18 червня 2003

Неолібералізм – економічні аспекти*


"Неолібералізм - хаотична теорія економічного безглуздя, породження соціальної дурості та катастрофічного політичного управління."
Віце-командант

Неолібералізм представляє собою різновид класичного лібералізму 19-го століття, коли англо-саксонський імперіалізм використав ідеологію конкуренції та “свободи зовнішньої торгівлі” для виправдання власної колоніальної політики. Антиколоніальна боротьба та міжнародний робітничий рух знищили імперії та дезактуалізували класичний лібералізм, на місці котрого було створене кейнсіанство, доктрина якого включала поняття державного регулювання зарплат, формування держави загального добробуту та “ідеології розвитку”. Міжнародні революційні рухи 1968 року остаточно добили кейнсіанство, що і було замінене власне неолібералізмом.

Останній розроблявся і впроваджувався при допомозі найбільших та найпотужніших світових установ, починаючи з МВФ та Світового Банку, на службі у яких перебувають університети, інтелектуальні центри, урядові аналітичні структури, захищені всією збройною потугою сучасної держави. Саме тому нам завжди слід мати на увазі, що наша кінцева мета – не поразка неолібералізму. Слід вийти поза межі революційного реформізму та знищити всі існуючі суспільні форми капіталістичного буття.

Неолібералізм є одночасно як ідеологією, так і стратегією. Подібно до багатьох інших злочинних понять він має багато синонімів - “рейганоміка”, “тетчеризм”, “монетаризм” чи “структурне економічне регулювання”. Сутність неолібералізму полягає в ідолопоклонстві стосовно “ринку” та підпорядкуванні йому всіх інших виявів суспільного життя. Стратегія неоліберальної економіки включає в себе приватизацію, зниження соціальних витрат та зарплатні, ліквідацію незалежної ролі профспілок, підвищення прибутків і мобільності капіталів та прискорене опредметнення природного середовища.

Впливи неоліберальної економіки

Неоліберальна економіка збагачує та розширює можливості функціонування для великого капіталу (зокрема, для транснаціональних корпорацій) і водночас підриває підстави існування інших суспільних прошарків – робітників, селян, середнього класу, малого бізнесу. Міждержавна урядова політика скорочення боргів сприяє небажаному зсуву в прибутках та добробуті суспільства, а урізання харчових субсидій, соціальних виплат, фінансування освіти вибиває будь-який грунт з-під ніг робочої сили. Поняття “анти-інфляції” стає евфемізмом стосовно поняття “анти-зарплата”. Неомонетаристська валютна політика впливає на заробітну плату через високі процентні ставки та надмірний рівень безробіття. Безробіття, знижені зарплати та дорогі кредити різко підвищують кількість неоплачуваної роботи, котра виконується трудящими масами, аби вижити. Реструктуралізація промисловості порушує контроль робітників над виробничим процесом. Низькооплачуваний пролетаріат та малокваліфікований люмпен свідомо настроюється проти робітничої аристократії. Глобальний наслідок вищезгаданих процесів - прогресуюче зубожіння більшості працездатного населення і розширення влади великого капіталу над суспільством. Соціальний розвиток заміняється напіврозвитком.

Як протистояти неоліберальній економіці та боротись з нею?

Трудящі звичайно борються кожен на своїй ділянці фронту. Найефективніший варіант спротиву - колективна протидія. Рядові робітники борються проти зниження зарплатні. Проти урізання державних соціальних програм необхідно воювати на вулицях та в законодавчих органах. Селяни та насильно урбанізовані елементи протистоять політиці відгородження земель, профспілки - запровадженню нових технологій, сільський пролетаріат та екологічні активісти - розширенню індустріальних площ і екстенсивному вичерпуванню ресурсів, міжкультурні асоціації - ксенофобним атакам на робітників-емігрантів, індивідуальні користувачі комп’ютерів та “кібер-анархісти” - державним спробам монополізації програмного забезпечення і системних мереж.

Сила та витривалість борців нового спротиву залежать як від їх здатності переконструйовувати місцеві суспільні відносини навколо революційного вектора, так і від вміння розробляти самодостатні програми війни з економічним неолібералізмом. Їх слабість полягає в ізоляції та взаємній розділеності. Для досягнення рівня тотального опору планетарному наступу капіталізму наша організація має не зважати на регіон, мову, звички чи соціальну орієнтацію суб’єкта боротьби. Сама глобальність неолібералізму є основною причиною його вразливості, оскільки він стає ворогом №1 для всіх. Нашими мішенями стають не тільки установи та інституції неолібералізму (МВФ чи місцеві репресивні структури) але і його політика як така. Їх необхідно атакувати з різних боків із заангажуванням різних сил, здатних запропонувати альтернативні підходи до соціальної організації, котрі грунтуватимуться на перспективних шляхах творення та розподілу суспільного добробуту.

* уривки з праці “Що таке неолібералізм?” видатного революціонера сучасності, лідера одного з найпотужніших націонал-радикальних рухів Латинської Америки - віце-команданте Маркоса.
(з іспанської переклав Панас Біда)

Віце-командант Маркос

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!