2 квітня 2004

Шлях, гідний героя нашого часу.


Холодна стадія громадянської війни між корпоративно-клановою системою, що знаходиться при владі і частиною нації, що прагне жити – це не час національних сил. Цей час їх підготовки і організації.

Сучасна Україна – територія, для життя непридатна. Соціальний клімат є кошмаром, непролазною пітьмою, де світло ідей виявляється купкою болотяних вогнів, озеро надії – гладдю болота, а лідери – перевертнями. У такій атмосфері революція більше потрібна не тим, хто відносить себе до революційних сил. Вона потрібна саме масі – як елемент світогляду, як система орієнтирів у справжньому житті. Бачити світ можна по-різному – негативно або позитивно. Коли дуже хочеться сприймати його позитивно, а умов для цього немає – революційне мислення залишається єдиним варіантом. Є можливість все приведене побачити по-іншому. Не як життя – бо це не життя, а як шлях зі всього цього. Шлях, гідний героя нашого часу.

І, що є найважливіше у цій країні? Звичайно, Перемога і йти треба лише переможним шляхом. Куди сьогодні веде цей шлях? До храму? Цього разу зупинкою, проміжним фінішем, у перегонах на приз Велика Україна, будуть вибори. Так - це не романтично, зате дієво. У цьому випадку ми можемо говорити про революцію зверху і перебіг її буде доленосним.

Що є важливіше від виборів? Результат. Справді, найважливішим є наслідки виборів, а не їхня підготовка. Хоча зазвичай, власне, підготування до процесу є найзахопливішою частиною. Це період мрій, а мріяти любить кожен, то відривання від мрійного процесу неабияк дратує. Зараз в Україні цим мрійним психозом охоплена значна кількість політикуму і кожен, хто відриває від процесу, дуже ризикує. Наприклад Росія: відірвала своєю дурнуватою дамбою від солодких мріянь і одразу ж була зарахована до союзників Кучми та його режиму. Не укладались постійні імперські тенденції Москви у передвиборчі плани. Та ще й так не вчасно проявлені. Тут час оголошувати мобілізацію на боротьбу з підступними внутрішніми ворогами, а тут зовнішні приперлися. Напевне вони домовилися. Мовляв, ми вам бучу піднімемо, в міжчасі трохи земельки заберемо, а за це вам вибори зірвемо.

План незлий, лише проблемною є частина щодо зриву виборів. Ніхто не повідомляє як вони це мали зробити. Уявляєте, Кучма оголошує у зв’язку із будівництвом дамби і загрозою територіальній цілісності держави, що вибори, про які всі так довго мріяли - не відбудуться. Чи надзвичайний стан і розпуск парламенту у зв’язку з недружнім актом сусідньої держави. Звичайно, з таким президентом і його адміністратором усе можливе, але ж не настільки вони дурні це робити зараз, коли не зробили цього раніше, підчас касетного скандалу. Коли сподіватися, що Кучма здатен на втілення такого задуму, то чому він ще не імператор, а його внук не спадкоємець? Отож.

Втрата можливості адекватно оцінювати ситуацію - найкоротший шлях до поразки. Ситуація оцінена невірно, а мріється шлях до перемоги. Небезпека для держави була прирівняна до небезпеки виборам. Різні тактичні дурниці на кшталт: не “поймуть” на Сході, втратимо голоси в Центрі, попросту мають братися до уваги. Бо можна договоритися до того, що захищати Україну можна лише за певних обставин. Після перемоги на виборах, наприклад. Наш президент усе поверне. То може хай він як кандидат якось посприяє щоб не віддати - це якось легше.


Андрій ШКІЛЬ

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!