19 квітня 2003

Суперечливе


З чого починаються усі конфлікти, війни, суперечки?! У жодному разі не через ідеологію та світогляд. Зазвичай через особисту вигоду обмеженої групи осіб. Коли готується війна, отримують величезні замовлення потужні концерни. Політичні протистояння збагачують власників впливових газет та телеканалів.

Кожного разу одиниці користають з великих конфліктів. І хто може гарантувати, що численні суспільні потрясіння не були зумисне влаштовані, як вигідний і прибутковий бізнес-проект.

За період Незалежності України громадянське суспільство декілька раз опинялося на межі протистояння, за якою кожної хвилини могло початися кровопролиття. На релігійному ґрунті виникали сутички: православних налаштовували проти греко-католиків, з чого, як завжди, скористались. Влада отримала можливість продавати і роздаровувати церкви українських релігійних громад московському патріархату. З протистояння російськомовних та україномовних знову ж користає владний режим, як „Миротворець та Гарант Конституції”. На тому, що хтось тужить за Росією, а інші тяжіють до Європи можна спекульнути і заробити, прогнувшись та ставши містком.

Про партійні, ідеологічні суперечки, просто про амбіції окремих політиків, що вони вписуються у типовий проект: „Поділяй та володарюй”. За своїми власними образами люди не хочуть помічати загрозу українській державності та суспільству. Через особисті переконання та принципи окремих політиків, через затятість лідерів без партій, можна просто прокричати власну хату.

Важко припустити, що за червоною личиною ховається людина, котра хоче лише блага для власної сім'ї. А як повірити, що під лагідною посмішкою націонал-патріота ховається вовчий оскал? Як переконати двох баранів на вузькій кладці над стрімкою річкою, що скористаються їхньою суперечкою раки, які їх з‘їдять.
У 2002 році сталося неймовірне диво. Під різними прапорами в одній колоні ,,червоні”" та „жовто-сині” націоналісти та комуністи, ті, хто ще вчора плювався замість привітання при зустрічі, разом співають українських пісень.

Диво не у тому, що одні та інші разом, адже коли горить будинок, вогонь гасять усі, і лише потім згадують скільки у кого кімнат, а диво насправді у тому, що не спрацювала ідея режиму (принцип „Поділяй та володарюй”). Десь прорахувались дорого оплачувані аналітики, десь замало приклали зусиль ті, хто зараз говорить про „червону загрозу”. Боїшся їхнього впливу — посилюй свій, але забудь про напрямок руху, коли у човні по вінця води — вичерпувати потрібно.

Вертаючись до початків нашої держави, варто пригадати, скільки російськомовних комуністів, тепер невдоволених соціальним станом та матеріальним становищем, проголосували тоді за незалежність. Невже тепер вони виступають проти? Ні! Практично усі протести мають економічне підґрунтя. Тільки через наполегливі старання режиму роботящий народ у своїй більшості живе за межею бідності. Влада невтомно продовжує боротись з власним народом. Бідні усі, але поділяються на „правих” і „лівих” замість того, щоб виступити разом проти причин.

Не проти низьких зарплат, а проти тих, хто краде мільярдами і не дає можливості змінити становище на краще. Режиму значно легше керувати масами, засліпленими люто „правого” до „лівого”. Не злі „червоні” з‘їли усе сало, а „западенці” не хочуть продати Україну Європі, просто керівник нашої держави винен у всіх негараздах. Винен, як людина, в якої у руках міліція, податкова, винен, як командуючий збройних сил, у тому, що офіцери, доведені до відчаю, закінчують життя самогубством.

Є політики, що у 2001 році гнівно засаджували акцію „Україна без Кучми”, а зараз у перших лавах репетують „Геть Кучму!”. Тоді вони хвалили комуністів за поміркованість і лояльність до режиму зараз дорікають своїм же союзникам голодомором та таборами. І це дивує, бо гризня між союзниками вигідна ворогові.
Людина, яка творить „Моя хата скраю”, забуває, що крайні хати горять першими. Людина, яка живе за принципом „не моє - не шкода” ніколи не мала свого. За своє потрібно боротись, а вже після перемоги будемо ділити лаври. Інакше перемога залишиться тільки різнобарвною веселкою, до якої як би близько не стояв – у руки однаково не візьмеш.

Марко Зброжик-Ланиця

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!