6 листопада 2003

Війни не буде


Нажаль, нинішня українська еліта не здатна випродукувати поведінкову реакцію на зовнішню небезпеку. Як реагувати на загрозу військового конфлікту? Підготовкою до нього. Si vis peasem para bellum - казали латиняни, і з ними варто погодитися.

Неготовий до війни неодмінно буде завойований. Слабкість однієї державної позиції є спокусою для інших. Хоча Росію спокушати не треба, вона й так розбещена старими імперськими традиціями, за ледь припіднятою сукнею не лише домальовує решту, а й знає, що з цим зробить.

Тузла - це лише українська ніжка, яка звабливо стирчить з-під української спідниці, а далі вимальовується і Крим, і південні принадні області і все податливе тіло.

Місцева еліта із заздрістю імпотента намагається і собі мавпувати чоловіка. Мовляв, із нами нечесно поступили, мовляв, не попередили про наміри. А хто про такі наміри попереджає? Хіба той, хто розраховує на взаємність.

А українська "еліта" підстави для сподівань давала. Президент і за сумісництвом головний елітник, твердив про вірність і відданість, про неможливість Україні мати інші зв'язки, і що в Європу тільки разом. Одним словом, аванси роздавав - не нарікай, що їх зрозуміли як запрошення. А запросив - не дивуйся, що гості лізуть через вікно - їм так звичніше.

Як не має поступати "добрий сусід" - ми вже почули. А як має вчинити добрий господар, нам так ніхто й не задемонстрував. Невже добрий господар віддав би найкраще, що є на господарстві в обмін на добре слово. Його в землю не посадиш. Ядерну зброю в обмін на обіцянки гарантувати нашу незайманість, здавав не господар, а ворог. І вони хочуть когось налякати своєю «рішучістю», хочуть, щоб їм пояснили, для чого будується дамба?

Сказали для екології, значить для неї. Цікавить де зупиниться - де треба. Де їм треба. І далі що? А далі переговори. Вони нам ляпаса, а "еліта" гордо так: ми за мирне вирішення усіх питань. Ще би не за мирне. Стільки за стратегічне партнерство тостів піднято, а тут отак зразу сваритися.

Ми мирно і нерішуче продовжимо переконувати другого ляпаса нам не давати, бо незручно якось вийде: і відповісти не можемо, і терпіти не випадає. Електорат може нашу вихованість і братерство сприйняти як малодушність. А що буде, коли справді дадуть? Коли дійсно влуплять, аж зуби по Тузлі зацокотять? Що буде? Нічого. Війни не буде

А.Ш.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!