8 листопада 2003

"Психо-процесуальний" кодекс України


За проектом нового КПК потерплих і свідків змусять проходити психіатричне обстеження, обвинувачених допитиватимуть без адвокатів, а пресу виставлять за двері

Уявимо собі, що скоєно тяжкий злочин. Скажімо, в міліцію звертається жінка, яка заявляє про згвалтування. Правоохоронці починають розслідування і з”ясовують, хто вчинив цей злочин. Але наволоч виявляється синком такого татуся, якому неприємності краще не завдавати. Що ж робити? Можна пустити все манівцями, а можна ще й познущатися над жертвою, аби надалі не “вигадувала” зайвого. Проект нового кримінально-процесуального кодексу, який незабаром розглядатиметься Верховною Радою у другому читанні, таку можливість дає. За однією з його статей орган дізнання вправі відправити на судово-психіатричну експертизу і обвинуваченого, і потерпілого, і свідка. Так що згвалтована жінка може ще й опинитися у “відповідному медичному закладі” (формулювання з нового КПК) з забороною оскаржувати постанову про направлення її до цього “закладу” та з передбачуваним діагнозом.

А ще уявимо собі, що вбито, скажімо, журналіста. Треба розслідувати? Ще б пак. Бо преса знову зчинить гвалт, чутний навіть репортерам з-за кордонів. Тож вбивцю знайдено і відправлено на допит, який відбуватиметься (і тут ми поставимо “nota bene” та ще й три знаки оклику!) без адвоката. Саме так: на перший допит за новим КПК захисника не запрошуватимуть. (Ясна річ, що й раніше часто-густо підозрювані не бачили під час слідчих дій ніяких адвокатів, але був закон, який присутність останніх передбачав, то ж певний обмежувач свавілля слідчих спрацьовував). Отже, після першого допиту наш кандидат у вбивці зізнається у замаху не лише на журналіста, а ще й на президента Кеннеді. Кримінальний процес пішов?

“Повірте, він найбільш демократичний”

Верховна Рада. 10 липня. 16:29:30. Зі стенограми передостаннього сесійного дня:
“ГОЛОВАТИЙ С.П.: “Сергій Головатий, Блок Юлії Тимошенко. Стосовно процесуальних кодексів я хотів би відразу сказати. Проблема в тому, що ці кодекси висять у нас в зв”язку з обов”язком зі вступом до Ради Європи. Але ще більша проблема, що зараз Раду Європи, Асамблею цікавить не стільки формальне прийняття кодексів, а те, чи відповідають ці кодекси європейським стандартам процесуальних гарантій захисту прав людини… Я пропоную вам все-таки як голові Верховної Ради, щоб у нас не було проблем на майбутнє з Радою Європи, щоб не було скарг до Європейського суду…

ГОЛОВА: Я дякую.

ГОЛОВАТИЙ С.П.: Чекайте, чекайте. Я пропоную вам все-таки, щоб ми отримали експертизу від Ради Європи на обидва кодекси (йшлося ще й про Цивільно-процесуальний кодекс, прийняття якого (разом з КПК) без експертизи РЄ дійсно створить не одну проблему. Добре, що це усвідомлює Головатий, а також – хочеться сподіватися! – й інші його колеги по парламенту - Авт.).

ГОЛОВА: Будь ласка, Генадій Андрійович, я прошу поінформувати народних депутатів з приводу того, як йшла робота над кодексами.

ВАСИЛЬЄВ Г.А. :…Ми давали цей кодекс на експертизу науковим інстанціям. Я особисто зустрічався з представниками Ради Європи, обговорювали всі питання…Одне можу сказати, що цей кодекс, який зараз пропонується, він набагато більш демократичний, ніж той, який зараз діє. Я пропоную зараз прийняти у другому читанні Кримінально-процесуальний кодекс. Повірте, він найбільш демократичний…

БЕСПАЛИЙ Б.Я.: Борис Беспалий, “Наша Україна”… Нам роздали три товсті томи буквально 15 хвилин тому назад. За таких умов не тільки експерти, яким це належить, але і депутати не могли ознайомитися з цим документом… Тому і позиція нашої фракції, і ми на цьому наполягаємо – перенести розгляд цього кодексу…
ГОЛОВА: Шановні народні депутати! Я таким чином зараз пропоную. Проект Кримінально-процесуального кодексу був прийнятий у першому читанні майже два місяці тому назад. Всі, хто хотів, поправки вніс, зараз я пропоную перенести розгляд у другому читанні на перший пленарний тиждень вересня… Прошу це записати. Сідайте, будь ласка. Ми рішення прийняли…”

До наведеного уривка стенограми слід додати ще пару штрихів, аби картина була повною. Передусім, віце-спікер Верховної Ради Генадій Васильєв, що агітує колег підтримати його “найдемократичніший” кодекс, є автором номер один нового КПК. Васильєв очолював робочу групу з підготовки законопроекту, в якій, крім нього, працювало ще 49 осіб. Це, зокрема, голова Верховного Суду України Василь Маляренко та голова Вищої Ради юстиції Сергій Ківалов (він же – народний депутат за недозволеним законом сумісництвом), колишній Генпрокурор Михайло Потебенько, голова правового комітету ВР Василь Онопенко на іншн. Список довгий, і майже при кожному прізвищі стоїть “к.ю.н.” чи “д.ю.н.” (кандидат або доктор юридичних наук). І кожний другий “кюн” та “дюн” на додачу ще й “заслужений юрист України”. Серйозна команда, яка прагне довіри своїм трудам…

Однак депутати, хоч і замотиличені наостанок купою проблем, все ж таки відчули небезпеку прийняття такого важливого документу “на віру”. Без уважного читання та вникнення в суть цих “трьох товстих томів”. Так що прохання Васильєва залишилося без відгуку: “повіримо” – не пройшло, спрацювало “перевіримо”… Окремого роз”яснення потребують і згадки про Раду Європи: так, дійсно, чинний кримінально-процесуальний кодекс міжнародні інституції вважають (і не без підставно!) надзвичайно недосконалим, а тому й вимагають від нас прийняття нового. Однак з запровадженням запропонованого проекту життя за старим кодексом ще видаватиметься емпіреями законності. Щоб у цьому переконатися, достатньо зупинитися лише на деяких ключових моментих нового КПК.

Новий обов”язок громадянина України – психіатричне лікування

Режим Сталіна винайшов суддів-“багатоверстатників”, так звані “трійки”, що встигали протягом одного дня розпочати та завершити розгляд багатьох справ і відправити на страту не одного “ворога народу”. Більш “вегетаріанські” брєжневські часи відзначилися не так розстрілами невгодних, як їхньою примусовою госпіталізацією у психіатричні лікарні. Ті, кого на Заході йменували “дисидентами”, у себе на батьківщині вважалися особами, нездатними на адекватне сприйняття табуйованої для будь-яких сумнівів комуністичної дійності. Архіпелаг ГУЛАГ перетворився на велику божевільню. Нині ж нам пропонується компіляція з першого та другого, і хто зна, чи не перевертаються у домовині колишні ідеологи розправ з інакомислячими, шкодуючи, що вони не додумалися до того, до чого додумалася незалежна правова держава Україна.
Аби ці слова не скидалися на істерику, прочитаймо статтю 129 нового КПК. Вона носить промовисту назву “Обов”язки, які покладаються на особу, щодо якої обрано запобіжний захід”… Взагалі, слід було б замислитися вже над цим формулюванням, адже особа, щодо якої обрано запобіжний захід (будь-який – від арешту до застави)– це ще не злочинець, чиї злодіяння доведено у суді. Відтак щонайменше не зрозуміло, чому у такої особи вже з”являються якісь особливі обов”язки, крім тих, які зазначені у Конституції. (Принагідно зазначимо, що подібна норма відсутня у чинному кодексі).

Отже, серед таких обов”язків (а вони є сумішшю на дивовожу різноманітних побажань – від “не вчиняти злочинів” до “продовжувати навчання”) міститься й наступна норма: “пройти медичне, психологічне чи психіатричне лікування, лікування від алкоголізму чи наркоманії”. Після усвідомлення зацитованого думки йдуть у двох напрямках. Перше: відколи це лікування є обов”язком українського громадянина? Відколи втратила чинність 28 стаття Конституції, де говориться про те, що “жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам”? Хто відминив дію іще однієї статті – 64, яка навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану не дозволяє обмеження деяких прав людини, в тому числі і права громадянина добровільно вирішувати питання “медичних дослідів” щодо власної персони?

На це можна заперечити, що коли в руках слідства опиняється якесь до нутра кісток збочене створіння, людоїд на зразок Ганібала Лектера, винний у багатьох смертях, його не тільки припустимо, але й необхідно піддати психіатричному лікуванню. Але ж, даруйте, мова йде не про людину, яка безсумнівно скоїла злочин (що доведено судом і закріплено у вироці), мова йде лише про особу, щодо якої обрано запобіжний захід. Іншими словами – про підозрюваного. І завтра цей підозрюваний, цілком вірогідно, виявиться абсолютно невинним, але сьогодні він зобов”язаний пройти лікування у “психушці”. Якщо тільки цього забажає його слідчий, адже стаття 129 нового КПК “обсяг обов”язків, що покладаються на особу” дозволяє визначати “службовій особі чи органу, який застосовує запобіжний захід”.

А тепер про другий напрямок думок, який породжує зацитована стаття. Поклавши руку на серце, запитаймо себе: проти кого в першу чергу буде застосована норма про обов”язкове психіатричне лікування? Відповідь очевидна: “клієнтами” відповідних лікарень (де “настоящих буйных мало”) передусім стануть невгодні режиму особи. Можливо, політики чи посадовці. Можливо, журналісти. Словом, всі, чия позиція – опозиція…

І не варто втішатися тим, що там, де є підозрюваний і запобіжний захід, мусить бути й кримінальна справа, а вона на рівному місці, без будь-яких протиправних дій зі сторони громадянина Ікс, виникнути не може… Може, ще й як. Потрібні приклади? Їм немає ліку. От хоча б кримінальна справа, порушена проти ряду українських ЗМІ “за перешкоджання діяльності” Президента України. Так, справу закрито, але це не той випадок, коли “хто давнє пом”яне, той лиха не мине”. Є такий анекдот, коли один приятель дзвонить іншому і говорить, що після його гостювання зі столу зникли срібні ложечки. Той другий обурюється і присягається, що ніяких ложок в нього не брав. За пару хвилин перший приятель передзвонює і каже, що ложечки вдома знайшлись, але “ти знаєш, неприємний осад лишився…”. Справу проти журналістів закрили, але неприємний осад лишився. І відчуття, що насправді то була лише перша пробна куля, залишилось так само.

Медичне обстеження не мине ані свідка, ані потерпілого

Але повернемося до проекту Кримінально-процесуального кодексу. Найцікавіше те, що депутати, які підтримали цей проект у першому читанні, не помітили в ньому пастки для своєї любленої-голубленої недоторканості. Напевне не помітили. Бо інакше б навряд чи голосували “за”. За Конституцією, як відомо, нардепа не можна притягати до відповідальності, затримувати чи заарештовувати. А от у свідки брати – скільки завгодно. Ось тут і чатує на депутатський імунітет несподіванка. “Якщо для проведення судово-медичної або судово-психіатричної експертизи , - говорить стаття 154 нового КПК, - необхідне спостереження або дослідження стану здоров”я підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, потерпілого в стаціонарних умовах, слідчий суддя, суд своєї постановою вправі помістити його до відповідного медичного закладу”…

Якщо вище у цій публікації мова йшла про обов”язкове психіатричне лікування особи, щодо якої обрано запобіжний захід (тобто потенційного злочинця), то з наведеної цитати вбачається, що перспектива опинитися на кушетці психіатра з розповіддю про страхи дитинства загрожує ще й свідку та потерпілому. Повторимося: свідком може бути хто завгодно, в тому числі і парламентарій. Звісно, не кожний депутат цікавий як об”єкт психіатричного дослідження. Але якщо, приміром, представник від опозиції дає “не ті” свідчення відносно подій 9 березня абощо, було б корисно виміряти вміст божевілля у його крові. Те, що раніше було нонсенсом, з прийняттям нового КПК може стати реальністю. На радість Фрейду та Кучмі.

Слід додати, що згоду свідка чи потерпілого на “дослідження стану здоров”я” ніхто не питатиме. Як вже вказувалося, подібне рішення прийматиме слідчий суддя або суд. Вони вправі протримати “піддослідних” у “медичному закладі” до двох місяців. І за умови, що подальше розслідування тієї чи іншої справи для влади є вкрай небажаним, можна припустити, що терапія у такому “закладі” буде доволі інтенсивною. Після чого жодна екпертиза не визнає, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок чи потерпілий були колись нормальними людьми. А для тих, хто й досі сумнівається, чи не є все викладене нагнітанням істерії, існує остання фраза статті 154. Вона звучить так: “Постанова слідчого судді (про направлення людини до “відповідного медичного закладу” – Авт.) оскарженню не підлягає”.

На практиці це означає лише те, що ніхто і ніщо не захистить вас від примусового тестування на здоровий глузд. Навіть якщо ви цитуватимите ескулапам від психіатрії 32 статтю Конституції (“Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя”) та статтю 55 (“Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень посадових та службових осіб… Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань”). Той, хто виконуватиме замовлення влади (байдуже, чи буде він у білому халаті, у суддівському однострої чи у формі слідчого прокуратури) залишеться глухим до подібних волань.

Під час допиту третій зайвий – адвокат

Усе зазначене не залишає сумнівів щодо дійсного прагнення творців нового кримінально-процесуального кодексу захистити права українського громадянина. Прагнення це залишається суто декларативним, закріпленим на папері, і навіть з паперу воно говорить щонайменше незрозумілі речі. Так, наприклад, як у главі “Засади кримінального провадження”, п”ятнадцята стаття якої присвячена забезпеченню права на захист. Але перш ніж її прочитати, згадаймо Конституцію, яка гарантує кожній людині “право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги” (ст.59). Звернемо увагу: в Конституції говориться, що кожен має таке право, без дискримінації за будь-якими ознаками.
Проект же нового КПК звужує коло “правовласників” до таких категорій учасників кримінального процесу: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. А де, питається, поділося право на захист, гарантоване потерпілому та свідку? Чи вказаним особам воно потрібно менше, ніж обвинуваченому у скоєнні злочину? Невже з прийняттям нового КПК Леся Гонгадзе як потерпіла сторона у справі про вбиство її сина вже не матиме права на захисника? Або це її право порівняно з правами підзрюваних набуває якогось відтінку меншовартості чи другорядності?

На ці питання відповіді у законопроекті не має. Мабуть, планується, що незабаром не буде ані потерпілих, ані свідків, натомість всі українці перетворяться на обвинувачених – такою вже є гріховна природа пересічних громадян перед лицем богоданної влади. В такому разі подивимось, як за новим кодексом реалізовуватиметься право обвинуваченого на захист.

Всі ми надивилися іноземних фільмів і стали занадто “розумні”. Всі ми знаємо з детективних серіалів, що кожне друге слово у багатосерійному “милі”, яке made in правова держава, звучить так: “Вимагаю присутності мого адвоката”. Без захисника у таких “кінах”– ані пари з вуст. Так прийнято “у них”, де підозрюваному з першої ж хвилини нагадують про право “зберігати мовчання”. У нас справи формально не є гіршими. Адже в діючому кримінально-процесуальному кодексі, які творці нового КПК квапляться замінити на “більш демократичний”, закріплене право підозрюваного та обвинуваченого “мати захисника і побачення з ним до першого допиту” (статті 43 і 431 КПК України).

Однак за новим КПК (статті 46 та 48) таке право підозрюваному чи обвинуваченому надається лише після першого допиту. Різниця виглядає несуттєвою? Хіба що для людини, яка навіть в теорії не знає про улюблених “тварин” наших правоохоронців, про всіх цих “ластівок” та “слоників” вітчизняного слідства, про протигази з перекритим киснем, про поліетиленові пакети на головах підозрюваних, про їхні відбиті нирки тощо.

“Якщо обвинувачений упирається, йому зачитують рішення про продовження допиту під тортурами на другий та третій день. Мова може йти саме про продовження тортур, оскільки їхнє поновлення можливе лише за наявністю нових доказів…” Ні, це уривок не з нового КПК. Це – відомий усім дослідникам середньовіччя Malleus maleficarum, інакше – “Молот відьом”, прообраз усіх майбутніх кримінальних кодексів, присвячений, щоправда, виключно, чародійництву. Його згадка знадобилася для наголосу на різниці між продовженням допиту та початком нового. Бо й за сучасних умов така слідча дія, як допит, може бути пролонгована у часі та відновлена на другий, третій або двадцять третій день. А у протоколі буде записано, що допит перервано “у зв”язку з кінцем робочого дня”, “у зв”язку з настанням вечірнього часу” абощо. А коли перший допит нарешті скінчиться, до вас, можливо, й приведуть адвоката. Якщо на той час ви ще не потребуватимите священника…

Проект нового кримінально-процесуального кодексу значно більший за обсягом, ніж чинний КПК. Є що у руках потримати, є що вкласти у гарну тверду палітурку… Але порівняно з діючим кодексом, новий законопроект позбавлений багатьох важливих чинників, які донедавна забезпечували хоча б номінально дотримання прав учасників судового процесу. З під-пера наших законотворців вийшов такий собі КПК-light – “полегшений” варіант старого кодексу, без “калорій” та без натяку на правозахист.

Матеріали кримінальної справи – табу для потерпілого та захисника

Так, наприклад, у діючому кодексі закріплено право обвинуваченого ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи (стаття 43). Ця загально відома норма сягає ще брежнєвських часів, починаючи від яких дане право законодавцем не переглядалося. Але в новому КПК такого положення не має. Ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи просто не передбачено проектом. Останній гарантує обвинуваченому право “заявляти клопотання”, причому навіть “рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє” (стаття 48). Це, безумовно, дуже демократичне положення, однак залишається з”ясувати маленьку дрібничку: про що ж клопотатиме обвинувачений, якщо він не ознайомлений з матеріалами справи? Припустимо, що така суворість у поводженні з обвинуваченим виправдана кампанією боротьби зі злочинністю. Але ж з потерпілими та їхніми захисниками у нашій країні, здається, ще ніхто не бореться?

Тем не менш, і цим двом категоріям учасників кримінального процесу так само відмовлено у праві знайомитися з усіма матеріалами справи. Це означає, приміром, те, що вдова Ігоря Александрова як потерпіла сторона ніколи не дізнається правду про смерть свого чоловіка. Оскілька вона буде позбавлена права читати матеріали справи. Так само, як і її захисники. Ніколи не дізнається правду і мати Георгія Гонгадзе, яка, за новим КПК, вправі розраховувати лише на ознайомлення її з протоколами слідчих дій, виконаних за її участю (стаття 62 нового КПК).
То ж тепер, коли нам в черговий раз в якості вбивці Гонгадзе “запропонують” людину, яка або вже померла, або перебуває десь у місцях позбавлення волі і бере на себе цей злочин, ніхто й ніколи не зможе пересвідчитися, так це насправді чи не так. Адже ані Леся Гонгадзе, ані її представники та адвокати, ані громадськість не дізнається, які таємниці поховані в томах справи про вбивство журналіста. Хоча, по великому рахунку, ніяких особливих таємниць там бути не може. Оскільки матеріали справи після закінчення досудового слідства тепер формуватиме слідчий, який на власний розсуд визначатиме, який папірець покласти в папку, який – викинути у корзину, а який – замкнути у сейфі швейцарського банку на той випадок, якщо зібраний компромат на високопосадовця ім”ярек ще зможе стати у нагоді.

Крім цього, як вже було сказано, з матеріалами кримінальної справи не зможе ознайомитися і адвокат потерпілого або обвинуваченого. Виняток (за новим КПК) становлять лише матеріали слідчих дій, проведених за безпосередньою участю його підзахисного. Але яку цінність для побудови лінії захисту можуть мати подібні матеріали – приміром, протоколи допитів обвинуваченого – якщо адвокат був присутній на них разом зі своїм підзахисним, а отже і так знає їхній зміст? Докази не лише вини, але й невинності особи можуть міститися у матеріалах справи, доступ до яких захиснику буде закрито. Втрату подібної можливості для адвоката не може компенсувати ніяке право на заявлення клопотань (закріплене у статті 55 нового КПК). Бо, знову ж таки, про що, власне, клопотати? Про виклик свідків? Про дослідження речових доказів? Без читання матеріалів справи все це – сліпе тицяння пальцем в небо, не потрібне ані адвокату, ані його підзахисному.

Щоправда, стаття 338 нового КПК залишає маленьку вузеньку шпаринку для здійснення захисту тих учасників процесу, які цього потребують. В ній йдеться про наступне: “У межах строків, передбачених статтею 336 цього кодексу, суд може надати можливість учасникам судового розгляду, якщо вони заявляють про це клопотання, ознайомитися з матеріалами”. Однак стаття 336, на яку міститься посилання, визначає згадані строки як термін від 10 до 30 (якщо справа складна) діб. Чи реально прочитати хай навіть за місяць матеріали справи, яка може нараховувати десятки чи сотні томів? Тим більше, що кримінальну справу не читають, як белетристику, її вивчають, роблячи виписки та позначки на полях… Це означає лише те, що проект нового кримінально-процесуального кодексу позбавляє учасників судового процесу можливості ведення ефективного захисту.

Незвані гості – це не татари. А ті, хто ходитимуть до вас з обшуками

А захист нашим громадянам не завадить. Тим більше, що ситуацій, в яких цей захист стає конче потрібним, з прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу значно побільшає. Приміром, порівняємо положення про обшук за старим КПК та новим законопроектом. За діючим кодексом “обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді” (стаття 177). Далі в цій статті докладно роз”яснюється, що мусить передувати обшуку: “При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи… і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку…”. Отже, для обшуку у приватному помешканні потрібна, по-перше, порушена кримінальна справа, а по-друге, вмотивована постанова судді. Така норма діє на даний момент і буде діяти до тих пір, поки чинності не набере новий КПК.

Між тим, автори останнього – люди стрімкі та рішучі. Вони відмовляються від зайвого зволікання у вигляді відкриття кримінальної справи, суєти довколо представлення її матеріалів на розгляд судді тощо. “Обшук у невідкладних випадках може бути проведено у стадії попередньої перевірки заяв, повідомлень чи іншої інформації про злочин”, - говориться у статті 270 нового КПК. Таким чином, наявність порушеної внаслідок скоєного злочину кримінальної справи є аж ніяк не обов”язковою умовою для того, аби у ваше помешкання вдерлися представники “органу дізнання” і перевернули там все догори дном. Достатньо, скажімо, дзвінка у міліцію від громадянина Іваненка, якому чомусь здалося, що ви зберігаєте у себе незареєстрованому зброю або переховуєте оголошене у розшук керівництво ЕЄСУ. Після чого руїни вашого сімейного затишку слугуватимуть ілюстрацією до слів "стадія попередньої перевірки заяв…" (Між іншим, зброя або наркотики, або скарби гетьмана Полуботька цілком можуть віднайтися у вашій квартирі під час обшуку, якщо комусь це буде потрібно).

Конституція України гарантує кожному громадянину України недоторканість його житла (стаття 30), обумовлюючи, щоправда, два “невідкладні випадки”, коли вторгнення у помешкання людини є виправданим з точки зору закону. Тільки тоді, коли йдеться про “врятування життя людей та майна” або про “безпосереднє переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину”, до вашого помешкання, не питаючи згоди господарей, можуть увійти правоохоронці. Для того, щоб, скажімо, затримати вбивцю, який щойно, на очах у свідків, скоїв злочин і сховався за вашими дверима або ж для того, щоб врятувати людей, які кличуть на допомогу... Тільки за таких умов законодавець дозволяє проникати у житло громадян. Що ж до розпливчатого формулювання відносно “попередньої перевірки інформації”, то від нього занадто сильно тхне узаконеним стукачеством з усіма його сумнозвісними наслідками, щоб можна було повірити у добрі наміри творців нового КПК.

Два в одному: касаційна інстанція – в апеляційній

Припустимо, що для особи, яка скоїла злочин, все найгірше лишилося вже позаду – і обшуки, і психіатрічне лікування, і допит без адвоката, і вирок суду. Попереду – перевиховання на благо суспільства у відповідному “закладі”. Або ж, якщо бажання сумирно “перевиховуватися” протягом відведеного терміну відсутнє, - спроби оскаржити вирок у апеляційній та касаційній інстанціях. Чи сприятиме такому наміру проект нового КПК? В жодній мірі. В ньому, передусім, абсолютно відсутній чітко виписаний механізм апеляційного провадження. Зокрема, у статті 538 зазначається, що “суд апеляційної інстанції у разі необхідності може провести попередній розгляд справи”. А може, таким чином, і не провести.

Тут ми зтикаємось з питанням, а що, власне, є необхідністю? Де міститься правова дефініція поняття “необхідність”? Ніде. А що це означатиме на практиці? А те, що суддя на власний розсуд вирішуватимите питання попереднього розгляду справи. А відтак – і питання проведення судового слідства, суть якого, як і суть апеляції, зводиться до ретельної перевірки усіх зібраних доказів по справі. Якщо суддя наділений можливістю співвідносити свої вчинки та резони з якоюсь туманно означеною “необхідністю”, то немає жодних сумнівів відносно рішення, яке він прийме. Звісно, служитель Феміди не забажає утруднювати себе копирсанням у доказах, коли є нагода якнайшвидше позбутися цього лиха і згорнути судовий процес.

По “справі 9 березня”, наприклад, апеляційна інстанція не досліджувала ніяких доказів, не проводила жодного судового слідства. Нею були використані висновки, яких дійшов суд першої інстанції. А відтак хліб, який їдять судді Апеляційного суду, лишився невідробленим. І це – за умов діючого кримінально-процесуального кодексу. Новий же законопроект не тільки не знімає подібні проблеми, але навпаки, вносить іще більше сум”яття.

І торкається це не в останню чергу порядку розгляду касаційних скарг. Такі скарги, згідно зі статтею 566, розглядаються “касаційною палатою у кримінальних справах апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя…” Така структура є неприпустимою з огляду на прийнятий у лютому 2002 року “Закон про судоустрій”, який передбачає створення окремої касаційної інстанції. Касаційний суд не може йменуватися “палатою” та слугувати придатком до апеляційного суду. Об”єднання двох інституцій під одним дахом входить в протиріччя не лише з нормою права, але й зі здоровим глуздом. Адже суддя апеляційного суду не може бути касатором і переглядати рішення свого колеги, такого ж судді, як і він сам. Крім того, якщо касаційна інстанція буде роздріблена по апеляційних судах областей, це призведе лише для того, що людину знищуватимуть у будь-якому регіоні країни без можливості захистити свої права у суді вищої інстанції. Україна отримає містечкове правосуддя. Це якраз те, чого бракувало нашій державі?

Про суд присяжних та місце преси

Повідомлення у ЗМІ про розгляд парламентом проекту нового КПК в першому читанні супроводжувалися здебільшого ейфорією від того, що в цьому документі вперше закладено положення про суд присяжних. Так, в Україні буде суд присяжних. Точніше, буде наполовину. І навіть не на половину, а на той відсоток, який припадає на долю справ, де в якості міри покарання передбачене довічне ув”язнення. Саме такі кримінальні справи підпадають під юрисдикцію суду присяжних (стаття 440 нового КПК). І то лише за умови, якщо усі притягнуті до відповідальності особи одностайні в своєму бажанні предстати перед судом присяжних. Або ж якщо вони не заперечуватимуть проти того, щоб справа одного з фігурантів обвинувачення була виділена у окреме провадження та розглядалася судом присяжних.

Відчувається, що розділ кримінально-процесуального кодексу, присвячений суду присяжних, створювався людьми, які насправді є ревними противниками цього способу судочинства. Інакше не зрозуміло, чому автори нового КПК позбавили будь-якого громадянина України права на розгляд його справи судом присяжних? Чому, скажімо, “справа 9 березня” не може бути розглянута судом присяжних? Якщо фігурантами цієї справи скоєно суспільно небезпечний злочин, хай би суспільство в особі сімох своїх представників (присяжних) й розсудило б, по яку сторону металевих турнікетів, встановлених 9 березня 2001 року на Банковій, була правда…

При безлічі інших недоліків, якими щедро наділений новий кримінально-процесуальний кодекс (так, в цьому документі й згадки не має про запровадження посад спеціального прокурора та спеціального слідчого, які є дотичними до процедури імпічменту; не відрегульоване введення в дію спеціальних органів, які наглядатимуть за дотриманням законності – ця функція, всупереч перехідним положенням Конституції, й досі залишається за прокуратурою) окремо хотілося б зупинитися на наступному.

Завдяки статті 22, назва якої (“Гласність і відкритість судового розгляду справи”) повністю суперечить її змісту, преса на засіданнях суду почуватиметься ще більш небажаним гостем, ніж це було досі. Адже тепер попелюшок з блокнотами та диктофонами виштовхуватимуть з “балу” правосуддя вже не три обставини, які обумовлюють закритість процесу, а цілих шість. До заборони бути присутнім на засіданнях суду, коли слухається справа про розголошення державної таємниці, про згвалтування, про злочини, скоєні неповнолітніми, додані ще три “обмежувачі”.

Найбільш недолуга причина, через яку журналістська братія може бути виставлена з зали суду, пов”язана з забезпеченням “нерозголошення даних дізнання і досудового слідства”. Більшої маєчні вигадати просто неможливо. Як і неможливо уявити собі процес, на якому не будуть фігурувати жодні дані досудового слідства, тобто те, що, власне, і становить суть справи. Чесніше й простіше було б записати в кодексі, що на гласності судових засідань (за умови прийняття нового КПК) в Україні ставиться великий жирний хрест. Втім, як і на всьому правосудді в цілому. За таких обставин приймати новий КПК (з усіма його описаними і залишеними поза обсягом статті вадами) дорівнює самогубству. Або ж свідомому поверненню у сталінсько-брежнєвські часи у їх третій і найгіршій іпостасі.

Наталія ЛЕБІДЬ та Андрій ФЕДУР

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины