24 грудня 2002

Політика великим планом - 2


А чи був пальчик поламаним?
У постраждалих міліціонерів травми липові, з'ясував суд


Тягне чомусь останнім часом на щось монументальне. Звіршувати б цілу поему про суд над учасниками подій 9 березня. Епіграф уже є, і саме про них, про учасників: «Одні були в камуфляжі, інші — в масках, а треті — агресивні...» Озвучено це одкровення на судових дебатах прокурором Пащенко, авторство, мабуть, теж належить їй. От, будь ласка, знайдуть літературознавці у Гоголя щось на кшталт «Агафія Феодосіївна носила на голові чепець і на носі три бородавки» та й підуть строчити реферати на тему, як геній митця народжує комічне, ставлячи в один ряд несумісні поняття. А тут під прокурорським одностроєм така творча іскра пропадає!

Та що там художній дар, є речі, які неможливо переповісти, їх просто треба бачити. Інший прокурор, на ім'я (себто прізвище) Кузовкін забезпечив доставку в суд речових доказів — усіляких поламаних кийків, надтріснутих щитів та іншого міліцейського обладунку, який нібито постраждав 9 березня та вже спочивав у Бозі на смітнику. Уявіть собі видовище, коли державне обвинувачення тримає за шнурок чиюсь діряву взуванку (при цьому «постраждалий» черевик вишкіряється драною пащею на суддю) та скорботним тоном промовляє: ось, мовляв, дивіться, якого бешкету наробили ці березневі заколотники. Картина, певна річ, гротескна. Але й правди в ній не бракує — міліцейські зчовгані чоботи таки побували на столі перед суддею, перетворюючи кінотеатр «Загреб» уже не лише на цирк, а й на
секонд-хенд.

Та це, так би мовити, приказка. А казка буде про те, як прокурор Кузовкін викривав «злочинців» на судових дебатах, після чого суд вийшов у нарадчу кімнату клепати свій вирок. Чому така увага саме до прокурорського виступу, адже в суді («Хай живе наш суд, найгуманніший суд у світі!») слово мали і захисники підсудних? А тому що, на жаль, не має такої традиції у нашого правосуддя — виправдовувати підсудних. Тому головну роль відіграє обвинувачення. Бо якщо тебе вже затримали, потім заарештували, запхали в клітку і притягли на суд — значить, було за що, значить, винний. І крапка. Так повелося ще зі сталінським часів — утішатися тим, що «у нас даремно не саджають», навіть коли твого настраханого сусіду відшкрябують від комунальних стін і ведуть у «воронок».

Але повернемося до прокурорської рацеї. «Виступ прокуратури, зокрема Кузовкіна, надзвичайно вразив юридичною безграмотністю, а також повним ігноруванням того, що протягом 14 місяців робилося у судовому процесі, — прокоментував для «УМ» адвокат Євген Ніколенко. — Критичний аналіз доказів злочину, які були надані досудовим слідством і розглядалися на засіданнях суду, повністю залишився поза увагою державного обвинувачення».

Щоб збагнути, чим адвокат Ніколенко дорікає прокурору Кузовкіну, згадаймо, як колись вважалося, що земля плоска і стоїть на трьох слонах чи кількох черепахах. З тих пір люди порозумнішали і піддали цю слонячу версію «критичному аналізу». Але прокурори, задіяні у «справі 9 березня», — з тих, хто й досі стоїть на краю квадратної землі і рахує під ним якусь фауну. Адже доведено Київським медичним бюро судово-медичних експертиз, що ніяких переламів пальців у потерпілих міліціонерів Татарнікова та Ситницького не було. Бо брали цих двох правоохоронців під білі рученьки (з цілісінькими, як з'ясувалося, пальчиками) та допроваджували їх до експерта Ворошилова і професора медицини Бабія, аби ті зробили їм повторну рентгенограму. Жодних посттравматичних наслідків ескулапи на контрольних рентгенівських знімках не знайшли, про що Феміду й проінформували. Прокурорам би почервоніти за свої «хвальшиві» перелами, а дзуськи — Кузовкін вкотре твердить на дебатах, що двом постраждалим були нанесені травми середньої тяжкості.

Або, приміром, було встановлено, що свідки, чиї свідчення фігурують у справі, насправді свідками не є. Бо хто такий свідок? Це особа, яка щось бачила на власні очі. У юридичній практиці наших предків, нагадує Ніколенко, серед свідків навіть розрізняли «видаків» (це ті, які щось бачили) та «послухів» (свідки, які щось чули). Зважуючи на «витрішкуватість» чи «вухастість» свідків, судді «троянових віків» з різними мірками до них і підходили. Ох і намучилися, мабуть, ті древні зі своєю скрупульозністю. Добре, що у нас є СБУ. Вона — наші очі і наші вуха. Зігнали отари майбутніх свідків та потерпілих на Володимирську, прокрутили там «кіно» про 9 березня та видали гамузом усім дипломи очевидців. Це все одно, якби хтось подивився по «ящику» «Парк юрського періоду», второпав сюжет, а потім розповідав би наліво і направо, як його ледве не зжерли клоновані динозаври.

Захист наполягав на тому, аби не вважати доказами по справі свідчення осіб, які на власні очі не бачили події 9 березня. Тем не менше суд подібне клопотання відхилив. Але чи візьме він до уваги при винесенні вироку ці «казки біля багаття», ми дізнаємось вже під час оголошення вердикту.

Цікавими є свідчення потерпілих правоохоронців, яких допитували з метою встановлення прикмет зловмисників і яким пред'являли для опізнання підсудних. Зі співробітниками МВС слідчі СБУ працювали аж ніяк не по гарячих слідах. (З матеріалів справи:
потерпілий Пасека свідчить: «Відеозапис показували через місяць, впізнати когось було неможливо»;
потерпілий Лісовенко: «Відео дивились через місяць. Я нікого не впізнав»;
потерпілий Король: «Нікого не впізнав. Нам показували фото і відеоплівки. Нас
було багато... Хто, коли — не пам'ятаю...»).

Таким чином, зауважує Ніколенко, «далеко не всі потерпілі взяли гріх на душу і обмовили конкретних осіб». Але СБУ сказала: «Треба!». І потерпілі Заремба та Ващук, котрі спочатку так само нікого не могли пригадати, раптом «вилікувалися» від амнезії і, наче яка-небудь «Просто Марія» в останній серії мексиканського «мила», прозріли та опізнали декотрих підсудних.

Були й свідки, які примудрилися 9 березня побачити всіх і вся, але потім вони виявилися... пацієнтами психіатрічних закладів (Шаблевський, Жовнарчук). Були й свідки, котрим 63 статтю Конституції «роз'яснювали наручниками до батареї» (Гаращенко, Тищенко, Манжара). Особливо затятим ламали ребра (свідок Сидорчук). Зайве й казати, що і їхні свідчення, попри всі протести захисту, обвинуваченням відкинуті не були. Прокурор Кузовкін все підшив до справи. А про що в цей час думав суддя Волик, ми почуємо з вуст самого Волика 23 грудня.

І на останок про ду-у-уже велику матеріальну шкоду, нібито завдану учасниками протестної акції. Попри влаштований прокуратурою в «Загребі» «блошиний ринок», ніщо не доводить, що неліквідні міліцейські кийки були пошкоджені саме 9 березня і саме на Банковій. Бо як речові докази ці предмети своєчасно оформлені не були. Приміром, доволі пікантне повідомлення про те, що співробітники полку міліції спецпризначення пошкодили 34 пари штанів (у який спосіб?!), залишається голослівним твердженням, позаяк ці самі 34 пари до справи не приєднали. Між іншим, один правоохоронець з цієї роти «безштанників», відповідаючи на запитання підсудних, просто перед їхньою кліткою втратив свідомість.

«Одні були в штанах, другі — без штанів, а треті ще мали совість...»

Наталія ЛЕБІДЬ, "Україна молода"

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!