2 жовтня 2003

ПАРТІЇзанщина


Мінюст “воює” з профанацією багатопартійності в Україні. Так, принаймні, стверджує керівник відомства Олександр Лавринович

Найбільший штамп з усіх можливих штампів – це твердження про те, що закони в Україні приймаються, але не виконуються. Тобто існують як витвори високої моди –помилуватися є чим, але про щоденний вжиток в жодному разі не йдеться. Приміром, закріплена в Конституції норма щодо, скажімо, спеціального слідчого та прокурора (необхідних при проведенні імпічменту) й досі законодавчо не оформлена, хоча Основному Закону країни виповнилося вже сім років.

І це – лише один з багатьох прикладів. Не все, щоправда, так безнадійно занедбано у датському королівстві – механізм деяких законів запускається у дію, і до останніх належить, зокрема, Закон про політичні партії в Україні. Йдеться, власне, про те, що подарований цим законом партіям України ”один рік після проведення найближчих виборів до Верховної Ради” добіг свого кінця ще 1 квітня цього року, а відтак всі політичні структури повинні були б за цей строк привести свої статутні документи у відповідність до вимог закону.

Отже, хто не вклався в рік – той запізнився. А хто й вклався, але перемудрив чи ”недомудрив” зі своїми документами – той теж безнадійно втрачений для партійного життя. Все, начебто, доволі просто. Проте “УМ” вирішила з”ясувати іще деякі довколопартійні моменти у розмові з міністром юстиції України Олександром Лавриновичем.

”Непорозуміння з якоюсь маленькою політичною партією”

Від Лавриновича-депутата (члена фракції НРУ, першого голови парламентької комісії з розслідування справи Гонгадзе) до Лавриновича-міністра проліг шлях у кілька років. Вперше обраний депутатом Верховної Ради у 1994 році, Олександр Володимирович мав на той час вже п”ятилітній партійний стаж, будучи одним з учасників установчих зборів Народного Руху України, що проводилися у 1989-му. З 1990 по 1998 рік Лавринович переобирався заступником голови партії, а отримавши мандат парламентаря, протягом восьми своїх депутатських років входив до складу фракції НРУ в Верховній Раді.

З діяльністю народного обранця О.В. міг би не розлучатися й надалі, оскільки до Ради четвертого скликання від був обраний від блоку ”Наша Україна”, однак, обійнявши 3 травня 2002 року посаду міністра юстиції, рухівець Лавринович відмовився від депутатських повноважень, а отже – і від роботи у фракції Ющенка. Чи ностальгує нині Олександр Лавринович за виром партійного життя – відомо, мабуть, тільки йому. Лишаючись членом Руху, Лавринович-міністр намагається триматися як людина, вільна від всього суто особистого, як профі, що не має сантиментів до жодної абревіатури.

- Ви здійснюєте перевірку поданих на перереєстрацію документів політичних партій. Яким є механізм цієї перевірки? Ведеться суто паперова робота чи відбуваються ще й якісь перемовини з лідерами цих партій абощо?

- Переважно це – паперова робота, бо нема потреби запрошувати лідерів партій, тим більше, що це не зовсім коректно для Міністерства юстиції. На нас покладено законом чіткий обов”язок, який включає в себе правовий аналіз статутних та програмних документів партії, аналіз їхньої відповідності законодавству України. Ми просимо політичні партії надсилати нам дані щодо своїх структур. Якщо вони повністю співпадають (з даними Мінюсту – Авт.), це означає, що ці дані – достовірні і точні. Якщо є якісь невідповідності, ми в робочому режимі контактуємо з представниками політичних партій. Єдине, що зобов”язує Мінюст готувати подання до ВСУ щодо анулювання реєстраційного свідоцтва партії – це відсутність її структур в більшості областей України. Сьогодні, як можна переконатися по загальній реакції, претензій до нас не виникло (окрім якогось непорозуміння з боку якоїсь маленької політичної партії)…

- ”Якась маленька політична партія” – це, часом, не УКРП Степана Хмари? На його сайті з”явилася інформація під назвою, даруйте, ”Мінюсту нічим зайнятися”. Там говорилося про те, що Мінюст анулював реєстрацію Української консервативної республіканської партії, яка ще в грудні 2001 року увійшла до складу ”Батьківщини”. То чи не є ваша робота, м”яко кажучи, неуважню?

- Не буду робити аналогій, щоб жодним чином не зачепити Степана Ільковича – дуже емоційного чоловіка... Можу сказати, що відповідно до чинних норм у нас не відбулося ліквідації цієї партії і вилучення її з реєстра. Кілька партій у нас ліквідовувалися, і це пройшло без жодних питань. Вони проводили свої з”їзди, там приймалися рішення, потім подавали документи...Так само були анульовані свідоцтва кількох партій, які існували тільки в уяві когось, ми не змогли знайти жодних слідів їх… Я до цього спокійно ставлюся, але мені б хотілося, щоб усі були професіоналами у тій справі, якою вони займаються.

- За яким принципом формуються блоки партій, які ви перевіряєте? Що єднає, скажімо, ”Жінок України”, Партію мусульман, ”Союз анархістів України”, ”Русько-Український Союз” тощо?

- Принцип був дуже простий, ясний і публічний: перевірка здійснюється по проблемності. Першими були партії, які мали найбільше проблем. Тому ті з них, що перевірялися першими, всі стовідсотково анульовані. Далі – пішло вже з ”вкрапленнями”, були партії, які проявили надзвичайну активність під час перевірки, і вийшли з критичного стану. Останні партії, які будуть перевірятися, це всі парламентські партії. Сам факт їхнього існування не викликає ні в кого, мабуть, сумніву.

”Здається, я за багато років можу бути зрозумілим у своїх намірах та діях”

- На вашому сайті містяться цифри: Мінюст клопотав щодо анулювання 37 партій, а ВСУ прийняв рішення скасувати реєстрацію лише 25 з них. Отже, 12 партіям вдалося проскочило крізь сито. Іще один висновок: Верховний Суд не завжди погоджується з Мінюстом. Якими є контраргументи ВСУ?

- Верховний Суд немає ані аргументів, ані контраргументів. Там йде оцінка доказової бази і матеріалів, які представив Мінюст на основі своєї перевірки. Це не є моє бажання – подавати документи до суду чи ні. Тут немає суб”єктивного права міністра – вирішувати: цю партію подаємо, а цю не подаємо… Чому така розбіжність у цифрах? Я вже вказав, що під час розгляду в суді частина політичних партій інтенсивно створювала свої підрозділи, і вийшла за критичну межу. А судді, очевидно, з гуманних міркувань, дали можливість це робити, по кілька разів відкладаючи розгляд справи...

- В Україні було 123 партії (стало, щоправда, 96). По-вашому, для нормальної, розвинутої держави – це комільфо?

- Не є проблемою навіть кількість політичних партій, є проблемою їхня якість. У нас реально існуючих політичних партій не більше, ніж пальців на руках. І, абстрагуючись від юридичного підходу, а говорячи з позицій громадянина – важко собі уявити, що ми будемо мати у державі серйозних шляхів розвитку суспільства більше, ніж десять. Це означає, що все решта – дублюється і має відмінність лише на рівні персоналій чи на рівні амбіцій.

- Бачила десь в Інтернеті заголовок: ”Число партій – вже двозначне”. Ви (можливо, підсвідомо) прагнули приблизно такого підсумку?

- В мене немає ніякого прагнення – ані свідомого, ані підсвідомого. Здається, за багато років я можу бути абсолютно зрозумілим у своїх намірах та діях, а також у тому, що найголовніше – це забезпечити виконання норм законів і не робити профанацію з багатопартійності.

- Чи не прогнозуєте ви вже незабаром відновлення колишньої кількості партій?

- Зараз закон дав більш жорсткі вимоги до реєстрації, це не та ситуація, яка була до введення чинного закону, коли це робилося будь-ким і за півдня. Сьогодні партії місяцями оформлюють документи і доводять свою наявність в двох третинах областей. Поки що це реально вдалося зробити лише одній партії, а претендентів було троє. Так що процес скорочення партій є цілком реальним.

- Такий процес піде за рахунок блокування партій, створення якихось надструктур?

- Це питання суто політичної площини, і я дозволю собі його не торкатися.

”Навіть якщо у кожній області по три людини – партія є”

Зі списку передостанньої групи партій, які перевірялися Мінюстом, око вихоплює різновиди Комуністичної партії (“робітників і селян” та “оновлену”), лазаренківську ”Громаду”, Рух Бойка ”За Єдність”, Українську Національну Асамблею...

- Невже всі три Компартії успішно представлені на більшості території України?

- Всі партії, заявлені в цьому списку, підтвердили наявність своїх структур у більшості областей України. (Тобто, навіть якщо у кожній з 14 областей є по три людини, значить, партія є). Таким чином, список з 96 партій, який є сьогодні, включає в себе і такі, де чисельність – менше ста людей.

- Чому Мінюстом перереєстрована УНА Едуарда Коваленка, а Андрію Шкілю відмовлено в реєстрації його структури?

- Я зараз не можу коментувати… Наша відповідальність – перевірити юридичну правильність і виконання вимог закону щодо реєстрації осередків в областях і наявність зареєстрованого статуту, який відповідає законам України. А коли в середині партій якісь конфлікти виникають – це проблеми самих партій...

* * *

Проблеми партій насправді нерідко є проблемами, які ці партії створюють владі. У розвиток останньої теми, піднятої у розмові з Олександром Лавриновичем, додамо, що УНА була по-справжньому ексклюзивною сторінкою в житті України, а з цією обставиною безнадійним примітивам від влади миритися було неможливо.

Партія, яка на кінець 1995 року за популярністю посідала четверте місце після комуністів, рухівців та соціалістів, була штучно підштовхнута до деградації у 2001-му. Репресії проти членів проводу УНА-УНСО після подій 9 березня стали тим слушним моментом, яким скористався карикатурний Едуард Коваленко, аби посісти керівне місце в УНА (тоді як лідер її Андрій Шкіль перебував в ув”язненні).

Нині відомтсво Лавриновича формалізувало потуги Коваленка, видавши йому представницький карт-бланш. Невідомо, як Мінюст рахував області України разом з наявними в них симпатиками Коваленка, але у підсумку вийшло саме те, що, мабуть, і очікувалось – перереєстрація УНА на чолі або із “засланим агентом”, або з “суперудачливим авантюристом” (як писало про Коваленка “Дзеркало тижня”). Словом, з людиною, яка від імені ультравідомої в країні сили публічно (і неодноразово!) відкараскувалася від опозиції та антивладної боротьби.

Втім, “що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно”, - казав Еклезіаст. І УНА-УНСО ще “поверне собі статус активного учасника опозиції”, - говорив Андрій Шкіль в інтерв”ю “Дзеркалу”. За його задумом, одним з етапів такого повернення мало б бути створення окремої від партії громадської організації під назвою УНА-УНСО (“План виглядає розумним”, - коментувало “ДТ”).

Власне, саме про цю громадську організацію, якій було відмовлено в реєстрації Мінюстом, кореспондентка “УМ” і запитувала у Олександра Лавриновича. Однак міністр виявився не готовим щось коментувати, посилаючись на недотримання “юридичної правильності” як на єдину можливу причину відмови в реєстрації. Аби завершити цей сюжет, додамо, що рішення Мінюсту нині оскаржується Андрієм Шкілем в Печерському суді Києва.

Між тим, ідея зі створенням громадської організації (яка може стати “місцем спілкування романтичної молоді” – іще раз зацитуємо “Дзеркало тижня”) виявилася надто привабливою, аби не бути миттєво клонованою. Причому клонованою не абиким, а екс-прибічником Едуарда Коваленка Юрієм Тимою, унсовцем зі стажем, який в “уряді” Коваленка займав місце голови виконкому УНА, але згодом розчарувався у своєму “напарнику”, заявивши, що “як політична партія УНА вже практично не існує, будучи контрольованою Адміністрацією Президента”.

На установчому з”їзді свого дітища Тима зазначив, що статус нової організації буде громадським у зв”язку з полегшеною процедурою реєстрації такої структури в Мінюсті, передає сайт “Forum”. На черзі – реакція Мінюсту, якому ще доведеться розбиратися в тонкощах стосунків між Коваленком та його колишнім почтом, визначаючи, хто більше заслуговує на реєстраційну цукерку.

Наталія ЛЕБІДЬ, "Україна молода"

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!