24 грудня 2002

Політика великим планом - 3


Глас народний, глас депутатський. І пустеля, де вони волають? Напередодні винесення вироку учасникам протестних акцій «УМ» збирала думки та ставлення до цієї події

Отриманий від читачів лист скорегував уже написаний початок цього матеріалу. Лист був простий і щирий, без екзальтації та надмірних емоцій.

Зворотна адреса на конверті — село Нагірянка Чортківського району Тернопільської області. Зміст послання — 9 березня, УНА-УНСО, молодь, яка без вини карається після відомих подій. Руки виймали з конверта вчетверо складений папірець, а очі вже налаштовувалися на звичні для читацьких послань слова про земельні паї, мізерні пенсії, нестачу палива чи добрив абощо. Аж раптом несподіваний початок абзацу: «Ми, громадяни України...вимагаємо об'єктивного і неупередженого розслідування інциденту, що мав місце 9 березня минулого року». Від учасників зборів сільської ради — жодних скарг «місцевого» масштабу. Думки про Україну, наше минуле та прийдешнє. Біль за ув'язнених. І ще незвична візуальна деталь — часто повторюване слово «МИ», написане великими буквами. Нехай і наївне, але самоствердження. Бо писали не гвинтики, а МИ.

Десь у листі проскочило слово «бідність», але лише як констатація факту. Так, ми бідні, читалося між рядків, але не дурні. І маємо кебету до усвідомлення того, що українське вчора та сьогодні — один безкінечний бій між тими, хто «жиріє» і тими, хто «жебракує». Тільки раніше «шкуродери» називалися більшовиками-комуністами-генсеками, а нині — інакше. «Ми звертаємося до всього українського народу, аби підтримати і захистити тих, хто захищає нас і Україну. Особливо до киян, бо через бідність ми не можемо бути біля тих хлопців. Пам'ятайте, сьогодні ви не захистите їх, Україну, а завтра не буде кому захистити вас і ваших дітей...»

Кияни, до яких апелюють здалеку, навряд чи забезпечать у день оголошення вироку масову підтримку підсудним. Будемо в цьому відверті. Але існують ще й кияни, говорячи парламентською мовою, «ситуативні». Ті, що «живуть» на Грушевського, 5. Туди, у Верховну Раду, і направила свої стопи кореспондентка «УМ», аби дізнатися, як ставляться народні депутати до можливої появи новітніх політичних в'язнів у тюрмах незалежної України.

«Думаю, що українська влада ще має час продемонструвати схильність до демократичних процесів та демократичних ідеалів, — зауважив лідер «Нашої України» Віктор Ющенко. — Я хотів би, щоб все те цинічне, що супроводжує цю справу протягом багатьох місяців, завершилося б не реалізацією адміністративної вказівки, а перемогою справедливості. Влада повинна схаменутися та зрозуміти, що політична терпимість, політичне різноголосся має стати невід'ємною частиною сьогоднішньої України. Я хотів би також всіляко підтримати хлопців, які свого часу зробили непересічний вчинок.

І наша політична сила неодноразово вже про це говорила. Ми готові до будь-якої чіткої та послідовної підтримки постраждалих».

Віктор Ющенко не обмовився — хоча в контексті судового процесу «постраждалими» йменувалися працівники міліції, які втратили на Банковій свої півтора кийка, він мав на увазі саме тих, хто був по інший бік барикад.

Опозиційна колега Ющенка, голова фракції, що носить її ім'я, Юлія Тимошенко висловила надію на те, що «хлопці все ж таки будуть на свободі». «Ми боремося, маємо достатньо серйозних адвокатів, — говорила вона. — Добре, що ви привертаєте увагу до цього питання. А погано те, що ми, навіть всім опозиційним табором ставлячи в якості умови стабілізації роботи в парламенті вимогу звільнення політв'язнів, не можемо досягти виконання цієї умови».

«Чому ж ви дивуєтесь, — запитував соціаліст Юрій Луценко. — Раз у країні є диктатура, вона потребує політичних в'язнів. Точніше, якщо є диктатура і є громадський спротив такому стану речей, то, безумовно, рано чи пізно з'являються політичні в'язні. Я пишаюся тим, що вони — мої колеги по спільній боротьбі, пишаюся тим, як вони трималися і тим, як виступали з останнім словом. Їх слово зробило би честь будь-кому політику. Коли Руслан Зайченко говорить, що вся країна в ув'язненні, а вони — на волі, бо вже не бояться ніякого терору і ніяких репресій, то це слова мужньої людини».

«Вони були серед тих, хто обтирав мені обличчя, коли мене били біля пам'ятника Шевченка, — згадує 9 березня 2001 року захищена від «некерованого натовпу» міліцейським кийком по голові Валентина Семенюк (СПУ). — Хлопці не зламалися. Цей режим ламає їх, але їхня сила та стійкість говорить про те, що вони залишаються справжніми героями. Колись на Банковій будуть викарбувані їхні імена, бо вони страждають за гідну справу, за високу мету. З ними можна йти будь-куди — в розвідку, в атаку, вони тебе не підведуть. Який би вирок винесений не був — боротимемося, подаватимемо апеляції тощо. Дійдемо до Європи — але їх звільнимо».
Невтомний розвінчувач мафіозних кланів та сімейств Григорій Омельченко (БЮТі) запропонував порівняти масштаб березневого «злочину» із наслідками правління Кучми. «Хтось з правоохоронців постраждав в той день фізично? Набив собі гулю на лобі? — запитував він. Це, звісно, неабияка трагедія порівняно з мільйонами померлих українців, чия смерть від постійних злиднів на совісті президентської когорти». «Комусь відірвали гудзика? — перейшов Омельченко до матеріальних збитків. — Ото біда, яка не зрівняється з мільярдами доларів, захованими Кучмою і «сім'єю» в офшорних зонах». Нехай влада, яка судить нині тих, хто зважився на спротив, пам'ятає про принцип бумеранга, радить Омельченко. Скоєне зло обов'язково повернеться втократ, нехай тоді начуваються ті, хто спровокував 9
березня. «Я, а також Володимир Стретович (колега Григорія Омельченка по антикорупційному комітету, а також керівник останнього. — Авт.) говорили про ці події як про свідому провокацію просто в очі заступнику голови СБУ Володимирові Пристайку», — сказав Омельченко.

Ім'я Пристайка згадував і політв'язень «зі стажем» Степан Хмара (БЮТі). Він також мав нагоду поспілкуватися із другою персоною Служби безпеки, і, схоже, що для Пристайка ця розмова була не з приємних. «Ті самі особи, які свого часу нас репресували, й досі працюють в СБУ. Я маю на увазі пана Пристайка, тільки за совєтських часів він був всього лише полковник, а тепер цей фальсифікатор став генерал-лейтенантом. Я заявляю, що Пристайко причетний до злочину проти українського народу. Тому що саме під його керівництвом народилася ця наскрізь надумана та сфальсифікована справа», — заявив Хмара. «Я й уявити собі не міг подібного розвитку України, коли сидів за її незалежність в таборах», — додає Левко Лук'яненко, колега по фракції Тимошенко.

«Для нас, представників опозиційних фракцій, в тому числі і для «Нашої України», «справа 9 березня» тягне за собою моральне зобов'язання добиватися визволення хлопців, оскарження вироку тощо. Ми немає жодного права залишити цю справу без уваги», — резюмував Тарас Стецьків.

На тлі представників депутатського корпусу, які при всій своїй щирій повазі до ув'язнених та співчутті їхнім випробовуванням спостерігали цю драму по інший бік грат, серед теперішніх парламентаріїв є й людина, що прийшла до Верховної Ради безпосередньо з судової зали. Андрій Шкіль, голова УНА-УНСО, «збагачений» унікальним досвідом спочатку підсудного на процесі «імені 9 березня», потім — свідка і, нарешті, людини, чия справа виділена в окреме провадження і нависає над головою дамоклевим мечем, зазначив: «Цей процес — на сто відсотків політичний. А політичні процеси ніколи не бувають об'єктивними. І звідси — всі його вади, починаючи від слідчих дій, які проводилися абсолютно бездарно, не дивлячись на велику кількість задіяних осіб — всього працювало десь 50 співробітників СБУ. Дану справу треба вносити до підручників юриспруденції — як приклад того, якими не повинні бути слідство та суд. Не варто очікувати
справедливого вироку, це однозначно. Прокуратура та СБУ зацікавлені в тому, щоб обвинувачення було підтримано».

Згадав Шкіль і свою розмову із головою Служби безпеки Володимиром Радченком, під час якої той «пропонував покаятися, визнати вину, просити пробачення та звернутися до Президента — може, він і змилостивиться».

Свербить нашому суворому, але справедливому Л.Д. когось помилувати, припускає Григорій Омельченко, називаючи такий крок «гаранта» «верхом цинізму».

Наталія ЛЕБІДЬ, "Україна молода"

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!