15 квітня 2003

Чи поділяться депутати з журналістами імунітетом?


Ніщо не є досконалим. От хоча б наш Кримінальний кодекс – всім він гарний, є в ньому і “масові безпорядки” по сусідству зі статтею про жорстоке поводження з тваринами, є і купа інших “принад”… А відповідальності за наклеп – немає.

В минулому, 1960-го “року народження”, кодексі така стаття була, але ж тоді на дворі стояли ганебні тоталітарні часи. У нас – жодного наклепництва, є просто потік інформації, певні фрагменти з якого комусь можуть здатися неправдивими – тоді ласкаво просимо в суд, позивайтеся, відстоюйте свою правоту тощо. Цивілізовано? Адекватно до Європи? Ще б пак… Тільки на практиці все виходить з точністю до навпаки

Як вже повідомлялося, нещодавно була вперше здійснена спроба протягти через прокуратуру (а в подальшому – і через суд) прецедент обвинувачення журналістів в порушенні 344-тої статті КК України. Статті, де йдеться про “незаконний вплив” та “перешкоджання” діяльності державного діяча. А торкалося це обвинувачення кременчуцької газети “Інформаційний бюлетень”, де одна зі статей головного редактора видання Тамари Просяник розповідала про причетність Леоніда Кучми до вбивства Георгія Гонгадзе.

Минуло зовсім небагато часу, коли з”ясувалося, що у згаданій інформації була одна помилка – відносно кількості друкованих ЗМІ, які, виявляється, заважають президенту працювати і жити. Лаври “злочинців”, цілком вірогідно, з “Інформбюлетенем”, розділятимуть газети “Черкаська правда”, “Рівненський діалог”, “Позиція” (виходить у Сумах) та “Антена” (іще одне черкаське видання). Втім, в Генпрокуратурі подібний перелік, вперше озвучений в ефірі радіостанції “Свобода”, не підтверджують і не спростовують. Турботу перевірки цього факту обіцяє взяти на себе народний депутат, голова парламентського комітету з питань свободи слова Микола Томенко.

Але поки триватиме така перевірка, уявимо собі, які обрії відкриває перед владою використання 344-тої статті. Відверто кажучи – безмежні. Диспозиція цієї статті ще краща за визначення “наклепу”. Під перешкоджання діяльності можна підігнати все, що завгодно. Навів, приміром, журналіст в репортажі з місця події гасло “Кучму – геть!” – і все, готуйся, що прийдуть по твою душу. Бо наклепу тут, дійсно, немає (не підкопаєшся!), але нерви “гаранту” і “арбітру нації” вже попсовано, моральна шкода завдана, настрою керувати цієї невдячною державою – жодного. Тобто сталося “перешкоджання діяльності”, є привід пожаліти Кучму і покарати тих, хто озвучив про нього думки загалу. Ось так, і сухо, і комфортно. А головне – зручно, бо завжди під рукою і “безвідмовна” стаття і, звісно ж, споконвічні кучмівські вороженькі – журналісти.

Адже хоча в кримінальній статті і згадується “державний діяч” як такий, абсолютно зрозуміло, “під кого” видобували цю статтю з надр КК. Безумовно, вона стане приналежністю суто президентського користування. Ну, можливо, про 344-ту згадає іще хтось з президентського почту (але обов”язково наближений до “сім”ї”), кому журналісти вкрутять хвоста. Але поки що мазохістське задоволення почуватися приниженим виявляє лише наш схильний до стресів Кучма, який виплакує свої образи та “втрату авторитету” (що її спричинили погані борзописці) на грудях генпрокурора Піскуна.

В умовах такої от “свободи слова” гірко згадувати, як щиро намагався депутат Томенко допомогти пресі, запроваджуючи зміни до законодавства, які б забороняли тягти мас-медійників на суд і розправу за висловлювання ними “оціночних суджень”. Як ретельно намагався пояснити він можновладцям, що сатира, іронія, засоби красномовства (такі, як метафора, гіпербола тощо) не є фактом, спростування якого вимагатиме людина здорового глузду. Декому явно зарано тлумачити поняття “метафори”, слід почати з простіших (а, може, навпаки – складніших) речей – з того, що таке вільне слово і що таке список “ворогів преси”, в якому наш вінценосний Кучма вже займає почесне шосте місце, поруч зі своїм російським другом і братом Владіміром Путіним.

Втім, можливо, ще дієвішим буде нагадування Кучмі разом з Піскуном старозавітного “око – за око, зуб – за зуб”. Або, адаптуючи до наших умов: кримінальну статтю – за кримінальну статтю. Бо якщо генпрокурор і далі чавитиме пресу 344-тою статтею, Томенко обіцяє Святославу Михайловичу згадати статтю 171-шу, це непрацююче евангеліе кожного журналіста, де йдеться про відповідальність можновладців за перешкоджання законній журналістській діяльності. Микола Томенко позиватиметься до Піскуна від імені тих журналістів, над якими стараннями Різницької нависає зараз дамоклів меч кримінальної відповідальності – так, принаймні, обіцяє Томенко.

А ще він як народний депутат закликає колег до доволі незвичного кроку – надати можливість журналістам підписувати їхні найгостріші матеріали іменами парламентарів. Останні, як відомо, користуються депутатською недоторканістю, журналісти ж не захищені нічим. Цікаво, як відреагує Рада на пропозицію поділитися частиною імунітету з тими, в чиїх руках слово – “єдиная зброя”? Мабуть, з такого широкого жесту не скористається жодний журналіст, який цінує власне ім”я та бере на себе відповідальність за все, що він робить. Але, пропозиція, погодьтеся, шляхетна…

Наталія ЛЕБІДЬ, спеціально для сторінки УНА-УНСО

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины