2 липня 2004

Транзит "Генічеськ – Банкова" з зупинкою "УНА"


Спочатку дві цитати. Перша – з показів Едуарда Коваленка (того, що називає себе "лідером УНА"), допитаного СБУ в якості свідка подій 9 березня 2001 року: "В місті Києві я проживаю приблизно з жовтня місяця 2000 року. Взагалі, постійного місця проживання у мене в Києві не має, в даний час я живу на вулиці Червоноармійській у квартирі свого двоюрідного дядька.

(…) До свого приїзду в м. Київ я проживав в м. Генічеськ, Херсонської області, де до 2000 року займався бізнесом (…), торгівлею і громадським харчуванням. Маючи намір розпочати нову справу в м. Києві, я переїхав сюди жити у жовтні 2000 року, однак нічого підходящого для себе в плані роботи я не знайшов.

На початку лютого 2001 року, коли точніше – не пригадую, на вул. Хрещатик в м. Києві я підійшов до учасників мітингу "опозиційних сил", де з власної ініціативи познайомився з лідером партії УНА Андрієм Шкілем. До цього я Шкіля не зустрічав і деталей першої з ним зустрічі вже не пригадую.

(…) В цей час, а саме в лютому 2001 року, я почав приймати участь в мітингах "опозиції", але ця участь обмежувалась тим, що я просто спостерігав за ходом мітингів (…). Ніякої участі в діяльності УНА я не приймав, просто намагався зрозуміти суть даної організації. Взагалі, наскільки я знаю, Шкіль мені не дуже довіряв, тому в справах УНА я був не в курсі. Взагалі, питання, що стосувались діяльності УНА, вирішувались керівництвом організації без мене".

Все, що говорив Коваленко на допиті, міститься у матеріалах кримінальної справи, з якими підсудні (і я у тому числі) тоді, у 2001-му, знайомилися на досудовому слідстві. Для прискіпливих можу вказати ще й номер тому та сторінки –39-й том, стор. 24-25. Хто бажає – може заризикувати спробу поцікавитись вказаним талмудом в СБУ.

А хто й так вірить сказаному, той нехай запам`ятає: з міста Генічеськ приїхав дрібний підприємець, чия фірма збанкротувала ("… в 1997 чи в 1998 році, точніше не пригадую…"). Підприємець, який страждає на амнезію, бо нічого "не пригадує" –ані того, коли він втратив свій харчоблок, ані того, про що говорив зі Шкілем.

Підприємець, у якого, за прислів`ям, десь на городі у Херсонській області залишилася "бузина" (себто провалена ним справа громадського харчування), а в Києві – віднайшовся "дядько". Двоюрідний, щоправда, зате з квартирою на Червоноармійській. І то добре, бо інакше товкся би генічеський Едік Києвом без житла і без чогось "підходящого в плані роботи".

Товкся би, маючи єдину розвагу – знічев`я ходити на мітинги опозиції. Ні, не так – "опозиції" (закцентуємо увагу на тому іронічному притиску, який Коваленко кладе на це слово. Міг би вжити зворот "так званої опозиції", а, може, саме так він і сказав, але есбеушник, котрий вів допит, настільки втомився від балакучості свідка, що у протоколі відбувся лише лапками. Хто зна?).

Не забуваймо, однак, що ходити на мітинги Коваленко ходить, але при цьому розглядає мітингуючих звіддаля ("я просто спостерігав…"), як фігури у паноптикумі. Щоправда, щиросердно зізнається він слідчому, mea culpa, був таки гріх скорочення дистанції – запропонував якось Коваленко Шкілю послуги водія і потім "на своєму автомобілі "Опель-вектра" підвозив мене "туди, куди просили".

Проте, як ми пам`ятаємо, "Шкіль мені не дуже довіряв". (Але я таки ліз йому у вічі, міг би додати Коваленко). Чому й навіщо? "З власної ініціативи" та "для підтримання знайомства", як скаже він на допиті. ("…Люблю, знаєте, у проходку з образованними людьми ходити. Ноги чоловіку для того й дадені, штоб бить ними землю, потому вони і ростуть не з голови…" – не знаю, чому в цьому місці Коваленко не зацитував Старицького… До плагіату йому не звикати, та й фраза вельми доречна, особливо з огляду на IQ промовця).

* * *

Між тим минув рік. І ось тепер настав час другої обіцяної цитати. Датується вона приблизно кінцем 2002-го, а відношення має до одного зі збіговисьок, влаштованих Коваленком під назвою "З`їзд Української Національної Асамблеї".

Тон маленького полохливого маркітанта, який випадково влип у велику халепу, Коваленко змінив на повчальні інтонації гуру. Перед слухачем (читачем) вже не посполитий власник дешевого фаст-фуду, принишклий в стінах СБУ, а такий собі куценький наполеноїд, котрий пухкою ручкою вказує напрямок руху ("Солдати, сорок тисяч віків дивляться на вас з цих пірамід…").

"Тринадцятирічне існування УНА, - "вчить" Коваленко, - що пройшло під знаком участі у збройних конфліктах та протистоянні з органами внутрішніх справ призвело до конкретного результату: партія має в`язнів, проте не має власних представників у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, інших структурах.

(…) Ми практично починаємо з нуля. Однак твердо знаємо, чого хочемо, а хочемо ми такої організації, яка стане основою втілення в життя національної ідеї, втілення в життя найголовнішої, найпринциповішої мети Української Національної Асамблеї – добробуту кожної людини, справедливості в суспільстві і порядку в державі.

(…) Наша партія може собі дозволити відмовитися від театралізованого романтизму, від навмисно запровадженого підривними елементами непрезентабельного іміджу швидко й оперативно. УНА виходить з того, що права ідея має бути сильною, самодостатньою та візуально привабливою. Ми не граємо в революції, бо знаємо, в чиїх інтересах зазвичай вони відбуваються".

Звісно, цей світ іще від Каїна-Авеля бачив достатньо зрад. І ще більше – крадіжок. Крали країни і замки, королівські престоли і папські тіари, рукописи і музичні твори, кулінарні рецепти та просто гаманці з грішми. Були злодійства приголомшливі, були й цілком банальні.

Королева Британії Єлизавета Тюдор вкрала у своєї вінценосної сусідки Марії Стюарт все, що та мала – свободу, життя, корону, і приєднала до своєї країни їй не належну Шотландію. А за пару століть до того король Франції Філіп Красивий так спокусився багатством лояльних до нього тамплієрів, що привласнив собі їхні статки, спаливши на вогнищі вождів ордену.

Але навіщо копирсатися у чужій та далекій історії? Хіба не забрала собі нинішня українська влада добрий кавалок тої перемоги, яку отримала на виборах-2002 опозиція? Хіба не крадуть у нас по всіх усюдах голоси виборців, урни з бюлетенями, протоколи виборчих комісій абощо?

Та попри все, такого блюзнірства, яке явив Коваленко, досі – я переконаний! – іще не було. Людина, котра лише хотіла "розібратися в суті" УНА-УНСО, котра липнула як жуйка до підошов політиків (і в той же час у момент небезпеки зобразила трьох мавп, що затуляють лапами усі свої фізіологічні отвори – нічого не бачу, нічого не чую, нічого не знаю etc.) за дуже короткий проміжок часу привласнила собі цілий оберемок чужих речей.

І тринадцятилітню історію УНА, і право судити про її "збройні конфлікти", і право пасталакати про ті "плачевні" результати, з якими, як на коваленківський розум, залишилася нині партія, і навіть її в`язнів.

Але це лише одна біда – те, що, скориставшись ув`язненням керівництва УНА-УНСО, скориставшись розгубленістю деяких інших її членів та страхом тих, хто зрештою зрадив, Коваленко вп`явся у наш бренд, закріпивши юридично свої претензії на лідерство у партії через процедуру перереєстрації УНА в Мін`юсті.

Друга біда у тому, що, вкравши, Коваленко спотворив вкрадене, переінакшив його на свій лад. Скільки за останні два з половиною роки було заяв на кшталт того, що УНА нині боротиметься "не з владою, а за владу", скільки реверансів у бік Банкової, скільки лайна вилито ним та його поплічниками на опозицію, скільки гнилих справ і слів сказано, зроблено та замислено на майбутнє!

Я не знаю, де саме мій колишній водій пред`являє свої рахунки за надані ним послуги. Втім, я здогадуюсь, що "велика кишеня" Едіка Коваленка – неподалік від його ж офісу (останній розташовано на вулиці Шовковичній, і якщо ця маленька географічна довідка непосвяченим ні про що не говорить, то раджу зазирнути у карту Києва).

Знаю також напевне, що ті витрати, які він несе, потребують неабияких грошових поповнень. Йдеться і про оренду зали в агенції УНІАН для проведення прес-конференцій, і про оплату офісу у елітному столичному районі, і про випуск поліграфічної продукції, і про послуги фотографа, перед яким Коваленко залюбки приймає свою коронну гебельсоподібну позу, і про пошиття знамен, і про проведення "параду" того штибу, яким минулих вихідних Едік намагався приголомшити киян.

На тому "параді" Коваленко знову говорив про свою готовність надати Віктору Ющенку підтримку на президентських виборах. (Як повідомила прес-служба Ющенка, той вже в курсі подібних пропозицій. Тому намагатиметься не вступити у Коваленка).

Це єдина розбірлива теза, яку можна було вичленити з його суботньої промови. "Як говориться, коли слова не доходять, тоді говорять гармати", - додав Коваленко. Здається, у фразі про гармати традиційно згадуються ще й музи, чи я помиляюсь? А втім, коли говорить Коваленко, музи майже напевне мовчать. Ризикну також припустити, що вони ще й затуляють носи.

Передрук з http://www.pravda.com.ua



Андрій Шкіль

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!