24 квітня 2004

Простір абсурду


Днями у парламенті відбулося обговорення і голосування за урядову пропозицію ратифікувати угоду чотирьох країн (Росії, Білорусі, Казахстану та України) про єдиний економічний простір (ЄЕП). І хоча низка парламентарів пропонували ухвалити постанову про неприйнятність законопроекту, а три опозиційні фракції утримались від голосування, проте процедура ратифікація все ж відбулася. Відтак залишається лічіти збитки, якщо це взагалі буде можливо.

Привертає увагу насамперед характер обговорення у залі пленарних засідань.
Дискусії, аналізу можливих негативних наслідків втілення проекту не було. Прихильники ЄЕП у межах колишнього СРСР мовчки слухали численні зауваження опонентів і натисли кнопки "за", щойно в них з'явилася така можливість. Та логіки у їхніх діях нема. У колишньому СРСР був не лише єдиний економічний простір, а й єдиний господарський, жорстко централізований механізм. Той механізм розвалився зокрема і через те, що навіть адміністративними заходами не вдалося утримати величезні економічні диспропорції у межах, в яких вони не спричинилися б до саморуйнування цього механізму. У Москві були одні споживчі ціни, на Воронежчині чи у казахстанській провійнці – інші, в Україні – ще інакші. Не було справді єдиного економічного простору – тобто ідентичних цін в межах колишнього СРСР. Тоді не було накруток на експорт енергоносіїв до України чи Білорусі, чи на імпорт цукерок до Росії, а ціни однаково були різні. Зарплату повсюди в межах колишнього СРСР нараховували за єдиними тарифами і розцінками, пенсія всім нараховувался за спільними нормативами, а ціни однаков були різні. Тобто не було того єдиного економічного простору. Процвітали галузі, причетні до майже безплатної нафти, газу і штучно дешевих продуктів сільського господарства, а решта підприємств невпинно деградували, що й призвело дестабілізації соціально-економічної ситуації у колишній імперії. То на чому грунтується сподівання, що ціни споживчих ринків на теренах чотирьох колишніх республік таки вирівнюватимуться і той єдиний економічний простір таки постане? Ясна річ, що такі очікування моїх колег депутатів намарні і безпідставні.

Днями український уряд проголосив намір заморозити закупівельні на зерно на внутрішньому ринку на мінімально низькому рівні. Публічно обурився такими намірами навіть віце-прем'єр цього ж уряду. Цей самий уряд вже пережив ганьбу з того, що в Україні випікався хліб з казахстаньского борошна, а не з українського: років з п'ять протистояли демпінговим поставкам, а торік капітулювали. То що буде з українськими селянами, коли нам доведеться відкрити наші економічні кордони? Дешеву нафту будемо їсти?

Ще одна важлива деталь з наших реалій. Днями преса повідомила, що на рахунках Держказначейства України накопичилося забагато коштів. Голова нацбанку, повідомляють журналісти, змушений був "розрулювати" затор у режимі ручного керування. Подібні тривожні процеси вже давно спостерігаються і у Росії, і в Білорусі, і у Казахстані. При цьому всі знають, що кредитна ставка українських комерційних банків майже уп'ятеро вища, ніж у країнах ЄС і майже втричі вища за ставку рефінансування нацбанку. Подібні процеси, повторюю, спостерігаються і в Росії. Це означає, що і без втілення планів створення ЄЕП, і в Україні, і в Росії, банківські кредити спроможні брати лише ті бізнесмени, які започатковують нову справу з прогнозованою рентабельністю щонайменше 150 відсотків. На яких сегментах ринку можливий такий навар, усім відомо – це перепродаж енергоносіїв, харчів (якщо вони закуплені за демпінговими цінами, нерухомості). Ані російський, ані український ринок купівлі-продажу акцій підприємств перерозподілити такий величезний "навіс" готівки неспроможні.
Ясна річ, що уесь цей вже накопичений масив зайвої спекулятивної готівки буде поглинуто бізнесом-чемпіоном за показниками прибутковості – з видобування і продажу енергоносіїв. Якщо плани зі створення ЄЕП будуть втілені на теренах чотирьох держав учасниць угоди, усі переробні підприємтства на величезному просторі опиняться у власності кількох членів "політбюро" – активних гравців величезного енергоринку – звісно, не українського. Цей результат так само легко прогнозований і очевидний, як результат боксерського поєдинку між одним з братів Кличко і шахістом Пономарьовим. У тому ефемерному наднаціональному організ управління утворюваним єдиним еконмічним простором засідатимуть хіба маріонетки того нафтогозового політбюро, котре вже зараз фактично існує. В цього бутафорського органу не буде ані найменшого мотиву піклуватися про долю наприклад дрібних швейних фабрик українських районних містечок, які вже зараз страждають від депопуляції. Адже ці підприємства ніколи не будуть такими ж прибутковими, як газовидобувні компанії!

Як то кажуть, ми все це вже проходили. І "політбюро" (як в лапках так і без них), і так званий "єдиний" економічний простір. І нема жодних підстав сподіватися ні та не, що "нові росіяни" будуть мудрішими за престарілих членів ЦК, ні на те той єдиний економічний простір не буде економічним зашморгом для непричетних до спекуляцій нафтою і газом. Беззахисним буде і український металургійний комплекс і весь Донбас, який делегував лоббіста ЄЕП віце-прем'єра Азарова. Прибутковість донецьких ливарень нині забезпечують українські хлопці, які охороняють український кордон і збирають мито з російських товарів за демпінговими цінами, українські залізничники, які тримають високу ціну за транзит російського металу до країн ЄС. Від банкрутства колективи українських коксохімічних підпримств рятують ті ж самі прикодонники і залізничники.
Логіка історичного і економічного розвитку свідчить, що держави, які живуть з продажу нафти і газу, великими не бувають. Жодна з країн-учасниць світового енергопулу ОПЕК не є великою, справді потужною і у жодному секторі споживчого ринку не є конкурентом жодній з країн-покупців енергоресурсів.
Якусь подобу єдиного економічного простору – безмитні кордони тощо можливо утворити лише на теренах країн-покупців російських енергоносіїв. Наприклад, на теренах України і Білорусії. Але в жодному разі такий союз не є можливим між країною-покупцем енергоносіїв, якою є Україна, і країною-прадавцем енергоносіїв, якою є Російська федерація. Українські товари завжди будуть дорожчими за товари, виролені у Росії, тому їх не купуватимуть навіть на нашоу ж внутрішньому ринку.

Раніше чи пізніше, міждержавний монстр, що його намагається реанімувати Азаров, піде "врознос". Причому з мотивів, що є далекими від русофобії.

Тільки навіщо це нам?


А. Ш.

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины