, Руслан Зайченко, Микола Карпюк, Микола Ляхович, Владислав Мирончук. Справа лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля, нагадаємо, виділена в окреме провадження та передана до відома Генеральної прокуратури у зв”язку з обранням Андрія народним депутатом України. В окреме провадження виділена ще одна справа, додав Брянцев, - та, що стосується невстановлених осіб, які приймали участь у березневих “неподобствах”. Розслідування щодо них триває, повідомив Брянцев, а це, скоріше за все, означає, що СБУ й досі передивляється відзняті своїми емісарами у натовпі плівки, а потім накидає пильним оком на кожне зустрічне обличчя – схожий чи не схожий? Можливо, розслідування справи, у якій звинувачуються “невідомі”, відбувається і не зовсім за таким сценарієм, але особисто мені, як платнику податків, шкода тих грошей, які йдуть на утримання апарату СБУ.

Адже, поклавши руку на серце, чи можуть слідчі СБУ бути задоволені власною роботою по збору доказів, опитуванню свідків тощо? Як слушно зауважив один із задіяних у справі адвокатів Микола Янко, по жодному з його підопічних лінія обвинувачення не є чіткою і безперервною. Тобто, ніде у 80 томах справи від початку і до кінця не відстежено і не підтверджено наявними доказами, що підсудний Ім'ярек, відірвавши каменюку від бруківки вулиці Банкової, стукнув нею по голові такого-то потерпілого, внаслідок чого той помер наглою смертю абощо. Обвинувачення виглядає як слабенько означений пунктир без вагомих доказів, адже мало не всі свідки відмовилися від своїх попередніх показів, зазначивши, що ці покази були отримані в них погрозами, шантажем та навіть побиттям. Що ж до потерпілих, то замовлена на вимогу захисників експертиза не підтвердила наявність у них посттравматичних наслідків (тоді як два зламані міліцейських пальці мали б “засвітитися” на рентгенограммі, чого не сталося).

За даними, отриманими кореспондентом “УМ” з поінформованого джерела, суддя Волік радо б вітав, якби прокуратура подбала про те, щоб ще раз переглянути цю справу, звільнити її від всіх недолугостей, перекваліфікувати у відповідності до нового кримінального кодексу. Так би суддям не довелося надто густо червоніти, повторюючи у мотиваційній частині вироку, як “удар по голові спричинив запалення суглобу лівої ноги”. І гріха на суддівській душі було б значно менше. Але ніякої додаткової роботи в цьому напрямку проведено не було, бо нове копирсання у “масових заворушеннях” 9 березня потребувало б залучення додаткового часу, зусиль, кадрів тощо.

Отже, якби дико це не звучало, при винесенні вироку тріумвірат суддів посилатиметься на 71-у статтю кримінального кодексу УРСР, рік народження якого – 1960. В ньому є розділ “Злочини проти держави” (в новому кодексі такий розділ відсутній), де поруч з “антирадянською пропагандою” фігурують і “масові заворушення”. Дарма, що Україна пнеться в Європу та ратує за усілякі “Декларації прав людини” (де, до речі, відстоюється право народу на повстання). На дворі у нас рік 1960-ий. Добре, хоч не 1937 – тоді суд тривав би п”ятнадцять хвилин і закінчився би масовим розстрілом.

На думку Миколи Янка, суд мусить зважити на створення напруги у суспільстві, розбурхування радикальних настроїв, якщо проголошений ним вирок буде жорстоким та несправедливим. Захисники підсудних просили для своїх підопічних виправдовувальний вирок, і подібну “фініту” всієї цієї комедії із нібито скоєним 9 березня злочином вони аже ніяк не вважають утопічною. “Ми всі знаємо, наскільки “незалежними” є наші суди, - прокоментував для “УМ” загальні сподівання Степан Хмара. – Але хочеться вірити, що суддя Юрій Василенко все ж таки не єдиний на всю Україну юрист, який робить свою справу фахово та неупереджено”. “Я щойно спілкувався біля клітки з хлопцями, - розповідав Хмара. – Всі вони тримаються дуже мужньо. Вони молодці”.

Ці спостереження колишнього політв”язня не викликають ніяких сумнівів, особливо у тих, хто позавчора мав нагоду бути присутнім на заключному перед вироком судовому засіданні у “справі 9 березня” та послухати останнє слово підсудних. Своїм правом виступити із промовою 2 грудня скористалися останні четверо підсудних – Мирончук, Мазур, Ляхович та Зайченко. Вони зазначали, що не мають ні в чому каятися і ні про що шкодувати. Ані 9 березня, ані перед цим ними не було скоєно жодного зла. “Нащадки скоріше простили б нам помилкові дії, аніж бездіяльність”, - говорили вони.

Наталія ЛЕБІДЬ, “Україна молода”

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!