11 квітня 2003

"Що ж ти, мила, скоса дивишся..." На Президента Кучму? За це можна і за гратами опинитися


Якщо події в цій країні і далі розгортатимуться так, як зараз, то скоро кожного, хто, йдучи по Банковій, боронь Боже, чхне на Адміністрацію Президента, будуть притягати до кримінальної відповідальності. Схоплять такого бідаку за комір і скажуть, що відволік він своїми нешляхетними звуками "гаранта" від архіважливих державних справ, а отже, став на заваді його діяльності. І буде це логічним продовженням порушеної нещодавно кримінальної справи за фактом "незаконного впливу на Президента", "перешкоджання його діяльності", що спричинила...стаття в газеті "Інформаційний бюлетень". А йшлося в згаданій статті про вбивство Георгія Гонгадзе, і одна фраза з неї для декого явно перетворилася на геморой: "Сьогодні вже ні для кого не секрет: замовником убивства свідомим чи несвідомим був Президент Кучма..." Не годиться першій особі в державі бути заляпаним таким багном. Бо якщо ти Президент, то не повинен замовляти вбивства, а якщо когось "замовляєш", то який же ти Президент? Отож, слухайте вердикт і не кажіть, що не чули: наш Л.Д. чистий акі горлиця, а ті, хто написав таке про "арбітра нації" - горітимуть у геєні вогненій. А прокуратура туди дровенята підкидатиме...

"Я всього лише виконавець... Мені доручено..."

Дивлюсь на покладене перед собою "Окреме доручення прокурору Полтавської області пану Гаврилюку М.І. від начальника головного слідчого управління Генпрокуратури Жербицького В.Г." і почуваюся у якомось метафізичному вимірі. Бо око бачить, а розум не йме...

"Встановлено, що 05.12.02 в газеті "Інформаційний бюлетень" надрукована стаття невідомого автора "За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів!", - пише київський прокурор полтавському колезі. А потім цитує фразу про "свідомого-несвідомого замовника". "На підставі викладеного, - веде далі Жербицький, - прошу доручити підлеглим працівникам у стислі строки встановити юридичну адресу видання, керівників та засновників, автора вказаної статті, його постійне місце проживання... Прошу вилучити з вищезгаданого видання рукописи статті і документи, які надійшли до редакції та стали підставою для надрукування такого тексту в газеті... Прошу допитати головного та виконавчого редактора видання... З приводу надання матеріалів допитати авторів...". А по закінченні цієї процедури, мабуть, нап"яти усім винуватцям стоси "Інформбюлетеня" на шию та скинути у річку. У ту, приміром, де досі плаває наклад іншої газети - "Свободи".
Попри матеріальність двох скріплених аркушів паперу, з яких зацитовано вище вказане, й досі не вірю в реальність цього "доручити-вилучити-допитати". Звоню головному редактору "Інформаційного бюлетеню" Тамарі Просяник. Так, підтверджує Тамара Дмитрівна, "Інформбюлетень" дійсно "на гачку". Коли повітря довколо газети було вперше зіпсовано словосполученням "кримінальна справа", колектив видання звернувся до прес-служб усіх без винятку опозиційних партій, розказує вона. І через деякий час цікавою інформацією з "Інформбюлетенем" поділився соціаліст Юрій Луценко. Він розповів, що ідея створення прецеденту розправи з пресою за допомогою якоїсь безвідмовно працюючої кримінальної статті постукала у владні голови відразу після 16 вересня 2002 року (тобто після нової хвилі масових протестних виступів). Що ж, як то кажуть, була б людина, а стаття на неї знайдеться. Опозиційної преси у нас ще, слава Богу, не бракує, і Кримінальний кодекс теж, нівроку, пухкенький. Отже, статтю КК (за номером 344, частина перша, де і "незаконний вплив", і "перешкоджання діяльності") знайшли та як вудку закинули у озеро, де плавають злобні борзописці, які нашого Президента...ну, не те, щоб люблять.

Пройшов час, і ось у "Інформбюлетені" до річниці оприлюднення Олександром Морозом плівок Мельниченка вийшла ціла підбірка матеріалів. Серед них була й стаття Просяник (Тамара Дмитрівна свого авторства не приховує) під вже згадуваною назвою "За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів!". Цю публікацію десь у мозковому центрі боротьби з пресою визнали гідною нарихтованого наміру, так і виникла кримінальна справа за номером 49-1120, яку потроху почали розкручувати на початку цього року. Пізніше, коли Тамару Просяник 31 березня допитував слідчий прокуратури (як бачимо, деякі напучування Жербицького в полтавській прокуратурі взяли до уваги), він особливо цікавився, звідки виникли наведені в статті твердження стосовно замовника загибелі Гонгадзе. "Я пояснила, що спиралася на громадську думку", - сказала Тамара Просяник. Вона як автор статті ще виявила достатню толерантність, поставивши в один рядок зі словами "замовник вбивства" пом"якшувальне "свідомий чи несвідомий". Бо громадська думка зазвичай висловлюється більш різко, то, може, допитаймо громадську думку? А втім, слідчий, який спілкувався з Тамарою Просяник почувався дуже незручно, говорить вона. І як заїжджена платівка повторював: "Я лише виконавець... Мені доручено..."

"А, може, ви - з ЦРУ?!"

Таке припущення висловив у розмові зі мною не абихто, а високопосадовець з Різницької Володимир Жербицький, до якого мені вдалося дозвонитися по тому телефонному номеру, котрий так необачно був вказаний ним же в кінці його "окремого доручення". Та ні, пане Володимир, звісно, я не з ЦРУ. І взагалі - не була, не притягалася, не приймала участь... То ж за що ви мене так і удостоїли честі спілкування з вами? Власне, спілкування майже почалося, але далеко не просунулося. Російською мовою Володимир Жербицький мені пояснив, що "журналистов никто преследовать не собирается", а просто "нужно во всем разобраться".

Намагання усвідомити, в чому хоче "розібратися" Жербицький, і в чому полягає злочин, розслідуванням якого він опікується, чомусь дуже обурило пана начальника слідчого відділу. Він заявив, що по телефону такі речі не обговорюватиме, бо не може мене ідентифікувати за самим лише голосом. "Вы говорите, что вы - журналист, но откуда я знаю, кто вы и что вы - это вы". "Я - це я", - кажу Жербицькому. "Не знаю, а, может, вы - из ЦРУ?". Після цього мені залишалося лише констатувати той прикрий факт, що в Генпрокуратурі мені відмовили у наданні інформації, яка мене цікавила і яка начебто не містить жодних державних таємниць, тобто, в свою чергу перешкодили мені займатися законною журналістською діяльністю та виконувати мої професійні обов"язки. Ця тирада надзвичайно не сподобалася Жербицькому, який сказав: "Мы так нормально начали говорить...". Еге ж, про іноземну розвідку. Змістовна розмова, але я її припинила, коли Жербицький категорично відмовився додати щось до теми "Інформбюлетеню".


"Треба, звісно, бити на сполох... Хоча вся ця справа - мильна бульбашка"

З великим обуренням відгукнувся на ситуацію навколо "Інформаційного бюлетеню" голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. В інтерв"ю радіостанції "Свобода" він зазначив: "Я не знаю, хто ініціював цю кримінальну справу, але, хто б він не був, він зробив дуже велику помилку і ведмежу послугу нашому інформаційному простору і всім, хто в ньому працює. Президент України не є тією особою, на яку можуть тиснути засоби масової інформації. Вони пишуть про те, що бачать, що вони знають, розуміють. Президент має дослухатися, вивчати, але мати свою позицію... Президент Франції якось вимагав відшкодування від ЗМІ у розмірі одного франка. Президент України чи іншої держави має всі можливості для того, щоб розставити акценти, якщо він вважає, що його неправильно критикували ЗМІ. У нього є прес-служба, яка його представляє і може зробити заяву, як виглядає та чи інша проблема...", - говорить Лубченко.
Справу про "вплив" і "тиск" на Президента України, який чомусь виявився таким слабким і неспроможним виконувати свої обов"язки без опіки Генпрокуратури, незабаром "поховають" за відсутністю складу злочину, переконаний народний депутат Григорій Омельченко. Між іншим, цю саму думку (про відсутність судової перспективи у даної справи) висловив під час допиту Тамари Просяник і представник місцевої прокуратури. Отже, якщо навіть прокурорська рать усвідомлює, на яке безглуздя вона витрачає час, сили і кадри, то заради чого була потрібна вся ця маячня? По-перше, щоб зайвий раз спробувати когось налякати, виявити "слабку ланку" у журналістському середовищі, змусити медійників відмовитися від певних тем. А, по-друге, це було необхідно, щоб вкотре випробувати "ті самі технології, які мали місце при розповсюдженні фальшивих листівок "від Ющенка" чи підробних номерів "Вечерних вестей" - технології брудної гри і тиску на свідомість", - вважає Григорій Омельченко. Словом, "бити на сполох" треба, але інакше як "мильну бульбашку" подібну справу сприймати не варто, говорить він.

Хто зна, можливо, Григорій Омельянович дещо й поквапився з висновками. "Мильна бульбашка", здається, стає більш твердою і цупкішою. На момент нашої з ним розмови повідомлення про першу апробацію 344-ї статті Кримінального кодексу надійшло від Генпрокуратури, а днями і прес-служба самого "гаранта" підтвердила, що Президент у нас ходить в ображених. "Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, які спрямовані на перешкоду виконання службових обов"язків та підрив авторитету Президента України і мають образливий, наклепницький характер. Про це повідомила прес-секретар глави держави Олена Громницька", - передає агенство УНІАН. З цього витікає єдиний висновок: Кучмі гра сподобалась. Отже, гра триватиме стільки, скільки триватиме Кучма.

"Офіційне представництво Президента", тобто його сайт, гарантує насолоду спілкування з першою особою нашої держави будь-якому громадянину планети. І коли бажання скористатися такою нагодою переважило розуміння того, що жодної відповіді на листи "не по темі" ніхто, звісно, від Л.Д. (читай: від його прес-служби) не отримує, я все таки відправила у віртуальну "дєрєвню дєдушкє" наступне послання.

"Пане Кучмо! Як ви ставитесь до порушеної Генпрокуратурою кримінальної справи за фактом перешкоджання вашій діяльності, яке нібито відбулося через публікацію в газеті "Інформаційний бюлетень" статті, де міститься згадка про вас в негативному контексті. Чи усвідомлюєте ви, яка небезпечна тенденція закладається подібною справою - віднині кожного, хто висловиться в пресі не надто схвально про Леоніда Кучму, чекатиме кримінальне переслідування? Оце і є свобода слова у вашому розумінні?" Колега журналістів "Інформаційного бюлетеня" - Наталія ЛЕБІДЬ.

Наталія ЛЕБІДЬ

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!