15 травня 2004

Серед темників білого дня


Наприкінці минулого тижня ми з колегою їхали у Житомир на зустріч під назвою “Суспільство, ЗМІ, держава: вектори взаємодії” (інша назва – Всеукраїнська нарада керівників ЗМІ) і дивувалися тому, скільки на житомирській трасі було даішників. Вони, бідаки, піднялись, напевне, ще й коли на світ не благословлялось, тож навіть не встигли як слід подбати про екіпіровку. Стояли собі під майже зливою без звичних для таких погодних умов плащів-накидок. Так виглядали навіть високі міліцейські чини, заклопотані й трохи очманілі. Кого очікували в Житомирі, окрім нашого брата журналіста, було іще не ясно. Але зрозумілим ставало одне: “куртуазність” прийому передбачає присутність на заході когось з дуже високопоставлених осіб. Додайте до цього іще промоклих до рубця оркестрантів на сходинках житомирського драмтеатру (де мала відбутися нарада), металошукачі на вході та ретельну перевірку документів, і ви матимете інтригу у всій її загадковості... “Віктор Федорович Янукович!” – оголосив котрийсь з організаторів заходу, щойно всі зайняли свої місця. От тепер всі пазли склалися як треба, подумалось тоді. А Віктор Федорович між тим зайняв приготовлене для нього в президії найвище крісло і мало не помахав у повітрі білою хустинкою, даючи початок дійству. Останнє пішло як по маслу, а, точніше, як по єлею. Особливо коли слово взяв голова Держкомтелерадіо Іван Чиж і відзначив усі непересічні досягнення теперішнього уряду. А відтак закликав представників мас-медіа заспівати алілуйю його керманичу…

Яким, власне, був задум?..

Напевне, ініціаторам зустрічі менше за все хотілось би почути про свій захід, що він дуже скидався на роздачу усних темників. Чи на ненав’язливий інструктаж з приводу того, над чиєю головою і за які заслуги помахувати пальмовим гіллям, прославляючи і вітаючи. Проте бажання улестити когось з можновладців руками преси надзвичайно складно замаскувати іншими намірами. Для цього, напевне, треба вміти вести дуже тонку гру і мати неабияке почуття міри. Цих якостей декому явно забракло, інакше не з’явився би, скажімо, ось такий проект Ухвали учасників наради, де чорним по білому від імені всієї журналістської братії сказано: “Підтримуємо ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України щодо налагодження тісної взаємодії органів виконавчої влади із засобами масової інформації, встановлення зв’язків і проведення конструктивного діалогу з громадськістю задля реалізації зрозумілої громадянам, стабільної економічної та соціальної політики, формування громадянського демократичного суспільства”.

Особисто моє око зупинили слова про зрозумілу громадянам політику, запровадити яку спільними потугами має влада та її преса. Точніше так: влада буде “робити” свою політику, а мас-медіа – її роз’яснювати. Тобто роз’яснювати те, наскільки усі владні заходи є скерованими на “стабільність”, “конструктивність”, “тісну взаємодію” тощо. Словом, завдання стоятиме майже революційне, як у перші роки радянської влади: загнати людство залізною рукою до щастя. А хто не захоче бути щасливим, той газет краще не читає взагалі…

Якщо ж мені закидатимуть, що я перебільшую (варіант: перекручую, спотворюю нашу світлу дійсність), то в цьому випадку прошу дуже зазирнути скептиків у стенограму виступу пана прем’єра, або ж поцікавитися тезами Януковича у його нового прес-секретаря. Сказав він буквально наступне: “ЗМІ не даремно називають четвертою владою, від них багато що залежить. Можна робити багато чого корисного, але не вміти цього сказати. Або так сказати, що образити при цьому людей, які роблять ту корисну справу. До всього треба підходити виважено”.

Отже, є люди, які стараються на благо ближнього свого, проте дехто нівелює усю їхню роботу і недолугим своїм словом перетворює молитву на фарс. Тоді як “корисну справу” перших слід загорнути у гарну яскраву обгортку, пошарудіти нею над вухом обивателя, аби тому ще тривалий час чувся малиновий дзвін урядових програм. Однак про що це я? Адже правди, правди і тільки щирої правди вимагав Янукович від своїх співрозмовників на нараді, увійшовши в раж, ніби суддя на процесі. “Ми повинні сьогодні поговорити про наше життя, наші стосунки. Всім нам необхідна правда. Всі ми робимо спільну справу і від того, як ми її робимо, багато чого залежатиме, - говорив він. - …Я тут поцікавився думкою людей. Люди кажуть: державні ЗМІ більш зашорені, підіграють владі, не кажуть все так, як є в житті. Крім того, вони обмежені в ресурсах. На телебаченні – неякісні програми, на телеекранах йде пропаганда порнографії… А де державна політика? Як зробити так, щоб ЗМІ були вільними? От люди порівнюють якість програм українських з російськими і підкреслюють, що російські більш якісні. Чому? Бо ми дещо відстали і не вклали вчасно гроші у наші компанії. Потрібен розподіл обов’язків: визначення того, що повинні зробити ЗМІ, а що – влада. От про це сьогодні і повинна йти розмова. Хай буде обмаль звітів і побільше пропозицій. Все те, про що ми говоримо, має бути щирою правдою. Домовились?.. Не чую!.. Ага, ось тепер трохи почув…”

Поки Янукович зображував ді-джея на дискотеці, який кричить натовпу: “А де ваші ручки? Не бачу ваших ручок!”, я згадувала власне дитинство. Точніше, перше і останнє моє перебування у піонерському таборі. Там між жуванням манної каші і ходінням строєм від нас, червоногалстучної дрібноти, вимагалось постійно вигукування абсолютно дурних слоганів (“речьовок” – по-тодішньому), чогось такого на кшталт: “Нам весело? Так! Нам цікаво? Дуже! Кого ми любимо? КПРС!”… О, ця радість під барабан, екстаз при виносі знамені загону! Як це знайоме до туги, до нудьги, до, даруйте на слові, блювоти!..

І що з того задуму вийшло…

Отже, був наказ говорити правду… “А тепер давайте надамо слово, як то кажуть, хазяїну”, - заявив Янукович після свого спічу. Малось на увазі: “губернаторові” області Сергію Рижуку. (Хоча це, мабуть, варто було зробити від самого початку. І не Януковичу з барського плеча струшувати на принишклого Рижука крихти влади, а самому ж таки Рижуку вийти та заявити про себе, відкриваючи зібрання. Втім, хто на тій нараді справжній “хазяїн”, зрозуміло і видно було відразу). Рижук же зрозумів слово “правда” якось занадто статистично, бо, почавши з фрази “Дозвольте ознайомити вас з нашим краєм”, він заглибився у кілометраж Житомирщини, її площу, етнічний склад, обсяги виробленої житомирчанами продукції тощо. “А скільки видатних людей виплекала Житомирщина”, - вів він далі. От, наприклад, Оноре де Бальзак – його Рижук теж зарахував до “вихованців” краю. “ Все вірно сказали, але про Евеліну Ганську не згадали – це вона запросила Бальзака до Житомира… ”, - зіронізував Янукович.

Що ж до стану справ у мас-медійній царині, то тут Рижук відбувся твердженнями на зразок того, що “Наші мас-медіа працюють над прозорістю висвітлення діяльності влади…” (Зауважимо в дужках: тут і далі уривки з промов посадовців подаються без купюр і без виправлень русизмів, тобто саме так, як їх озвучили автори). І це не маловажний відступ від теми, бо третім з черги промовцем на нараді виступив Іван Чиж, який, зокрема, зауважив наступне: “В Україні засоби масової інформації – це посередники між державою і народом. В інформаційній сфері за останній час відбулися істотні позитивні зрушення. Створені умови для безперешкодного функціонування ЗМІ, забезпечено право громадян на отримання інформації. Цьому сприяв і ряд указів Президента, і діяльність Кабміну, і Держкомтелерадіо… Уряд і українська влада загалом не просто налаштовані на прозорість, але на партнерські стосунки з пресою. Часи, коли редактори брали під козирьок і клацали каблуками, канули у Лєту. Президент України оголосив, що “її величність людина” є найвищою цінністю. І теперішній уряд вперше за часи незалежності реалізував цей принцип. Підвищені доходи громадян, підвищені пенсії. Як при цьому пресі не підтримати політику уряду?”, - запитував Чиж.

Дійсно, непростимим свинством та чорною невдячністю було б не підтримати уряд, який підвищив пенсії аж на декілька гривень. (Так що цією подачкою гидують навіть найбідніші, і, докладаючи іще кілька своїх власних копійок, відсилають поштовим переказом назад, до Києва, отой надмір урядової турботи). Але нинішній уряд не тільки “вперше реалізував” усі людинолюбні наміри нашого Президента відносно пенсіонерів, він ще й неабияк подбав про журналістів України. (Як відомо, у зв’язку зі зростаннім ПДВ на друковану продукцію зросли й ціни на річну підписку на газети та журнали). Тож “Віктор Федорович Янукович особисто наполіг на внесення змін до бюджету, - підкреслював Чиж. – Маю на увазі пільги на видання книг та друкованої преси. Проте дехто з політичних міркувань навмисно заблокував ці пропозиції. Але саме Віктор Федорович Янукович дав розпорядження вносити до каталогів підписних періодичних видань ЗМІ за старими цінами”.

Я думаю, що дуже оригінально і непересічно було б порівняти Віктора Федоровича з Адамом, а пресу – з Євою, що постала з ребра Адама Федоровича… тьху! – просто Адама. Тоді, щоправда, на долю шанованого нами пана Чижа припаде не надто почесна роль змія-спокусника, який підбив Єву на гріх злягання з Адамом. І якщо вже продовжувати оцю вітхозавітну метафору, то слід, мабуть, згадати, і Творця, який вигнав обох людських пращурів з Едему. За нехтування встановленими правилами. Хто візьме на себе подібну місію – місію моніторингу вцілилих та надгризених яблук – у наших умовах? Напевне, що Захід.

Але й Захід, як твердить Чиж, не без гріха. “Freedom House залишив Україну у списку невільних країн, зазначивши, що у нас погіршився стан справ зі свободою слова, - жалівся голова Держкомтелерадіо. - Вважаю таку оцінку безпідставною. Так і хочеться сказати: лікарю, зцілися сам. Деякі вчителі не годяться нам навіть в майстри. Варто якійсь компанії не доофоримити документи на отримання ліцензії, як на Заході вже кричать про утиски преси. Ця політика веде до того, щоб усунути Україну як конкурентноспроможну державу з міжнародної арени”. – підсумував він. І додав: “Українська влада виділятиме гранти на розвиток ЗМІ. Хай працюють не лише західні гранти, що зумовлюють певну тональність”. Чудова ініціатива, але щодо західних правозахисних організацій, яким не надто ґречно вказали на стан їхнього “здоров’я”, то постає одне-єдине питання. Чому б пану Чижу не взяти на озброєння погляди бездоганного Віктора Федоровича на критику? Тому, за власним зізнанням, нотації від оточуючих прямо таки розправляють крила. “Чиновник, який не сприймає критику, не повинен працювати у державних установах. Я, наприклад, сприймав критику завжди як свідчення того, що я щось зробив не так, і був за неї вдячним”, - заявив Янукович.

…І що всіх нас чекатиме попереду

“Впевнений, що велика журналістська розмова під керівництвом Віктора Федоровича Януковича дасть нові стимули для подальшої роботи”, - приблизно так завершив свою промову Іван Чиж. І приблизно так само почав свою голова Національної Спілки журналістів України Ігор Лубченко. Мається на увазі те, що Лубченко теж передусім торкнувся “розмірів” “журналістської розмови”, зазначивши, що щиро здивований складом запрошених на зібрання. Попередніми ораторами наголошувалось, сказав Лубченко, що проблеми роздержавлення ЗМІ в Україні не існує, позаяк суто державні мас-медіа не перебільшують і кількох відсотків від загальної кількості ЗМІ.

“Чому ж тоді до цього обговорення запросили тільки тих керівників ЗМІ, які засновані органами влади? Таких ЗМІ, як було сказано, всього лише 5,6 відсотка. А що, решта – 94,4 відсотка – нам не потрібні?” Мабуть, таки не потрібні. Бо з державними ЗМІ самій державі (в особі її виконавчої влади, і прем’єра Януковича зокрема) обходитись значно простіше. “Я тебе породив, я тебе й вб’ю”, - так ще Тарас Бульба казав, як всі ми пам’ятаємо зі шкільної програми… І таке “вбивство”, що важливо, ніхто не помітить. Подумаєш, десь у місцевому “Віснику” котроїсь з облдержадміністрацій змінився головний редактор! Хай навіть це звільнення співпало з призначенням нового “губернатора” – це іще не кримінал… А те, що перед цим той таки “губернатор” викликав до себе редактора і сказав: “Знаєш, мені здається, що ми з тобою не спрацюємось. Ба навіть більше: ми з тобою вже не спрацювались” (такі випадки зафіксовані у звітній доповіді Лубченка до 45-річчя утворення Спілки) – цього Захід не побачить. А якщо і побачить, то такі чиновники, як Іван Чиж, звернуть усе на його (Заходу тобто) “інвалідність”.

“Влада дивиться на “свої” ЗМІ як на власних піарщиків, - наголошував Лубченко. - Але піар і інформація – це різні речі. І від погляду на ці речі буде залежати те, яку країну ми збудуємо – демократичну чи тоталітарну”. При цьому, одначе, підкреслив Лубченко, владні ЗМІ почуваються як, не дивно, більш захищеними. Бо знають, що влада не дозволить просто так припинити друк газети, яка її ж, владу репрезентує перед місцевим населенням. Якщо, звісно, ця газета веде правильну “політику”. “Ще значно більш жорстко та брутально порушують права журналістів недержавних ЗМІ. Тож ми, Спілка, будемо ініціювати незабаром загальні збори регіональних ЗМІ, незалежно від їхньої форми власності”, - сказав Ігор Лубченко. Там, мовляв, зустрінемося і все обговоримо. Можливо, навіть прем’єра запросимо. Але закликати до правди будемо вже ми.





Наталія ЛЕБІДЬ

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины