28 червня 2003

Мистецтво неможливого


Якось, перебуваючи в Москві на котрійсь із чергових конференцій з приводу розвитку СНГ, ще в той час, коли у фаворі в Єльцина був Станкевич, я по завершенні "самміту" розговорився із одним політмаргіналом про майбутнє України. Цей представник "вєлікоросов" переконував мене про сталість геополітичних центрів, про неможливість зміщення їх у будь-якому напрямку. Для прикладу він послугувався Мексикою і США - мовляв, ніколи світовий геополітичний центр не зміститься з Вашингтону до Мехіко і так само ніколи, твердив він, Київ не перебере від Москви на себе ролю центру.

Три роки потому, у грудні 1996-го, як головну сенсацію світові агенції повідомляли про захоплення японського посольства в столиці Перу Лімі повстанцями із Руху імені Тупака Амару. У їхніх руках опинились тоді десятки перуанських високопосадовців, чиновників та іноземних дипломатів, які перебували на прийнятті у японському посольстві. Вимога повстанців – звільнення їхніх товаришів, що мордувались у перуанських в'язницях. Пізніше значна частина заручників була звільнена, але тривалі переговори представників уряду з «тупакамарівцями», що засіли у посольстві, нічого не дали.

І ось по чотирьох місяцях нова сенсація: повстанці, які грали на той час у міні-футбол в одній із залів захопленого посольства, знищені скерованим вибухом, котрий підготували і провели перуанські спецслужби за активного сприяння ЦРУ і ФБР США.

Термінали світових агентств у ті дні тріумфували: убиті всі. Майстерно проведена операція! Нахабам, що грають в оточенні у міні-футбол, завдано довгоочікуваний урок! Заручників звільнено! Криза завершилася "перемогою держави над хаосом"! Убиті всі.

Сенсація. Невід'ємний елемент світової практики творення світу новин: нехай все непередбачене, незаплановане, вороже інформаційному середовищу істеблішменту, але сенсація повинна досягнути читача-глядача-слухача! Розрахунок «тупакамарівців» виправдався - захоплення японського посольства в Лімі стало могутнім викликом, кинутим радикальним підпіллям транснаціональному неоліберальному істеблішменту. Операція була проведена відразу в двох просторах: інформаційному і актуально-політичному (оскільки суб'єктами події стали живі люди). Трапилося щось за своїми потенційними вибуховими потужностями порівнянне з рейдом Басаєва в Будьонівськ, що приголомшив самі основи сучасної російської бюрократичної моделі.

Рейд «тупакамарівців» струсив передусім колос світової пропаганди. Удар було нанесено в область, власне, абсолютно захищену неподільним пануванням неоліберальної парадигми в системі світових ЗМІ. Головним заручником стала «священна корова нового світового порядку» - легенда про стабільність, і лише у другу чергу – гості посольського прийому.

Партизани, судячи з усього, зовсім не мали наміру заподіювати шкоди заручникам. Пригадаємо мюнхенську олімпійську трагедію 1968 року. Ті, хто хотів убивати, домагаючись поступок, вбивають. Гуманне поводження повстанців із заручниками і їх постійна готовність до переговорів підтверджують тезу про те, що задум полягав передусім у прориві в царині пропаганди і вже у другу чергу – в зоні безпосередньо політики. Це був свого роду хепенінг.

Очевидно, вони самі не уявляли повною мірою, якою потужністю володіло поставлене ними політичне дійство. І яку загрозу саме хепенінг є для стереотипних політичних, соціальних і банальних пропагандистських конструкцій, що закріпились нині в світі.

Ось це і стало справжнім жахом стратегії істеблішменту. Наділені силою і волею політичні опоненти, що наполягають на можливості іншого - не неоліберального - шляху розвитку, знову довели: а) вони здатні до ефективних дій; б) пануюча нині в світі система аж ніяк не є тотально захищена.Повстанці допустили, однак, фатальну помилку: домігшись жаху з боку істеблішменту, вони не зуміли залишитися цікавими і позитивними для світу, віддавши інформаційну ініціативу ЗМІ, традиційно ворожим у ставленні до сил національного і соціального визволення. Як наслідок, втративши динаміку і, головне, можливість альтернативної комунікації із збудженою і зацікавленою аудиторією, вони виявилися на блискуче захопленому плацдармі, але в дрібному окопі і один на один із системою. А система не пробачає. Виклик, кинутий їй в реальності віртуальній, був нею ліквідований шляхом фізичного знищення його носіїв. Протягом 126 днів система не могла ефективно протистояти "тупакамарівцям" на арені боротьби політичних міфологій. Тому вона їх убила.

Істеблішмент вузьколобо відкинув запропонований йому шанс втримати конфлікт в просторі пропаганди і стратегічно подолати логіку насильства, що визначає в останні роки політичні процеси в Перу. Нездатність діяти ефективно в "просунутому" світі ідеологій компенсувалася варварською і огидною стріляниною на ураження.

Ефектна акція спецназу... Розстріл... Торжество президента Фухіморі...
Контроль відновлено. Проте, можливо, лише його подобу? Адже вбивство носіїв міфу ніколи і ніде не вбиває самого міфу.

Фухіморі знищив найнебезпечніших суперників. Зухвалих, які атакували відразу два мурованих міфи. По-перше, локальний, його особистий, який свідчить, що "цей перуанський японець - живе втілення сильної влади". По-друге, глобальний міф "нового світового порядку", який стверджує, що "там, де неолібералізм, там панує свобода, демократія і довершений порядок".
Вбивство повстанців було неминуче. Розпорядники влади потребували демонстрації особистої волі і дієздатності каральних інститутів. Але ця акція державного насильства і страхання в Перу стала одночасно маніфестацією немочі творців міфологічних стереотипів нового світового порядку. Стала визнанням нездатності всіх інститутів системи протиставити позитивному міфові повстанців власний позитивний міф влади в поєднанні з кампанією контрпропагандистського впливу на широкі маси і зарубіжжя.

Розглядаючи змагання між владою і тими, хто кидає їй виклик, не стільки як бійку за ресурси або суперечку доктрин, але як передусім конкурс політичних міфологій, неминуче приходиш до висновку, що, вигравши бій в просторі актуальної політики, система програла в світі політичного міфу. Світ знову побачив її саме такою, яка вона є, - безжалісною, підступною, дійсно тоталітарною.

"Тупакамарівці" ж, прийнявши рішення здійснити акт крайнього відчаю і загинувши заради звільнення своїх товаришів, що страждають у в'язницях в нелюдських умовах, стають ще однією жертвою експансії антигуманного "нового світового порядку".

Крім того, є підстави вважати, що знищення партизан в Лімі аж ніяк не стало для їх колег застереженням настільки страшним, щоб вони відмовилися від повстанських акцій в майбутньому. Швидше навпаки, короткостроковий політичний виграш в Перу, на мій погляд, напевно обернеться загостренням конфронтації в іншій формі, коли інші партизани, не менш зухвалі і оснащені іншою зброєю, продовжать свою "холодну війну", атакуючи систему там, де вона є найвразливіша...

З часу моєї розмови з "росмаргіналом" минуло понад 5 років - ні, Київ від Москви першеньство поки що не перебрав, а ось стосовно Мексики... В 1996 році, коли нащадки Майя захопили центральне місто штату Чіапас, і їхній лідер субкоманданте Маркос звернувся через інтернет до ділового світу із антиліберальними, антивсесвітянськими есе, я й пригадав запальну промову московського маргінала. Можливе зміщення чого завгодно - і в першу чергу геополітичних центрів. Команданте Маркос і його спільники довели, що увагу світу можна привернути не тільки терором і насильством, привернути увагу світу можна за допомогою індіанців Майя і Пентіум, томагавк + комп’ютер - ось формула геополітичного успіху Маркоса.

Таємничий і відомий субкоманданте Маркос, який явився світові із джунглів мексиканського штату Ч'япас на чолі армії майя і завоював інформаційні канали чорною маскою і блискучими політичним есе – кращий приклад зміни парадигм на полях ідеологічних битв наших днів.

Сьогодні конкурс міфів та ідей очолюють герильєрос. Адже саме талановита, ретельно вирахувана активність Маркоса в Інтернеті забезпечила його "Сапатистську армію національного визволення" від каральних дій уряду. Минуло більш трьох років відтоді, як дисципліновані і німі партизани Маркоса раптово, без пострілу зайняли місто Сан-Кристобаль. Відтоді, постійно ухиляючись від збройних дій, індіанська республіка в штаті Ч'япас продовжує існувати, захищена люфами «Калашникових», але головне – ця республіка веде виразний діалог зі світом через Інтернет.

Найактивніша робота над створенням антинеоліберального фронту через сучасні комунікаційні системи дозволила Маркосу не тільки зберегти себе і своїх людей, але із маргінального отамана лісових опришків перетворитися на чинник національної і міжнародної політики. Недаремно в організованих ним "Інтергалактичних зустрічах проти неолібералізму" беруть участь тисячі людей, в тому числі немало представників інтелектуального бомонду, наприклад вдова президента Франції Даніель Міттеран і знаменитий режисер Олівер Стоун.
Неординарність, успішність і технологізм феномену Маркоса, який став глобальним міфом, перетворює славний дух Че Гевари з його самотнім і тривіальним романтичним скоростілом на стару казку з нехорошим кінцем. Пересуває його із області Міфологічної історії до області пригодницької літератури. А цей жанр більш не захоплює ні молодь, яка прагне самоідентифікації і гостро відчуває пришестя нових часів, ні замучених політичним постмодернізмом інтелектуалів. Почуття "mal de vivre" - огида від сучасного життя в суспільстві, позбавленому ідей, - жене їх до дисплеїв і у гори до Маркоса.

А той тим часом презентує оточуючим новий тип борця – не за комунізм і не проти «ґрінґос», а за добро, проти зла, за гідне майбутнє, проти несправжнього сучасного.

Він захований під маскою. Він сам - знак. Він цікавий, натхненний і енергійний. Він не потвора. Він нікого не вбивав, не обтяжений почуттям провини, і це дає йому свободу. Він привабливий і потенційно політично рентабельний – це дає йому гроші. Він має рацію, і це дає йому силу.

Він пробудив в Мексиці діалог цивільного суспільства і влади на тему прийнятних моделей реформування країни і її економіки. І сам же став його коментатором, перебуваючи на позиції "прогресивного традиціоналізму" і, коли використати термін письменника Карлоса Фуентеса, "озброєного реформізму". Він та його прихильники дають організованим селянам майя можливість пристосуватися до ринку з такою швидкістю і таким чином, які для них є найвідповіднішими. Це новий тип сильного, протестуючого і при цьому відповідального інтелектуала, який не істеризує і не хапається за пістолет. Маркос не торгується з владою, а викладає свою позицію перед зацікавленою нацією і заінтригованим світом.

Його чують. Розрізнюють електронні сигнали грядущого тисячоліття. Про це свідчить зростання числа нових партизан на Заході і Сході. Можливо, вже скоро палати парламентів, кам'яні джунглі мегаполісів і простори провінцій стануть театром невійськових дій зі створення оптимальних умов для нової хвилі битв із новим світовим ладом". Полями цих битв швидше всього стануть області політичної пропаганди, ідей та міфологій, і віртуальний світ відкритих комунікаційних вузлів. І, переконаний – це не будуть посольства, атлантичні лайнери і пасажирські літаки.

Чи не в цьому раунді всім одержимим суперменським комплексом "лідерам з сильною рукою" доведеться дійсно сутужно? Принаймні, тим, хто прагне лаврів Фухіморі, і тим, хто над ними стоїть, не вдасться повторити репресивний тріумф, що став "нищівною перемогою" системи на полі політичної міфології. Інформаційні служби істеблішменту явно поспішили з сенсаційними повідомленнями. Вбиті не всі.

Поєднання модерну і готики, - архаїки і футуризму - за цим майбутнє. Неможливо будувати нове, не розуміючи першопоштовху цього будівництва, неможливо, сповідуючи національні вартості і продовжуючи національну традицію, забувати за праісторію. Минуле – це гносеологічне виправдання революцій майбутнього. Будь-які науково-технічні революції не мають змісту, коли вони не роздмухують вогонь національної революції. США може скільки завгодно плодити новітні технології, скільки завгодно може домінувати у світі Силіконова долина і Майкрософт - все одно їхніми плодами найкраще користуватимуться ІРА і Хесболах, ЕТА і Тупак Амаро, команданте Маркос і УНА-УНСО.

Зараз у віртуальному просторі достатньо найрізноманітнішої інформації, безліч її споживачів і користувачів, але як засіб боротьби, як зброю проти всесвітянства, чиїм дітищем є інтернет, її використовують лише ті, хто здатен на революцію.

Зміщення загальнолюдських вартостей у сучасному світі відбувається у двох напрямках:

1) всі ми однакові громадяни планети Земля і нашою метою є постійне задоволення власних потреб;

2) ми не бажаємо бути споживачами, м’якотілими залагоджувальниками світових проблем.

Перше зміщення торкнулося більшості населення, друге ж є результатом протидії першому. Молодь, котра не сприймає світ через рекламну продукцію і окрім „мильних серіалів« у стані споживати й іншу інформацію - відкидає щедро посолоджені історійки про пральні порошки, що відпирають олійні плями і про загальнолюдські вартості, що зітруть з лиця землі усі конфлікти разом з їх носіями.

Індіанська молодь, котра гуртується навколо Маркоса певно й не знала про існування якихось інших вартостей, окрім власних, чого не можна сказати про самого комаданте. Це достатньо освічена і ерудована людина, котра чітко бачить мету і вибирає засоби для її досягнення. Власне тому не пролилася кров під час захоплення Сан-Крістобаля, власне тому його ненасильство дало вищі результати, ніж насильство його попередників. Маркоса можна без вагань віднести до людей доброї волі, до змінювачів світу.

Ні, ще не змістився геополітичний центр з Вашингтона до Мехіко, чи до Сан-Крістобаля, але спроба здійснена. Ця спроба до цього часу не провалена, тому і є підстави сподіватися на успіх. Команданте Маркос змусив світ визнати власну неспроможність боротися проти нього тими засобами, котрі були використані для знищення тупакомарівців, що захопили резиденцію японського посла в Колумбії, сендеролуміносівців чи тигрів визволення таміл іламу.

Образ воїна із припасованим до сідла ноутбуком із бездротяним модемом – ось взірець боївкаря майбутнього. До сідла його коня припасований не застарілий самопал, а комп'ютер останнього покоління і найсучасніша передавальна система.
Він з одного боку забезпечує собі „пропагандистський тил", створюючи віртуальні дискусійні клуби, а з іншого боку – керує бойовими одиницями за допомогою електронної пошти.

Бородатий моджахед із гранатометом на плечі – ніхто без підтримки з вебсайту „Талібану". Хто складе про нього позитивний образ? Ворожа сторона? CNN? Чи власні засоби ведення тотальної пропаганди? Без сумніву, що роз’яснення, котрі містяться на власній сторінці, є кращою формою переконування, ніж маловмотивовані вибухи у паризькому метро. Це не погані ЗМІ поділили моджахедів на позитивних і негативних. Це зробили вони самі, користуючись майстерністю власних вебмайстрів. Має якісний сайт Талібан – вони позитивні герої, не мав доброго сайту Ахмад Шах Масуд – він неосвічений загарбник.

Кожна ідея має право на існування, маючи добрих носіїв. Можна вірити, що малорозвинута істота у брудному лахмітті із неприємним запахом з роту – може повести за собою когось кращого, ніж він сам, але так мало охочих, признатися у цьому відкрито. Захоплюватися попсою не варто, але для мене ідеалом є те, що подобається мені, коли це подобається іншим, то що в цьому поганого. А привабливість носіїв лише збільшує коло прихильників. В Україні є добра приказка з цього приводу: вміла готувати не вміла подавати. Вміла подача іміджу Маркоса сприяє розповсюдженню його ідей, невміла подача власних здобутків "тупакамарівцями" нівелювала їхній героїзм.

Час невмотивованого терору скінчився - майбутнє за метальниками бомб у свідомість мас. Спочатку маси мають сприйняти мету, а потім добрими будуть будь-які ненасильницькі засоби її досягнення.

В Україні, в державі домінування відчужених суспільних форм, подібні поради мало дієві, проте в час формування активної спільноти необхідно зважати, що тільки поєднавши козака із лаптопом можна зруйнувати режим. Лише спільнота, котра завоює підтримку активної частини мешканців України, що відрізняє Інтернет від інтермецо може розраховувати на успішне сприйняття активних дій у боротьбі проти існуючого стану.

1998 рік

А. Ш.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!