4 квітня 2003

Політична реформа Кучми Л.Д. – це маленький крок вперед до демократії і три великі кроки назад до диктатури!


Вступ

Українське суспільство живе новими сподіваннями у зв’язку із пропозиціями Президента Кучми Л.Д. щодо політичної реформи. В статті показано, що зовнішня привабливість цих реформ, приховує насправді авторитарний відкат влади до зміцнення диктатури і поглиблення кризи демократії в Україні.

Цензура в центральних засобах масової інформації (ЗМІ), підпорядкована владі (а таких 95% серед друкованих ЗМІ і біля 100% - електронних) не дає можливості об’єктивно, науково розглянути ці пропозиції і провести справжню дискусію.
Більше того, влада кримінальних олігархів досить ретельно вивчає історичний досвід , наукові розробки у гуманітарній сфері, але бере на озброєння лише досвід становлення і розвитку авторитарних (диктаторських) режимів. Всі п’ять правил існування диктатури Гітлера і Сталіна, які описані у підручниках із соціальної філософії (1995), успішно застосовує нинішній режим і саме тому, за висловлюванням Глави адміністрації В. Медведчука ”Сьогодні влада як ніколи міцна”, а народ як ніколи бідний і принижений.

Для того, щоб усім громадянам України було зрозуміло суть пропозицій Президента України, автор поставив собі за мету у доступній формі нагадати що таке авторитаризм, що таке демократія і показати, чому саме потрібно реалізувати європейський вибір , як його досягти і які політичні сили спроможні це зробити.

Європейський вибір

Європейський вибір означає не лише те, що Україна вступає в різні європейські структури і декларує європейський вибір, а насамперед незворотньо реалізує і досягає у житті українського суспільства чотирьох параметрів європейського рівня:
- розвитку демократії та громадянського суспільства;
- виробництва, технологій та продуктивності праці;
- добробуту та стандарту життя населення;
- рівня розвитку державної мови.

Ні по одному із вказаних чотирьох параметрів нинішній режим влади Кучми Л.Д. не має ніяких досягнень, а започаткована тенденція геноциду нації, бо як інакше можна назвати такий прогноз вчених: до 2050 року населення США зросте у двічі, а України скоротиться теж у двічі і буде на рівні 20-25 млн. чоловік. І це на українських чорноземах, які здатні прогодувати 250 млн. чоловік, але де сьогодні 82 % населення – за межею бідності.

За роки правління Кучми Л.Д. і його олігархічного оточення Україна втратила економічного потенціалу майже в два рази більше ніж за роки Другої світової війни. Життєвий рівень населення знизився в 10-12 разів, а забезпечення науки і вчених у 30 разів. За цих умов збільшення зарплати на 20% це компенсація лише 1/50 (2%) того, що втрачено.

Замість нормальної формули ринку “Гроші – Товар (виробництво) – Гроші із прибутком” провладні, корумповані олігархи започаткували для себе життя за формулою “Гроші – Влада – Гроші в квадраті”, в якій не має місця виробництву, і отже, народу, тому він і залишає Україну. (Населення України скоротилось на 11 млн. чоловік – 4 вимерло, а 7 виїхало за кордон).

Має місце технологічна деградація. Якщо машинобудування скоротилось у 3 рази, легка промисловість у 8 разів, то електронна галузь більше ніж у 100 разів. Енергомісткість виробництва зросла у 2,5 рази.

Україна, що займала на початку реформ 7 місце (за визначенням Альберта Гора (США)) у світі за науково-технічним рівнем, тепер посідає 139 (а всього їх 160). Стандарт життя в Україні відповідає рівню “бананових республік” – дуже багаті олігархи (Ахметов, Медведчук, Суркіс, Пінчук та інш.) входять у перші десятки багатих людей Європи (таких багатих немає навіть у Німеччині), а народ живе гірше ніж у відсталій африканській країні.

Така бідність і приниженість народу створюють дуже сприятливі умови для становлення диктатури. Саме так, як говорив Президент США Ф. Рузвельт у 1933 році “Нужденні і голодні люди це дуже добрий матеріал, з якого легко ліпити диктатуру”. Поблукавши певний час демократичними манівцями, засвоївши демократичну фразеологію і правила диктаторських режимів, створивши навіть щось нове - адмінресурс, підкоривши собі ЗМІ і увівши оригінально, неявно тотальну цензуру, залякавши (погрозою безробіття) журналістів, вчителів, військовослужбовців, лікарів – в цілому інтелігенцію; взявши під свій вплив підприємців через силові структури податкової адміністрації та міліції, адмінресурс навчився так впливати на вибори по мажоритарних округах, що навіть мільйони мертвих “встають у чергу” аби проголосувати за представників владних олігархів. Адмінресурс легко навчився маніпулювати голосами молоді через ізоляцію її від впливу опозиції і різні “шоу”.

Щодо української мови, то стан із нею за ці роки реформ, як показали парламентські слухання, гірший, як був наприкінці 80-х років. І за цих умов Президент Кучма Л.Д. накладає вето на закон про підтримку книговидання в Україні. До речі, його дії логічні “бо мова це умова і передмова або розвитку або деградації нації”.

З викладеного випливає, що без розвитку демократії у суспільстві неможливо досягнути і решти параметрів європейського вибору.

Таким чином, в цілому Україна під тиском глобалізації і нехтуванням олігархами національними інтересами опинилась на периферії світового господарства - політично покорена, фінансово закабалена, економічно розорена, світоглядно і культурно спустошена, але з талановитим, працьовитим, покірним, терплячим і зомбованим народом із ще не до кінця зруйнованим науково-технічним і технологічним потенціалом, із бездарними та безсовісними олігархами і лідерами владної еліти.

Демократія і авторитаризм

Покажемо, що пропозиції Кучми Л.Д. щодо політичної реформи ведуть до такого типу парламентсько-президентської республіки, за якої зростають повноваження Президента, зміцнюється авторитарний режим і поглиблюється криза демократії. Для цього потрібно нагадати всім що таке авторитаризм і що таке демократія.
Демократія –це такий режим влади, який заснований на тому, що в її межах створюються інститути і механізми більш-менш ефективного впливу знизу (народу) на рішення, які приймаються нагорі (влада). Тобто, демократія передбачає механізми прямого впливу народу на владу.

Авторитаризм (диктатура) це такий режим влади, який реалізується одноосібно (вождем, монархом, президентом, диктатором) або невеликою групою осіб (традиційною, спадковою, або олігархічними кланами-сім’ями, хунтами) при обмежених можливостях суспільства впливати на зміст рішень влади.
Головні механізми демократії: структуризація суспільства через політичні партії і громадські організації, гласність , незалежність від влади ЗМІ, справедливість виборів, вплив через парламент народу на владу, і головне - розподіл влади на три незалежні гілки влади: законодавчу, виконавчу, і судову, і можливість контролю виконавчої влади з боку парламенту.

Головні механізми авторитаризму і диктатури: зменшення впливу політичних партій на життя суспільства, підпорядкування Президенту і виконавчій владі ЗМІ, зомбування і залякування населення, введення тотальної незаконної, але фактичної цензури, проведення політики зубожіння населення і зростання безробіття, деінтелектизація суспільства, створення механізмів впливу залежності бізнесменів і підприємців, депутатів всіх рівнів від силових структур, зменшення незалежності гілок влади і підпорядкування їх явно чи опосередковано Президенту, проведення референдумів і прийняття на них законів.
Зрозуміло, що в реальному житті ідеально чистих моделей не буває. Як показує світовий досвід, починаючи із Наполеона, авторитарні режими розпочинаються тоді, коли заляканий і зомбований народ на референдумах підтримує лідера після його звернення до народу. Згадайте ганебний референдум 1998 року з ініціативи його ідеолога В. Медведчука, який сьогодні в пропозиції Л. Кучми вклав ще жорсткіші і ще сильніші механізми авторитарного режиму.

За своєю суттю авторитарні режими ведуть до того, що країни стають поліцейськими, тобто в них головними механізмами зв’язку між народом і владою є не громадянське суспільство, а силові структури (міліція, податкова адміністрація, збройні сили).

Тип республіки президентська, президентсько-парламентська чи парламентсько-президентська визначається тим, хто більше впливає на формування всього уряду і тим наскільки простим чи складним є шлях впливу народу на найвищу владу і на Президента. Світ не знайшов іншого шляху впливу на найвищих посадових осіб ніж через народних депутатів (парламентарів).

Чим складніший зв’язок і чим менший явний прямий вплив депутатів на Президента і на весь Кабінет Міністрів, тим менше демократії і тим сильніше авторитаризм.
Стосовно України на рис.1 показано схематично нинішній Президентсько-парламентський тип політичного режиму України, який виявляється набагато демократичнішим ніж запропонований Президентом авторитарний тип парламентсько-президентської поліцейської республіки. (рис.2)

Чому так?

Наявність адмінресурсу веде до того, що під час виборів обирається два типи депутатів—справді народні—це ті, що працюють сьогодні в основному в опозиції і проти яких воював адмінресурс і пропрезидентські, яких обрали за підтримкою адмінресурсу шляхом залякування, підкупу і обману виборців.

В цілому ж владі вигідно через свої ЗМІ дискредитувати Верховну Раду і всіх депутатів, аби, зменшити довіру населення до всіх депутатів і в першу чергу опозиційних, аби, посіявши недовіру до депутатів, зменшити тим самим вплив народу на Президента і виконавчу владу.

Народ має зв’язок із владою лише через Парламент. Сьогодні (див. рис.1) Парламент (Верховна Рада) має один сильний вплив на весь Уряд—може виказати йому недовіру, в тому числі цивільним і силовим міністрам. На закони, які приймає парламент (Верховна Рада України) можна накласти лише одне вето Президента, яке можна здолати за одне голосування.

За пропозиціями Президента (рис. 2) Верховна Рада (парламент) складається із двох палат—Палати регіонів і Державних зборів. Палата регіонів за своїм статусом і повноваженнями є більш впливовою. Вона обирається від регіонів під сильним впливом адмінресурсу і послабленим контролем політичних партій. Вона затверджує всіх силових міністрів, генпрокурора, обирає суддів і т.п. Президент не має реальних повноважень розпустити Палату регіонів. Отже, Палата регіонів - це пропрезидентська структура, яка за своїм статусом вища Державних зборів. В Палаті регіонів не передбачається опозиції. Державні збори є допоміжною ланкою нижчого рівня Верховної Ради, яка приймає лише попередньо економічні та соціальні закони і не приймає політичних законів. Кінцево затверджує закони Палата регіонів. Вона має право вето на закони. Ще одне право вето має безпосередньо Президент.

Таким чином, замість нинішнього одного етапу права вето, Президент пропонує двоступеневе вето, яке в принципі ніхто ніколи не здолає. Це приведе до того, що закони ініційовані народними депутатами нижньої палати підготовлені за рекомендаціями виборців ніколи не будуть прийняті. А це пряме послаблення демократії.

Більше того, у нижній палаті (Державних зборах) створюється до того ж пропрезидентська більшість і безправна опозиція (меншість).
Якщо верхню палату (Палату регіонів) Президент не може розпустити, то у своїх пропозиціях він рекомендує декілька досить простих для реалізації механізмів, на які він безпосередньо може впливати аби розпустити нижню палату. Оскільки більшість буде залежною від Президента, то вона буде слухняною, бо на неї буде сильний однобічний вплив силових структур, які повністю підпорядковані президенту і на них ніякого впливу не має нижня палата.

Пропорційна (менш залежна від амінресурсу) система виборів поширюється лише на нижню палату. Пропрезидентська більшість нижньої палати може формувати не весь Уряд, а лише ту частину, яка вирішує господарські питання. Президент залишає за собою право затверджувати цих міністрів, але повністю знімає із себе відповідальність за економічну, і соціальну сфери діяльності Уряду.
Таким чином, як видно із рис. 2, за наших умов діяльності адмінресурсу і цензури, народ ще більше віддаляється від впливу на Президента України і на силові структури.

Третій крок до диктатури—це можливість приймати закони через референдум. У цьому випадку заляканий народ під тиском адмінресурсу прийме все. Ще й мертві “допоможуть”, бо їм все рівно, які закони приймати.
Такий тип парламентсько-президентської республіки, за умов сили нашого адмінресурсу, насправді є президенсько-парламенським авторитарним типом поліцейської держави.

Наявність підпорядкованих Президенту і кримінальним олігархам ЗМІ, та сильний як ніколи адмінресурс дають можливість навіть більше ніж на 100% отримати підтримку народу (маючи на увазі “мертві голосуючі душі”).
Пропозиції про зміну термінів обрання Президента і депутатів усіх рівнів на п’ять років, але в різні терміни, протягом року, не зменшує кількість виборів, а навіть збільшує їх кількість, отже і витрати на них, зате зменшує вплив народу і політичних партій на результати виборів, бо, по-суті, партіям потрібно за один рік провести три типи виборів, що ускладнить забезпечення якості їх роботи.

До того ж, ці пропозиції, по-суті, дають можливість продовжити термін правління Кучми Л.Д. на три роки, а потім, збільшивши його вплив на таку Верховну Раду, в цілому забезпечити собі довічне обрання, як в азіатських республіках колишнього СРСР (а чим наш Президент гірший від азіатських?).

Висновки

1.Пропозиції Президента Кучми Л.Д. щодо його політичної реформи є прямим підсиленням авторитарного (диктаторського) режиму в Україні. Вони пропонують один маленький крок по підсиленю демократії (рекомендації кандидатур для обрання частини Уряду) і три великих кроки до диктатури:

- це пряме і опосередковане підсилення залежності нижньої палати від Президента і силових структур;

- створення системи двохрівневого вето, зменшення дієвості і посилення нерівноцінності законодавчої ініціативи таких її суб’єктів як народні депутати і Кабінет Міністрів та Президент України;

- прийняття законів “адмінресурсом” за допомогою референдума, на якому голосуватимуть навіть “мертві”.

2.Підсилення авторитарного режиму і впливу кримінальних олігархічних кланів у системі влади погіршує умови досягнення всіх чотирьох параметрів європейського вибору.

3.Всі чотири параметри європейського вибору на сьогодні здатні реалізувати лише політичні сили явної опозиції, що об’єднались в межах акції “Повстань, Україно!” Доробки її партії є надбанням усієї опозиції і могли би стати надбанням усього українського народу.Отже, вибір за народом – чи підтримати пропозиції кримінальних олігархів, озвучені Президентом, і бути вічно нужденними і заляканими на периферії світового господарства, чи піти за опозицією в коло розвинутих держав до європейських стандартів життя?

Михайло ПАВЛОВСЬКИЙ

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!