21 березня 2003

Політв`язнів любить Історія


Саме в останні роки, які співпадають у часі з другим правлінням президента Кучми, в Україні стали з`являтися політичні в`язні. Як правило, тихо їх справи не минали. Та особливість вітчизняних політичних справ у тому, що розглядаються вони винятково у кримінальному розрізі.

Так, у рухівця Леоніда Ковальчука “знайшли” зброю, Юлію Тимошенко звинувачували у збагаченні незаконними шляхами, а вісімнадцять учасників багатотисячних акцій протесту 9 березня 2001 року впродовж двох років змальовувалися владою як злісні хулігани. Мовляв, організували і провели побиття вітчизняної міліції та завдали неабиякої шкоди державному майну.

Тепер 15 із них перебувають за гратами із терміном ув`язнення від двох до п`яти років, ще троє засуджені умовно, а ще тисячі або й десяткі тисяч можна вважати потенційними політичними в`язнями, які, однак, знають: за протест у сучасній Україні можуть посадити, зробити інвалідом абощо. Звісно, приємно коли тебе згадує са-а-ам президент, та не в такому контексті як це було свого часу про долю ув`язнених унсовців: “Будуть сидіти!”.

Тепер вони й справді сидять. Частина засуджених унсовців вийде на волю уже в березні цього року, іншим мріяти про “Україну без Кучми” у чотирьох сирих стінах ще кілька років. Цілком зрозуміло, що влада хотіла не стільки залякати цих незламних хлопців, скільки продемонструвати показовим судовим процесом, як не треба поводитися потенційним революціонерам. А саме: не треба гучно кричати малоприємним тобі (і натомість приємним собі) особам “Геть”, не треба жбурляти яйцями у фасад “поважної” установи на кшталт МВС, нехай навіть нею на той час керувала особа, звинучена у причетності до вбивства опозиційного журналіста Гонгадзе, зрештою, просто не треба бути тим самим потенційним революціонером. Наскільки за допомогою новітніх “політичників” владі вдалося “привити” народу “ген” чемності, стане зрозуміло уже в березні цього року, на який заплановані чергові опозиційні акції протестів.

Взагалі, у перевихованні і присмирянні народу владі особливо перенапружуватися не потрібно. Народ і так чемний до нема спасу. Наш парадокс у тому, що за сімдесят радянських років українському (і не лишень) народові пропонували стільки “революційщини” (відповідна література, пам`ятні дати та меморіальні дошки з пафосними згадками про бунтівні звершення тощо), що, здавалося б, українцю гріх не бути бунтарем. Та в якусь мить виявилося, що він аж ніяк не бунтар, а радше навпаки. Ба більше – очевидно, вищим державним мужам настільки припала до смаку народна апатична “політика” вседозволяння владі, що найменша спроба збунтуватися - і “верхи” хутко обрали тактику: стали оволодівати ситуацією за допомогою міліцейських кийків та іншого не менш ефективного знаряддя. Як не прикро, владі це вдалося. Щоправда за кілька тисяч бунтарів віддулися вісімнадцять хлопців.

Цих нових українських політв`язнів мордували 2 роки. Серед них - інваліди дитинства (як Василь Назар із Західної України, хлопчина низького зросту, який своїм ціпком, свідчили на суді дебелі міліціонери, відтлумив не одного доблесного захисника спокою), інші стали інвалідами уже після допитів та перебування у СІЗО. І дуже дивно, що під час зачитуваня вироку у суддів полетів лише стілець. Автор цих слів впродовж року достатньо часто відвідувала судові засідання у “справі 9 березня”, і щиро кажучи, спостерігаючи за його маразматичним ходом, а тим паче – після почутого вироку, очікувала в знак протесту щось значно серйознішого. Зрештою, очікувала цього і влада, судячи з того, яку кількість міліції зігнали того дня у кінотеатр “Загреб”, де відбувалося дійство (і судячи з того, що навіть журналістів обшукали на наявність зброї).

Та нічого надреволюційного не сталося. Вирок новітнім політв`язнім уже діє.
А, втім, хто такий суддя Волік, щоб судити цих хлопців, які не побоялися режиму і які сподіваються, що інші наслідуватимуть їм? Цих хлопців судитиме історія. А вона, як відомо, роздає політв`язням щедрі і визначальні оцінки.

Ольга СНІЦАРЧУК

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!