20 жовтня 2003

Від Тузли до зброї – 800 метрів


Прикордонники України не вважають, що вислів “хоч греблю гати” має на увазі нашу Тузлу як грунт для розбудови російського інтересу. Тому й готують сусідській дамбі належну зустріч

Зворотній відлік відстані (“…лишилося десять метрів, п”ять метрів…”) – звідки це? Можливо, з “Чужих”, де героїня, втілена на екрані Сігурні Уівер, успішно протистоїть нашестю інопланетних монстрів. Відстежуючи наближення чудовиськ, вона дивиться на екран радару, де пульсуюча червона крапка росте і відмінусовує метр за метром. На нульовій відмітці “чужі” нападають, зазвичай – підступно і несподівано, але хтось сильніший зі “свого” племені неодмінно виживає і влаштовує прибульцям добру прочуханку... Коли від українського кордону на Тузлі до російської дамби лишається все менше й менше (за даними, почутими на острові, з 826 метрів дамба встигла “злизати” ще двадцять) саме час згадати про незмінність законів жанру, що керують у сюжеті про “своїх” та “чужих”. Це розуміють українські прикордонники, які готуються до “поліцейського”, як прийнято казати, варіанту зустрічі з вперто наповзаючими будівничими дамби. На останніх чекають балончики зі сльозогінним газом, гумові кийки та гумові кулі, добре натреновані собаки тощо. Це знаємо ми, це знають і на російському березі. Туман над морем не дозволив як слід роздивитись дамбу – вона виглядала малопомітною розмитою полосою. Слід додати: “поки що малопомітною”, бо будівництво після нетривалої зупинки продовжується. Дамба насувається. “Чужі” йдуть…

Вівці-лебеді острова Тузла

Літак “Київ-Сімферополь”, автобус до Керчі, прибуття до “міста-героя” глупої ночі, сумбурний сон на пару годин, підйом о шостій ранку, заштовханий у себе на швидку руку сніданок, переживання перед відплиттям (“судно маленьке, візьмуть лише дванадцять журналістів”, а нас – вдвічі більше) – все це позаду. Нас везуть на острів, і море прочищає бризками очі, будить від залишків сну. Телевізійники вже знімають свої сюжети на палубі, а я розриваюсь між бажанням зазняти прихопленою з Києва “мильницею” Тузлу, щойно та з”явиться на обрії, та бажанням просунити вухо у каюту, де депутатська десятка про щось говорить з генерал-лейтенантом Віктором Назаренком, начальником Азово-чорноморського регіонального управління державної прикодонної служби України. Втім, парламентсько-військова група небагатослівна, точніше – небагатоінформативна, бо бесіда ведеться з обертом через плече на присутню тут таки пресу. Штрих, що лишається у пам”яті: Назаренко зазначає, що він і його підлеглі готові до адекватних дій, якщо тільки наш кордон перетнуть росіяни. “Настрій бойовий, - говорить він, - я вже чекаю, коли вони прийдуть…”. Генеральська нетерплячка викликає усмішки, і Назаренко додає, що він, звісно ж, жартує.

На острові журналістів саджають у дві невеликі криті вантажівки, між якими у якості супровіду їде мотоцикл з автоматниками. На поворотах всі дружно падають зі своїх місць, говорячи кожен про свій асоціативний ряд – комусь така їзда нагадує фільми про війну, комусь – студентські мандрівки у колгоспи. По прибутті на місце з”ясовується, що зістрібнути з такої вантажівки ще набагато складніше, ніж влізти під її брезентовий дах – то ж прикордонники галантно підставляють дамам мужнє чоловіче плече. І ось ноги у невдало обраному – як і слід було чекати! – взутті втоплюються у піску та дрібній мушлі. Погляд навкруги – он яка вона, Тузла…

Власне кажучи, з точки зору, скажімо, туриста – нічого надзвичайного. Хоча є такий геть заяложений вислів – “сувора краса”. Його, мабуть, можна вжити й щодо Тузли. Якщо тільки хоч трохи адаптуватися до крижаного, прямо таки скаженого вітру, який здіймає справжню хуртовину з піску, що ріже очі, рве волосся та засипає об”єктив фотоапарату. Над Тузлою та навколо неї – один і той же колір: похмуро-сірий – колір неба та колір моря. Зате земля горить червоним – солончаки… Це - грунти, насичені солями, з “нутра” яких проростають неприродньо гарячого коліру, ніби запалені, трави. Красиві і яскраві плями посеред домінуючої похмурості. А ще – найдавніші рослинні жителі землі, які пам”ятають часи динозаврів і всю мирську славу, що незмінно проходить – хвощі. Дерев та кущів на острові – обмаль. Зате – яка краса! – в одному місці недалеко від берега на високих хвилях граційно гойдається зграя білих лебедів…

Зустрілися нам і вівці – вони мирно спочивали серед солончаків. Це, як нам було сказано, власність рибалок, що живуть на острові (всього цивільних там – трохи більше, ніж тридцять родин). До речі, самих місцевих жителів нам, на жаль, так і не вдалось побачити – з ними спілкувались лише нардепи. Вже по поверненні в центральну частину острову, де ліпляться один до одного літні будиночки пансіонату, побудованого для прикордонників, журналістській групі трапилась одна-єдина жіночка, яка говорити з нами не захотіла. Я попросила її сказати, якою мірою її хвилюють перипетії навколо дамби. “Ой, вы меня простите, я не хочу говорить на эту тему – я на работе”, - відповіла вона, розчиняючись у солонуватому повітрі. У якості співрозмовників лишилися хіба що прикордонні…коти – “закамуфльовані”, як і належить на заставі – у сірувато-коричневі смуги та плями…

“Поліцейська акція” прикордонників

З психолінгвістичних студій у рідній альма-матер запам”яталися міркування викладача про неспівпадання образів, на яких будується висловлювання у різних мовах. Так, росіяни про чиїсь жалюгідні потуги змінити світовий порядок говорять: “Грозилась синица море зажечь”. Український же відповідник цьому звучить так: “Роздайся море – жаба лізе”. Ця “жаба” постійно згадувалась, коли я з усіх сил напружувала очі, намагаючись побачити у морі щось подібне до російської дамби. До послуг парламентської групи на цей випадок був пункт спостереження, звідки наші військові дивляться у бінокль (вживаю це слово з деяким сумнівом, бо, можливо, те обладнання, яке проглядалося крізь скляні стіни пункту, має іншу назву) на російський берег.

Пункт спостереження розташований з того боку острову, де до нас має “підійти” російська дамба. Опертям йому слугують мішки з мушлею, якими його стіни обкладено з усіх боків. Компанію пункту складає прикордонний стовп, пофарбований у жовто-блакитні смуги, протитанкові "їжаки" та плакат-застереження російською мовою “Граждане! Перед вами представители братского славянского народа! Не допустите кровопролития и ненужных жертв!”.

“Представители братского славянского народа” напевне бачуть зі свого берега і наші заклики, і наших “їжаків”. За наявності у них відповідної техніки це, думається, зовсім не складно. Тим більше, що відстань між українським кордоном та російською дамбою дедалі зменшується. Минулої п”ятниці на Тузлі говорилося про те, що ті 826 метрів, які лишаються ще не пройденими росіянами, скоротилися додатково на двадцять метрів. Щоправда, напередодні цього дня будівельники дамби нібито налякались навчань, які проводила українська сторона і на певний час покинули свої, умовно кажучи, лопати, вимагаючи спочатку надійно їх захистити, а вже потім змушувати гнути хребет на спорудженні дамби. Невідомо, які гарантії безпеки надало їм російське керівництво, однак будівничі повернулися до праці. І ще трохи “відкорегували” відстань між територією України та Росії. Про це журналістам на острові розповів член парламентської групи, що виїхала розібратися в ситуації, “бютівець” Костянтин Ситник.

Ми теж пішли подивитися на навчання прикордонників. В принципі, навчання справляють враження. А виглядають вони як тренування силовиків, мета якого – розігнати, скажімо, вуличну демонстрацію. Щільна стіна військових наступає на умовного противника, озброєна гумовими кийками, балончиками зі сльозогінним газом “Терен”, вдягнута у бронежилети та прикрита щитами. Прикордонники мають при собі також і зброю, але не вогнепальну, а з гумовими кулями. Інша група тренується з собаками – четвероногі затято атакують “мішень”, стараються на повну силу. Побачене дозволяє зрозуміти, звідки походить словосполучення “поліцейська акція”: це все – ще не військова операція, але вже й не плакати, закопані у піску…

“Поліцейська акція – це витіснення певних осіб з певної території, просто витіснення без застосування вогнепальної зброї” – додає дефініцію “нашоукраїнець” Ігор Осташ. “На поліцейську акцію у прикордонників вже є карт-бланш, на бойові дії – невідомо”, - говорить Андрій Шкіль (БЮТі). На запитання до професійного військового, а нині – нардепа Степана Бульби (СПУ), чи буде потрібен прикордонникам окремий наказ щодо того, як слід діяти у тому разі, коли російська дамба добереться до нашого берега, Бульба відповів наступне. “Згідно з законом про прикордонну службу, у них вже визначені їхні повноваження, так що їм не потрібні додаткові накази. Вони зобов”язані будуть розпочати цю поліцейську акцію”.

А чи дійде до “Вставай, страна огромная”?

Звісно, лізти поперед батька в пекло, чи то пак на війну – погана і, мабуть, шкідлива звичка. Ще росіяни, слава Богу, не перейшли наш кордон, ще не була проведена запланована на такий випадок “поліцейська акція”, але мені, приміром, вже не давало спокою питання, що буде, коли витіснити за допомогою щитів та кийків непроханих гостей не вдасться.

На жаль, народні депутати, які на тривалий час усамітнились з військовим керівництвом, покинувши журналістів рахувати вівці чи збирати на березі мушлю, були схильні хіба що до загальних оцінок дієздатності українських прикордонників. Марність спроб дізнатися щось конкретне я остаточно збагнула, задаючи Ігорю Осташу запитання щодо кількості прикордонників, скерованих на Тузлу для охорони наших рубежів. “Це ж таємниця. Ви напишете, а росіяни прочитають…”, - сказав він. “Дуже позитивне враження справила підготовка прикордонників і їхня готовність усіма доступними засобами захистити кордон України”, - зауважив Степан Хмара. Що ж до уточнення, які саме “доступні засоби” маються на увазі, він додав лише, що “якщо хтось влізе до нас – будуть застосовані поліцейські засоби… Поки що діє фактор попередження. Ви бачили, як були відпрацьовані ці поліцейські методи – не треба недооцінювати, це дуже серйозно…”

Зрозуміло, що свої кроки керівництво прикордонних військ буде змушено співвідносити з намірами Головнокомандуючого Леоніда Кучми. Аби розпочати справжні бойові дії, військовим знадобиться схвалення такого кроку з боку великого приятеля Володимира Путіна. “Можна припустити, що коли дамба досягне Тузли, Росія силовим чином усуне з острова українських прикордонників (які навряд чи дістануть наказ застосувати зброю), оголосить острів частиною Краснодарського краю, а його населення - громадянами РФ. Такий розрахунок може будуватися на тому, що, з огляду на незакріпленість морського кордону в міжнародному договорі, реакція світової громадськості буде млявою, а Президент Кучма, критично залежний від підтримки Кремля, не наважиться конфліктувати по-серйозному”, - писав Максим Стріха в статті для “Української правди”.

Схоже, що цієї “критичної залежності” Кучми від Кремля побоюються і українські парламентарі. “Військових сил є достатньо, - говорить Андрій Шкіль. – Але чи вистачить мужності у українського керівництва, щоб використати ці сили – ось те, що мене непокоїть дуже сильно, бо я не вірю, щоб Головнокомандувач скористався силою, якою він командує. Зупинити будівництво дамби може хіба що фізична сила. Ця фізична сила була продемонстрована росіянам вчора, їм було показано, що люди тут у жодному випадку не будуть допускати порушення державного кордону. Вчора призупинили будівництво, бо боялися, сьогодні ж – поновили, бо вже не бояться. Росія зробить все, щоб ця дамба до українського берегу дійшла, от тоді вже протистояння буде дуже серйозне”.

Між тим Росія доводить, що зупинятися на порозі цього “серйозного протистояння” вона наміру не має. Костянтин Ситник і Ігор Осташ поділилися з “УМ” даними щодо того, як сім”ям, які живуть на Тузлі, добродії з іншого берегу пропонували російське громадянство. “Вже пропонувалось тут громадянство російське, щоб потім можна було говорити: на острові, мовляв, живуть люди російські, яких треба захищати” (Ситник). “Скидається на те, що будівництво дамби зовсім не є боротьбою з екологічними проблемами, як про це говорить Росія. Бо ж немає жодної експертизи, яка б підтвердила те, що Росія намагається захистити таманський берег. Натомість є багато свідчень, які показують інше підгрунтя цього будівництва. Приміром, приїзд емісарів, які назвалися журналістами з REN-TV та підходили до людей, опитуючи їх стосовно того, чи не готові вони прийняти російське громдянство і як би вони зреагували, якби змінився би кордон між двома країнами. Просто випадковістю це бути не могло” (Осташ).

Осташ також додає те, що він з колегами “на власні очі бачив так званий “репер” – стовп, закопаний на території Тузли. Це була позначка російських будівельників, які проникли на острів. Щоправда, побачивши прикордонників, вони швидко повернулися назад. Але ми бачили цей стовп. (За тлумачним словником, слово “репер” означає знак, що використовується при інженерних спорудах – Авт.). Далі – хоча це й неперевірено – але відомо з російської преси плюс деякі наші здогадки знайшли своє підтвердження – на Тузлі мав би бути 24-й загін російських прикордонників. Очевидно, що із завершенням дамби вони мали б перейти на острів”, - розповідає Осташ. “Росія хотіла показати свою силу, і один з високих чинів ФСБ вже заявив про те, що коли дамба буде добудована, то на острові Тузла буде прикордонна застава Росії”, - зазначає Степан Хмара.

Кому потрібна дамба? Версія від Росії – екологічна

“Тамань – самый скверный городишко из всех приморских городов России”, - писав свого Михаїл Лермонтов. “Скверному городишке”, якщо вірити запевненням, які у Росії отримав міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, стало зовсім “скверно” восени 2003 року, коли влада Краснодарського краю, не питаючись дозволу Москви, змушена була розпочати роботи зі зміцнення берегової лінії, а відтак – розпочати й будівництво дамби. Отже, ключовими моментами у даному поясненні є, по-перше, екологічні проблеми наших сусідів, а, по-друге, “самодіяльність” місцевої влади, що вирішила діяти на власний розсуд.

Подібна “екологічна” версія не витримує жодної критики хоча б тому, що “аргументи російської сторони щодо розмивання берега були висунуті вже після того, як поблизу Тузли розпочалося будівництво”, - зауважив на підсумковій прес-конференції народних депутатів Андрій Шкіль. Крім того, неодноразово говорилося про те, що дамба Росією будується абияк – без жодних наукових розробок та обгрунтувань, без чіткого інженерного плана. Схоже, таким чином, що північного сусіда цікавить не так дамба, як привід впритул наблизитися до українського кордону. Не має також сумнівів у тому, що питання дамби було погоджено в Росії на самому високому політичному рівні, вважає іще один представник української парламентської делегації Анатолій Матвієнко. “Сумно бачити, як на тринадцятому році незалежності – і України, і Росії – в морі стоять кораблі та несуть бойове чергування”, - сказав він. Крім цього, поінформував Матвієнко, “є сьогодні відповідні рішення МЧС Росії, рішення щодо мобілізації людей…”.

Втім, повертаючись до екологічних проблем. Припустимо, сьогодні їх має Росія. Але чи не матиме завтра такі ж або іще більш значні проблеми Україна, якщо допустить будівництво дамби у Керченській протоці? На це питання для “УМ” відповів Костянтин Ситник, “відповідальний за екологію” у тій групі депутатів, що відвідувала Тузлу. “Фахівці з Академії Наук прорахували для нас такі негативні наслідки будівництва дамби, - почав перераховувати він. – По-перше, це грубо порушить існуючу міграцію риб, зокрема, таких цінних її видів, як осетрових та лососевих, які двічі на рік мігрують в цьому районі. Як контраргумент я чув, що кількість риби зі спорудженням дамби навпаки збільшиться, але як це станеться, я не можу зрозуміти, бо будь-яке будівництво є втручанням у природу, що вже порушує природні процеси. По-друге, це призведе також до інтенсивного замулення судохідного шляху в Керченській затоці, а це вимагатиме нових фінансових затрат для проведення відновлювальних робіт та підтримання його в належному стані. По-третє, будівництво греблі різко погіршить гідрологічний режим, а це може призвести до підвищення рівня води. Підвищення води в свою чергу може викликати затоплення не лише Тузли, але й Таманського півострову.

Коли ще в вісімдесяті роки обговорювали різні проекти поєднання Тамані і Тузли – тоді йшлося або про греблю, або про міст, або про тунель, то саме греблю якраз і відхилили як найбільш екологічно небезпечний проект. Міст також відкинули. Зупинилися на тунелі, але після 1991 року його проектування заглохло…”


Версія приватної вигоди

Власне бачення того, кому й навіщо потрібно було зводити між російським та українським берегом дамбу, запропонувало “Дзеркало тижня”. В публікації “ДТ” йшлося про те, що в багатьох проектах, здійснюваних у Криму, чітко простежується фінансовий інтерес колишньої кримської персони номер один – Леоніда Грача. При цьому Грач нібито має опертя у вигляді “кубанського козачого капіталу”, однак контрольним пакетом акцій він яж ніяк не володіє. “Не виникає жодних ілюзій щодо того, хто командує, а хто виконує команди, адже люди Грача надають (для здійснення спільних проектів – Авт.) лише 20-30 відсотків капіталу, а інше, як і команди, надходить з кубанського берега. Як вдалося з”ясувати, економічне оточення (групи Грача – Авт.) має безліч ідей, що базуються на співпраці прибрежних кубанських і кримських структур. Найвідоміша (і найпривабливіша!) з них, реалізувати яку вже були спроби, - це транспортування супердешевого (менше 2 гривень за літр з урахуванням доставки!) осетинського спирту в Україну через Крим, для чого якщо не міст, то дамба на Тузлу, що звужує Керченську протоку на багато кілометрів, була б дуже доречною…”, - йшлося в статті Миколи Семена в “Дзеркалі”.

Прокоментував для “УМ” ці припущення депутат від Криму, член фракції “Наша Україна” Рефат Чубаров: “Це була дуже смілива версія – відносно спиртогонів. Але у ідеї щодо будівництва “перешийку” між двома берегами є глибше підгрунтя, і може йтися про відмивання великих коштів – я в цьому впевнений. Грач дуже наполягав на тому, щоб у практичну площину була переведена ідея моста, і наш Президент вже дав доручення, щоб були вивчені ідеї, які торкаються будівництва моста. Думаю, що Леонід Грач виходив з двох аспектів: перше – для нього було важливим об”єднання України з Росією. Але я не думаю, щоб він керувався тільки ідеологією. Для нього більш важливим є участь у будівництві моста тих фірм та підприємств, на які він має вплив. Тому Грач сьогодні єдиний, мабуть, з українських політиків, хто відверто підтримав будівництво дамби, яка може слугувати елементом для нового моста. Я, власне, розділяю думку про те, що коли б такий проект розпочався, то Грач мав би в ньому свій власний економічний інтерес. Але якби будівництво моста розпочалося, це просто би висотало всі соки з економіки України, хоча, можливо, деякі політики саме цього і прагнуть. Крім того, дивиденти від проекту отримало б кримське керівництво, а Грач, коли лобіював цей проект, був впевнений, що буде при владі в Криму завжди. Коли ж було обрано нового керівника, тобто Сергія Куніцина, Грач почав робити все, щоб показати свою значущість, щоб підкреслити, що “будівництво століття” не реалізовано лише тому, що його тут немає”.

Що ж, можливе фінансово-бізнесове підгрунтя ніколи не слід скидати з рахунків, аналізуючи ту чи іншу ситуацію. Однак, здається, що все ж таки не любов Грача до дешевого спирту зумовила в решті решт будівництво дамби. Занадто спрощеним виглядає таке пояснення і занадто непересічною VIP-персоною постає у цьому випадку Леонід Грач. Вірогідно, що інтерес Грача та його оточення до певної міри і вплинув на розгортання робіт у Керченській протоці, але – повторимося! – лише до певної міри. Відтак з можливих пояснень подій навколо дамби залишається розглянути останнє.

Версія перекроювання кордонів

На острів Тузла ще три роки тому заявили претензії козачі організації Краснодарського краю Росії. Навіщо козакам Тузла? На це існує пояснення мера Керчі Олега Осадчого. У випадку, якщо острів відійшов би сусідній державі, непоправних збитків зазнав би Керченський морський торгівельний флот, якому належить Керч-Єникальський канал, що є джерелом зборів за проходження судів. Зрозуміло, що дивиденти від операції по “видаленню” Тузли отримала б Росія. На острові також функціонує вище згадана база відпочинку, здатна розмістити, за словами Осадчого, до 4 тисяч відпочиваючих. Ось й ще одне готове джерело поповнення бюджету.

Але знову ж таки, у питанні Тузли превалює не так економічний, як політичний фактор, переконаний Степан Хмара. “Росія хоче актуалізувати питання кордону по Азовському морю і Керченській протоці. Вона хоче нав”язати нам власну концепцію внутрішніх вод та їх спільного використання – це нашу сторону, як відомо, не влаштовує, тому й досі не підписаний договір про цю ділянку кордону”, - наголошує Хмара. “Вважаю, що це провокація, яка має далекоглядні наміри. Певні політичні кола напередодні виборів у російську Держдуму вирішили перевірити, якою буде наша реакція – якщо з Тузлою все вдасться, значить, з нами можна й надалі будувати стосунки з позиції сили”, - каже Степан Бульба. “Моя версія така: мова йде про те, що росіяни не визнають лінію кордону і намагаються найти підстави перенести кордон за острів Тузла. Тут, до речі, приєднався і економічний розрахунок – ті кошти, які заробляє Керч за прохід суден”, - говорить Ігор Осташ. “Хочеться думати, що росіяни зупиняться, бо всі інші їхні кроки – це вже збройний конфлікт”, - підсумовує він. Однак якщо думки Осташа щодо перенесення кордону знайдуть своє підтвердження, то, звісно ж, ні про яку зупинку мова не йтиме. Занадто багато поставлено на карту.

Між тим офіційного пояснення від Москви щодо ситуації навколо дамби так і не отримано. “Маємо багато версій, але не маємо версії офіційної”, - заявив Рефат Чубаров. Йому з колегами довелося нелегко у спілкуванні з жителями Тузли, які запитували у нардепів: невже станеться другий Даманськ? “Говорити (з Росією – Авт.) треба дуже інтенсивно, оскільки тривога людей є високою. Вони просять: зупиніть вакханалію, чому ви не можете договоритися на рівні верхів? Чому ви робите нас заручниками? Це запитують ті, з ким ми зараз зустрічалися, хто постійно тут живе – вони у великій тривозі, вони не розуміють, чому двом партнерам не можна було домовитися”, - говорив Анатолій Матвієнко.

“Поговорити інтенсивно” з представниками Москви українські парламентарі матимуть нагоду вже цього тижня, коли відбудеться зустріч наших депутатів з посланцями Держдуми Росії. Однак ті, хто минулого тижня побував на Тузлі і хто, можливо, братиме участь у цій парламентській зустрічі, вже зараз схильні з недовірою ставитися до місії Держдуми. “Офіційна Москва досі намагалася цинічно твердити, що дамба – це справа місцевої влади. Звісно, це абсурд, бо коли йдеться про проблеми кордону та міждержавні стосунки, офіційна влада мусить бути до цього не причетна, інакше це означатиме повний хаос в державі, а цього поки що у Росії не видно. Тож її державна влада тут лукавить. Тому особливих ілюзій на рахунок зустрічі з представниками Держдуми я не плекаю, однак для нас важливо насамперед засвідчити перед ними свою позицію”, - сповіщає про свої настрої Степан Хмара.

* * *

У своїй розвідці в “Українській правді” Максим Стріха пише про те, що “історично й географічно Тузла не є частиною Криму. Ця коса є останнім уламком колись української Тамані (навпроти неї на російському березі досі стоїть споруджений ще за часів Миколи II пам”ятник українським козакам-“чорноморцям”, які висадилися тут після зруйнування Січі). Відтоді упродовж XIX століття Кубань була важливим українським культурним осередком, а в першій третині XX століття тут активно пробуджувалося й політичне українство… Але тут, на Кубані, російська влада зуміла зробити з українцями те, що не вдалося їй власне в Україні: перетворити їх на “кубанців”, які в побуті зберігають ще українську говірку, співають за чаркою українських пісень, охоче одягають козацькі українські костюми – і є водночас палкими російськими патріотами й відданими прихильниками КПРФ… Тому можливе вже ближчими днями захоплення Росією Тузли остаточно переводить українську Кубань у площину історії, знаменувавши торжество “імперського” націєтворчого проекту на етнічних українських землях по той бік Керченської протоки. Але найгірше інше. За такого розвитку подій там таки, в царині історії, з ласки власної недолугої влади зможе невдовзі опинитися й увесь проект модерної незалежної України”.

… Слід знати, що “Тузла” в перекладі з тюркської означає “солона”. А про сіль сказано, що коли “ізвітріє вона, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб на двір була висипана та потоптана людьми”. Якщо ми віддамо так легко власну сіль, сіль нашої землі, то чи не “ізвітримо” й ми самі? І чи не гідні будемо того, аби бути потоптаними чужими лаптями? Шанс довести зворотнє є зараз і лишатиметься ще найближчим часом.

Наталія ЛЕБІДЬ Тузла – Київ.


Наталія ЛЕБІДЬ

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!