9 жовтня 2003

Чи дійсно "конфлікт цивілізацій"?


(полемічний ескіз)

Згідно з відомою доктриною Семюела Гантінгтона центральний конфлікт світової політики в наступному столітті буде спричинений міжцивілізаційним протистоянням. Так, він вважає, що в сучасному світі існують такі культурні макроспільноти, як західна, латиноамериканська, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська чи африканська. Із них найбільш «конфліктним потенціалом» ніби-то володіє іслам.

На думку Гантінгтона, еволюція конфлікту в новій та новітній історії йшла в напрямку від конфліктів між абсолютними чи конституційними монархами до конфліктів між державами (починаючи з Великої Французької Революції аж до закінчення першої світової війни). Зіткнення між цивілізаціями - остання фаза еволюції конфлікту в сучасному світі, і, на відміну від всіх попередніх, він вперше виходить за межі Заходу.

Опонуючи Гантінгтону, ми доводимо, що «справжнє зіткнення» відбудеться (і вже відбувається) всередині Окциденту - між західною і пост-західною цивілізаціями. Для нас пост-західна цивілізація означає один великий альянс, який включає мультикультурні та феміністичні рухи. Слід визнати, що і Гантінгтон бачить джерело конфліктів в новому світі не в ідеології чи економіці, але в культурі. Це відповідає його концепції цивілізації, як об’єднанню культур в певну спільноту, для котрої вже не існує більш ширшої категорії, складовим елементом якої вона могла би стати.

Наша незгода з визначенням Гантінгтона грунтується на тому, що він не враховує ні технологічний фактор, ні спосіб відносин між людьми в процесі виробництва цінностей. Коли читаєш матеріали даного автора, то виникає враження, що для нього існує лише кількісна, а не якісна різниця між «культурою» і «цивілізацією». Дійсно, Гантінгтон використовує термін «цивілізація» для позначення більш-менш багаточисельного об’єднання культур, єдиною спільною рисою котрих є неможливість ввійти в іншу культурну спільноту, ніж «його» цивілізація. Як приклад, він наводить жителя Риму, чия культурна ідентифікація поступово розширюється, коли він послідовно ототожнює себе то з римлянами, то з італійцями, то з європейцями, то з людьми західного світу. Звідси випливає, що останнє визначення, будучи найширшим, вказує на цивілізаційну приналежність.

Наше визначення, навпаки, охоплює культури, котрі, не зважаючи на цілий ряд відмінностей (мовних, релігійних, соціальних тощо), об’єднані способом виробництва і моделлю технологічного розвитку. Для нас це є головною відмінною рисою цивілізації. Культура ж в нашому розумінні - поняття значно глибше і різноманітніше, оскільки містить в собі весь спектр людської діяльності в суспільстві, в той час як поняття «цивілізація» прикладається лише до однієї з сторін цих культур, однакової і функціонально-адаптованої для всіх. Йдеться про виробничо-технологічний фактор.

Як політолог Гантінгтон, звичайно, не міг не помітити capitis dementia національних держав в тому, що торкається їх традиційних функцій. Це пов’язано з агресивною діяльністю могутніх ТНК. Ймовірно, він також помітив, що теперішній націоналізм суттєво відрізняється від вчорашнього, бо виступає під лозунгами захисту етносу і культури (включаючи мову, релігію, звичаї і т.д.), а не своєї національної держави. Більше того, при виникненні конфлікту між нацією і державою, в складі котрої вони існують, остання зазнає поразки (приклад Югославії чи СРСР). Таким чином відбувається розпад політичних елементів, що характеризували основну соціально-політичну структуру сучасності - національну державу. Фактично починає формуватися соціально-культурна організація, яка фіксує верховенство поняття «нація» над поняттям «держава». Така зміна є складовою явища «пост-сучасності» чи «пост-модернізму».

Можна сказати, що зараз спостерігається явна тенденція до зміцнення етнічних та культурних зв’язків, включаючи відродження і посилення релігійного чинника. Це розширює поняття «нація» настільки, що вже виділяють «арабську» чи «латиноамериканську» нації, хоча, як відомо, кожна з них включає в себе ряд держав. З іншого боку, нація може означати і дуже замкнуте суспільство ослаблених і зникаючих культур.

Може здатися, що ми всього лиш пропонуємо називати «нацією» те, чому Гантінгтон дав назву «цивілізація». Але суть суперечки дещо в іншому. На нашу думку, основний конфлікт майбутнього - це протистояння сучасного і пост-сучасного компонентів Заходу. Цей конфлікт не просто визріває всередині Окциденту, але руйнує його зсередини, даючи початок новій цивілізації.

Ми бачимо ознаки занепаду попередньої цивілізації, по-перше, в масштабності і глибині технологічних перетворень - настільки значних і радикальних, що можна говорити про нову науково-технічну революцію. По-друге, зарисовуються (і вже відбуваються) зміни в способах виробництва цінностей. Це і «демасифікація» виробництва, і революція в сфері світових фінансів з перевагою спекулятивного капіталу над виробничим (промисловим), і поява нового типу працівника, від котрого вимагається, перш за все, його розум, знання і досвід, а не м’язева енергія, і структурна реформа підприємства, і застосування нових матеріалів - замінників природної сировини, і виникнення нової культури попиту і пропозиції (реклама та її вплив), і реорганізація світової торгівлі, та багато інших суттєвих змін, що відбуваються в межах процесу глобалізації капіталізму на його проміжній стадії - етапі утворення регіональних економічних блоків.

Ми розглядаємо «пост-сучасність», як початок нової цивілізації. І хоч експлуатація праці капіталом збереглася дотепер, ми є свідками кінця конкурентного капіталізму 19 ст., так грунтовно дослідженого Марксом. В той же час ми присутні при виникненні і консолідації нової формації, побудованої на принципах монополістичного капіталізму, котрий після 2-ої світової війни і породив транснаціональні корпорації. Це найпотужніші в історії монополії, що в подальшому набудуть ще більшого впливу у світі внаслідок лавиноподібному розвитку технологій. Останній факт зовсім не виключає міжцивілізаційного зіткнення, наприклад, між ісламом і Заходом.

З другого боку, ми вважаємо, що термін «західна цивілізація» містить в собі значно більше простору, ніж йому відводить гарвардський професор, обмежуючись Європою та США. Адже в історичному сенсі західна цивілізація є синонімом цивілізації капіталістичної. Якщо ж розглядати її з філософсько-ідеологічної, соціально-економічної, політико-культурної точок зору, то можна поставити знак рівності між «капіталістичною цивілізацією» та «сучасністю»

Західна цивілізація, котра перестала бути виключно европейською після появи на історичній арені Сполучених Штатів, здійснила світову експансію з допомогою своєї техніки виробництва, юридичних інститутів, досягнень науки і мистецтва, релігійних, політичних та економічних концепцій, накинутих іншим континентам. Тому, наприклад, мешканці американського континенту можуть вважати себе повноправними спадкоємцями Європи, тобто західної цивілізації: США - як частка англосаксонського світу, а Латинська Америка, - як частка світу романського.

Поряд з поступовою експансією капіталізму у вчорашньому світі можна говорити і про планетарний процес озахіднювання в світі сьогоднішньому, що помітно прискорився завдяки впровадженню нових технологій (перш за все в сфері інформатики і комунікацій), революції в світових фінансах, лібералізації міжнародної торгівлі, поширенню американського способу життя. Внаслідок цього згладжується різниця між поняттям «цивілізація» і «нація», а глобалізація набуває реального змісту, міцно вкорінюючись в свідомості людства. Проте, у відповідності із законами діалектики, як наслідок, поглиблюються численні регіональні конфлікти, які роблять нестійким і без того примарний мир на планеті. Причому, всупереч твердженням Гантінгтона, зовсім не йдеться про боротьбу між цивілізаціями.

Йдучи за логікою наших попередніх роздумів ми вважаємо, що центральні конфлікти в різних регіонах світу виникнуть - і вже виникають - внаслідок перешкод, які стоять на шляху тих, хто прагне увійти в пост-модерне суспільство чи, принаймі, в якусь нову «сучасність». Ці конфлікти будуть в подальшому загострюватися, бо за ними стоять інтереси могутніх сил, котрі борються за світове лідерство і панування. Ще вчора ці інтереси втілювали дві супердержави. Сьогодні на перший план висунулись інститути великого капіталу: транснаціональні корпорації, міжнародні банки, фондові біржі і т.д., на службі яких фактично знаходяться МВФ і Світовий Банк.

Цілком очевидно, що конфлікт між пригнобленими і пригноблювачами в своїй суті не змінився, хіба став гострішим. Різниця лише в тому, що якщо раніше пригноблювачами були національні держави, то тепер ця роль переходить до інститутів, керованих міжнародним фінансовим капіталом.

За поступове «озахіднювання» всього світу доводиться платити поступовою «девестернізацією» Заходу і це явище є не чим іншим, як втіленням глобалізації в конкретній дійсності. Інакше кажучи, поширення західних цінностей розмиває кордони Заходу (що, проте, не заважає виникненню та укріпленню націоналістичних рухів).

Таким чином, можна зробити висновок, що центральний конфлікт в майбутньому світі буде пов’язаний з досягненнями, труднощами і поразками, котрі очікують різні регіони в перехідний період. Цей період пост-сучасності і буде початком нової цивілізації.

ПАНАС БІДА (Аналітичний департамент УНА)

ПАНАС БІДА

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины