20 березня 2003

Нові традиції 9 березня: від Тараса Шеченка - до в`язниці


Вочевидь, навіть опозиціонери-оптимісти були вражені тією кількістю людей, які вийшли у неділю, 9 березня 2003 року, вшанувати Великого Кобзаря, а також, за новітньою традицією, висловити протест режиму Кучмі. Зважаючи на те, з яким завзяттям в останній тиждень телебачення демонструвало кадри побиття народа міліцією і
згадувало роки ув`язнення хлопців-унсовців, цього дня очікувалася доволі скромна акція, з купкою найсміливіших партійних активістів та повною відсидкою усіх потенційних революцінонерів на домашніх кухнях за теревенями. Зрештою, вважалося, що опозиція більше не надихає на акції протесту, позаяк усі її попередні “народні віча” залишилися без особливого результату. Та й сам винуватець цих масових акцій, ні-ні, не Тарас Шевченко, а Леонід Кучма, уже котрий раз заздалегідь потурбувався, щоби якась із країн, цього разу це була Словаччина, приютила нелюбого у себе вдома президента Леоніда Даниловича на кілька критичних для нього днів.

Отже, за підрахунками опозиції, 9 березня на вулиці столиці вийшло біля 150 тисяч осіб.
За підрахунками міліції в особі генерала Савченка, чиє обличчя на осінніх акціях протесту отримало автограф самої Юлії Тимошенко (у вигляді ляпаса), в акції взяло участь 10-15 тисяч осіб. На журналістське око, більш наближена до реального числа мітингуючих усе-таки була опозиція. Правоохоронці у своїх підрахунках виявили аж надту скромнсть: навіть якщо вони не рахували “своїх” у штатському (а таких, ой скільки було!), то все-одно промахнулися. З самого початку, озираючись довкола з ейфорією, люди обмінювалися репліками – мовляв, а по телевізору скажуть, що нас було зо 5 тисяч...

Три традиційні колони – Блоку Юлії Тимошенко, соціалістів та комуністів - злилися в одну на Майдані Незалежності. Тут же приєдналися активісти “Яблука” та колона “Нашої Україні”, і вже далі натовп посунув Хрещатиком до пам`ятника Тарасові Шевченку. На чолі колони – лідери: Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Петро Симоненко, Олександр Турчинов з мегафоном, Анатолій Матвієнко, Андрій Шкіль та інші. Найбільший ажіотаж у натовпі та по краях дороги, де колону вітали випадкові “революціонери”, викликала висока постать у коричневому пальто і з чималим букетом, яка рухалася дещо відокремлено від лідерів “трійки”. Люди гуділи: “Ющенко?! Там справді Ющенко?!”. Це був не міраж. Ба більше – за компанію з Ющенком на акцію протесту з`явилися Юрій Костенко, Генадій Удовенко, а ще “демініціативець” Іван Плющ (народ з приємністю тицяв у нього пальцями). Таким чином двоє з тих, хто підписав два роки тому знаменитий “Лист трьох” і покладали у 2001 році квіти до Тараса Шевченка разом з тим самим “третім” – Кучмою, цього року прийшли до пам`ятника у кардинально іншій компанії. А втім, своєї тодішньої поведінки вони не пояснювали.

Люди несли гасла: “Кучма, годі, ми тебе і так не забудемо”, “Диктатурі – ні”, “Кучма, де гроші за продані Кольчуги?”, “ КуЧМО!”, на плакатах були написані цитати з Шевченка. Біля самого памятника колони зустрічали чималий натопв інших поціновувачів Шевченка і противників Кучми. Ющенко отримав слово другим – після Юлії Тимошенко. Як пояснив Володимир Яворівській, який вів мітинг, те, що перше слово надали саме їй, було зумовлено статевою ознакою - з політиків-жінок вона була єдиною.Люди сумували – “Ой, яка Юля маленька... Чому їй підставочки не принесли...”. Після довгого захопливого скандування “Ющенко! Ющенко!” стали гукати “Юля! Юля!”. Хтось з комуністок жартома спробував і собі заскандувати “Петя!”. Відкрили мітинг віршами Тараса Шевченка, завершили співом “Реве та стогне...”.

Юлія Тимошенко присвятила свій виступ президентському зверненню до народа. Вона пояснювала, що Кучма своєю “політичною реформою”не особливо печеться про долю України. А також висловила думку, що, оскільки він пропонує проводити парламентські вибори в один рік з президентськими, то таким чином намагається продовжити своє існування на “престолі” ще на три роки. Ющенко повідомив, що “ми прийшли до Тараса в особливому колі, в якому ми ще не збиралися, бо Україна в небезпеці!”. Він говорив про авторитаризм, який “завів країну в глухий кут”, пояснював, що нам нав`язують “шахрайську гру в політичні наперстки”, і особливо багато уваги приділив темі ... єдності. Ющенко навіть апелював до Тараса Григоровича, цитуючи: “Єдиномисліє подай!”. А втім, за деякий час він заговорив про потребу обрати єдиного кандидата від опозиції. Мороз згадував провокацію влади дворічної давності і запропонував написати вітання ув`язненим унсовцям. Керівник УРП “Собор” Анатолій Матвієнко зачитав “Резолюцію Народного Віче 9 березня 2003 року”, яку на місці єдиноголосно ухвалили. В ній знову наголошуєтья на потребі змінити систему на чолі з Кучмою.

Народ волав “Кучму - геть!”. “Друзі, не гетькайте Кучмі, - звернувся до них Володимир Яворівський. - Він не вартий того, щоб його тут сьогодні згадувати. А як гетькаєте, то кричить вже так, щб він почув у Словаччині, чи де він там заховався. Ми, українці, повинні пам`ятити, що з Тарасового заповіту не виконали ще нічого. Тільки поховали. Та ми ще не встали, і тому сьогодні над Україною звучить “Повстань, Україно!”. Яворівський час від часу веселив народ. В якийсь момент він повідомив в мікрофон, що з радіозв`язку зі Словаччиною стало відомо, що “у них” поки що все нормально, Кучма ще нікому не розщіпав замочків та не лазив під спідниці... Народ тішився і коли він зауважив, що Білл Клінтон, коли завітав в Україну, цитував Тараса Шевченка з таким самим акцентом як Кучма. Він також зачитував записки з народа. “Відкривайте свій телеканал, ми хочемо дивитися тільки ваші новини!”, “Шановні! Не повторіть канівської четвірки!”. Взагалі доволі прикметно, що покидаючи парк Тараса Шевченка, з багатьох сторін чулося прізвище ... Євгена Марчука. Люди, зітхаючи, згадували, як він “нас надурив”. Над нинішньою “четвіркою” нависає зловісність “канівської”.

Далі опозиціонери рушили до Київського Апеляційного Суду з метою надихнути його судей винести справедливе рішення щодо вироку 15-ти хлопцям, які вже 2 роки сидять за участь в акціях протесту. Оскільки був вихідний, мітингуючі залишили суддям “привіт” у вигляді прибитого до дверей макету ... Конституції України та звернення депутатів до цього та Верховного суду України з вимогою звільнити політв`язнів. Однак до цієї миті уже щезли колони “Нашої України” разом з Віктором Ющенком.

Далі сталося те, що опозиціонери без зайвої скромності можуть занести до списку перемог. Попри те, що до Лук`янівської в`язниці, де перебувають новітні політичні в`язні, йти пішки досить таки довго – біля 40 хвилин, попри те, що йти туди, як повідимили в мегафон оранізатори акції, необов`язково, попри те, що минулого тижня лідер унсовців Андрій Шкіль висловив журналістам сумнів, що до тюрми дійте хоч якась частина мітингуючих, та й зрештою, попри судову заборону ходити туди всім “повстань-українським” загалом, до Лук`янівської в`язниці рушила більшість учасників акції. Те, що люди, які вже до цього часу находилися Києвом, настоялися біля пам`ятника, зрештою, просто втомилися, таки пішли і дійшли до унсовців справляло неймовірне враження. Вздовж та попереду колон бігли захекані правоохоронці з відеокамерами. Не менш захекані міліціонери забігали в тролейбуси (як тільки вони зупинялися, бо рухатися назустріч опозиційній хвилі було геть неможливо), та витягали листи, які просили водіїв підписати. Зрозуміло, вони оформляли свідчення про перешкоди руху транспорту (до процедури підійшли “творчо” й, очевидно, наготували потрібні папери “звечора”).

Лук`янівська в`язниця знаходиться на неширокій вулиці, а двір біля її, так би мовити, “парадного” входу узагалі тісний. Тим не менш тут влаштували трибуну і розпочалася “друга серія”: старше покоління політв`язнів – новому поколінню політв`язнів. Звісно, з рідких вікон стиричали лишень відеокамери відповідних органів, а втім, люди щосили гукали хлопцям - “Слава!”. “Шановні друзі в камерах!, - звернувся до своїх послідовників Левко Лук`яненко. – Ви нас не можете бачити, але чуйте: вся вулиця заповнена людьми! Сюди до вас прийшло кілька десятків тисяч, щоб передати вам наші симпатії, нашу підтримку! Чуйте і знайте: політв`язні незалежної України – це ганьба кучмівського режиму!”. “Скоро Кучма та його банда займуть свої місця, бо тут їх законне місце – за гратами”, - продовжив інший політв`язень Степан Хмара. “Я знаю, цим хлопцям живеться там тяжко, - перехопив естафету Андрій Шкіль. - І тяжко навіть не тому не тому, що їх мучить кучмістський режим, а тому, що вони поза боротьбою, тому що вони відірвані від можливості приєднатися до нас. Перебуваючи там, вони не можуть сприяти тому, щоб була усунена злочинна влада!”. Народ вітав викриками кожного політв`язня окремо, і, крім унсовців, ще двох активістів “Батьківщини”, які перебувають в СІЗО після акцій 16 вересня 2002 року – Руслана Лук`янчука і Сергія Будніка.
Наостанок депуатати пройшли до високих білих мурів Лук`янівської в`язниці та оформили їх червоним аерозолем: “Свободу політв`язням”, “Слава Героям”, Кучму геть!”. “Я вважаю це дрібним бешкетництвом, які допустили окремі представники певного органу владу, розписавши ворота державної установи... – прокоментував генерал міліції Савченко, який супроводжував колони. – Дрібне воно є дрібне” Савченко також сказав, що люди, прийшовши під тюрму “нічого страшного не зробили”, та збитки від “дрібних бешкетництв” оцінив в кілька тисяч гривень.

Наступний раз опозиція запропонувала українцям “рвати кайдани” 22 травня, у день перепоховання Тараса Шевченка.


Ольга СНІЦАРЧУК, “Поступ”

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины