12 травня 2003

Андрій Шкіль: “Право на свою думку я відсидів”


На 15 травня – день, коли має завершитися так зване “всенародне обговорення” кучмівських ініціатив, Апеляційний суд Києва призначив чергові слухання у “справі 9 березня”. Чи є певний символ в тому, що псевдокомунікація на рівні “турботливий президент – вдячний народ” має шанс відійти у минуле одночасно з апеляційним розглядом однієї з найбільш гучних політичних справ?

Вердикт суддів Дембовського, Харути і Полтавцевої, цілком можливо, буде проголошено саме 15 травня, після запланованого на цей день останнього слова підсудних і після традиційного видалення суддівської колегії до нарадчої кімнати. Хоча не виключається і варіант, за яким перед постановленням своєї ухвали суд витримає значно довшу паузу. Та поки триває перерва у судовому засіданні, міркуваннями та враженнями від процесу, думками про судочинство в країні, де є політв`язні, оцінками власної діяльності та діяльності державних інституцій ділиться народний депутат України, лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль.

- Наразі триває розгляд Апеляційним судом скарги на вирок, винесений політв`язням. Якими є найперші враження від цього процесу?

Враження про розгляд апеляційної скарги в принципі не є негативним. Рівень кваліфікації суддів є значно вищим, ніж у суддів першої інстанції. Яким є настрій суду? Діловим і принципово неупередженим, тобто немає хамства і вседозволеності, є дисципліна певна, і те, що відбувається зараз в суді, значною мірою відповідає апеляційній інстанції. Подивимось вже за вироком, чи відповідатиме рівень суддів та їхнє почуття закону тій посаді, яку вони займають, і чи втілять вони в життя гасло, що суддя є живим законом, що він озвучує закон, а не власні переконання.

- Колегія Голосіївського суду під головуванням судді Воліка та суддя Дембовський з колегами – чи відчувається істотна різниця між ними? Що є спільного в судочинстві одних і других?

Безумовно, не можна поpівнювати Воліка з Дембовським. Якщо, можливо, і є якісь речі, в яких останній не розібрався, то ми це побачимо після того, як суддя Дембовський оголосить вирок. Поки що в ході процесу він не припустився жодної недоречності, не допустив жодного тиску, і, зрештою, це можна зрозуміти, бо в будь-якому випадку суддя демонструє власний інтелект. Але все одно ані Волік, ані Дембовський, на превеликий жаль, не є творцями власної волі. Вони озвучуватимуть не закон, а приватну думку – причому навіть не свою! – а тих людей, які їх до цього зобов`яжуть.

- Чому суд не пристав на позицію захисту відносно проведення судового слідства?

Я думаю, що це знову ж таки було вирішено зверху. Щоб не привертати увагу, не створювати політичного іміджу як опозиції, так і цій справі, щоб пригасити ситуацію в Україні у зв`язку з ініціативами Кучми – і це так само могло накласти відбиток на бажання прискорити розгляд справи.

- Якщо вирок Голосіївського суду суд Апеляційний залишить без змін, наступним етапом напевне стане подання касації до Верховного Суду України. Звісно, і цей шанс має бути так само використаний. Але чи дозволяє об`єктивний погляд на речі очікувати бажаних результатів від подібного кроку?

Звичайно, ми будемо подавати касацію у Верховний Суд. Ми збираємось чесно пройти всі інстанції – можливі і неможливі, щоб потім звернутися до Європейського суду з прав людини і вже там воювати за дотримання законності в Україні, бо робити це у нас – марна справа. Воювати з вітряками виглядає справою більш вдячною, ніж воювати за дотримання законів, навіть тих, які Україна сама прийняла, ратифікувала, підготувала і тепер відмовляється виконувати. Ось це і є прекрасним підтвердженням того, що в Україні існує диктатура, а раз так, то й існують політв`язні, існує повне ігнорування законів, власноруч Україною написаних, не кажучи вже про міжнародні. Тому я думаю, що найлогічнішим буде відстоювання прав засуджених вже у вищій міжнародній інстанції.

- Абстрагуючись від цього процесу, чи можна сказати, що в Україні можливе неупереджене судочинство взагалі? Суддя Корчистий, який виправдав свого часу вже майже безнадійного “вбивцю” Вередюка, справив неабияке враження на колег, але прикладом для наслідування все таки не став. Чому? На це є причини психологічного, політичного чи іншого характеру?

В Україні неупереджене судочинство неможливе без зміни влади, без усунення від влади тих, хто вважає, що судді – це кишенькові адміністратори, яким достатньо подзвонити, дати вказівку і вони вже виконують те, що від них вимагається – посадити або помилувати людину, притягнути її до відповідальності або відпустити. До тих пір, поки цих людей не відірвуть від влади (бо самі вони ніколи від неї не відійдуть), до того часу я не вірю в існування в Україні неупередженого судочинства.

Колись латиняни запроваджували зважування доказів (тому терези й було взято гербом судочинства). Можна вкидати докази вини на одну шальку терезів, а на другу – спростування цих доказів: що переважить, те і є рішення. Але й вони позбулися цього простого підходу, тому що вина може бути в одній фразі, а виправдання – в десяти томах. Візьмемо західну модель – там рівноправність усіх процесуальних сторін – захисту, обвинувачення, суддів, але до цього додаються ще й присяжні. Присяжні – це обгрунтування максимальної неупередженості процесу. Звичайно, і вони люди, але ж їх дванадцять. І кожен має своє світобачення, практично це дванадцять світобачень… Безперечно, можливі і навіювання, і зовнішні впливи, але несправедливих вироків там – одиниці. В совєцькій же практиці це було правило, і залишається правилом й зараз. Суддя Корчистий, який виправдав Вередюка, звичайно, зробив чесний крок, але це не найсміливіше рішення, яке я знаю. Були і виправдання родичів Тимошенко, і інші речі, але я з таким особисто не зіштовхувався: справи, де я брав участь – там судді ніколи не були безсторонніми, завжди тільки упередженими.

- Вже неодноразово повідомлялося про значні проблеми зі здоров`ям багатьох з підсудних. Чий стан зараз є найтяжчим? Хто несе більшу відповідальність за те, що з ними відбувається – суд, тюремні лікарі, департамент з виконання покарань?

Відповідальність за них несе держава, весь державний апарат. І представники правоохоронних органів, і суд, і департамент з виконання покарань – все це сукупно є держава, все це сукупно та матриця, яку виготовив Кучма для того, щоб лупити по суспільству і таким чином отримувати продукт, який би його задовільняв. Є така стара приказка: “Не подобається народ – треба його міняти”, Кучма же вирішив його переробляти, перековувати. І от за допомогою усіх оцих структур, які між собою пов`язані, він і перековує. Тому певні послаблення і певну демократизацію всієї цієї системи (приміром, виведення департаменту з виконання покарань з-під впливу міліції) відчули на собі хіба що ті, хто був засуджений виключно за кримінальні злочини. У цей же час жоден, хто потрапив за грати за вказівкою прокуратури чи СБУ, навіть мінімального послаблення не отримав. Все залишилося по-старому, та й виконавці зрештою залишилися старі, змінилися тільки назви департаментів.

Щодо політв`язнів, то кожен з них тією чи іншою мірою хворий. Є хворими і Мазур, і Зайченко, і Назар, І Самофалов, і Бурячок – у кожного проблеми зі здоров`яєм. У того самого Ляховича, який ні на що ніколи не скаржиться, - максимальне погіршення здоров`я, яке можливе взагалі. Я відчув подібне на собі, коли звільнився. Ніколи я особливо не скаржився на хвороби в тюрмі, але на волі зрозумів, скільки там втратив здоров`я.

- Якими є зараз умови утримання в`язнів? Повідомлялося про їхнє побиття, несанкціоновані обшуки, вилучення речей… Чи змінилося щось з початком апеляційного розгляду справи?

Умови утримання погiршилися радикально. З кожним місяцем перебування за гратами умови там погіршуються, тому що ти дедалі більше стаєш в`язнем. До тебе призвичаюються: тебе раз вдарили по голові, і нікому нічого за це не було – все, людина, яка б`є, втрачає страх. Бо заривати по шию в землю завжди простіше, ніж дотримуватися навіть тих норм, які виписані у внутрішньому розпорядку СІЗО. Не припиняється тиск на родичів, на близьких, на самих політв`язнів. З початком засідань Апеляційного суду абсолютно нічого не змінилося, хіба що зміни для політв`язнів полягають в тому, що поки їх везуть на суд, вони бачать шмат сонця, потім – знайомі обличчя, ось і все.

- Наскільки результативними є твої депутатські запити, що торкаються політв`язнів? Які відповіді надсилають тобі з різних інстанцій?

І в департаменті з виконання покарань, і в інституції Уповноваженого з прав людини, і скрізь, куди б я не звертався, для того, щоб вирішити найменше питання, потрібні як мінімум три листи. Загалом десять-п`ятнадцять листів треба написати тільки для того, щоб просто зсунути з мертвої точки те чи інше питання. Наприклад, надати належний медичний огляд Бурячку – десять листів, надати належний медичний огляд і лікування Мазуру – ще десять листів. Ми підрахували, що всього було здійснено близько 150 запитів тільки по хворобах та утриманню в`язнів. Це колосальна робота. Мені довелося навіть найняти ще одну людину для того, щоб вона упорядковувала саме цю документацію, це листування. А воно ведеться не лише стосовно політв`язнів, а й стосовно інших утримуваних під вартою, бо до мене звертається багато хто, розуміючи, що я потурбуюсь, зможу вплинути… Хоча, відверто кажучи, цей вплив є мінімальним. Вся Верховна Рада разом взята може тільки сформувати громадську думку, змінити вона нічого не може, навіть не може прийняти Закон про амністію, який вже лежить і проситься на волю, лишається його хіба що затвердити та пустити в дію. Не дивлячись на це, палки в колеса вставляють найнеочікуваніші люди, зокрема, деякі члени опозиції, на превеликий жаль. Постійне затягування відбувається ще й з боку апарату Верховної Ради, з боку профільного комітету…

- Тобто, чиновники в державі, де є політв`язні, почуваються…

Цілком комфортно. І чим більше було б політв`язнів, тим комфортніше вони б себе почували, бо кожен з них свято переконаний, що його тюрма і сума завжди омине. А вони мають в цьому глибоко сумніватися, бо зі зміною влади люди, які були задіяні у корумпованій системі нинішнього режиму, обов`язково нестимуть відповідальність, обов`язково пройдуть через люстрацію. Без цього в Україні просто не відбудеться зміна влади, це буде фікція, зміна лише сцени, і навіть не зміна акторів. А п`єса залишиться та сама.

- На кого ти покладаєшся найперше в боротьбі за визволення політв`язнів – на політичну силу, якою є твоя фракція, на однопартійців, на підтримку виборців?

В першу чергу я покладаюся переважно на себе, тому що знаю, що сам себе ніколи не підведу. Покладаюсь на УНА-УНСО, на фракцію, на блок Юлії Тимошенко, в який я вхожу. Чому так – видно навіть по судових засіданнях, де жодні представники будь-яких інших політичних сил і не з`являються. На підтримку виборців – так, звичайно, розраховую. Я вдячний моїм виборцям, які довірили мені представляти свої інтереси в парламенті і які, я переконаний, не розчарувалися в мені і не розчаруються ніколи. Мене наділили довірою всупереч всій пропаганді і зрадницькій позиції деяких партій, які себе і надалі вважають опозиційними, всупереч цьому виборці зробили вибір, який підказало їм серце. Вони скоротили терміни хлопцям як мінімум на половину, тому що головному “організатору” планувалося, як я знаю, максимальне ув`язнення – вісім років. Ляхович, якому зараз дали п`ять, міг отримати вісім років. І це, між іншим, дає всі підстави думати, що суд сумнівався в тому, чи здійснили підсудні злочин за найвищими “розцінками”. Що є в свою чергу ще одним приводом для подальшого перегляду справи. Я на виборців розраховую і зараз, бо я знову їду на округ, де закликатиму їх реагувати на останні події. Переконаний, що будуть листи, і колективні рішення зборів, мітингів, з якими ми будемо звертатися вже до Верховного Суду (якщо цей суд не завершиться зміною вироку), до Страсбурзького суду, в ООН, куди завгодно.

- Отже, взаєморозуміння з виборцями наявне. А яким є сприйняття твоєї діяльності з боку інших осіб?

На відміну від тих, хто зараз активно пропагує проти мене, я не краду, не маю власних підприємств, не зловживаю своїм службовим положенням і використовую за призначенням всі ті інструменти, які мені дали в руки. І позаяк немає нічого, що можна було б мені закинути, ситуація представляється таким чином: ти на свободі, а вони – в тюрмі. Але я не відчуваю жодної вини за те, що я на свободі. Я відчуваю вину тільки за те, що не все можу зробити зараз, навіть маючи такі повноваження. Свого часу я заявив, що складу свої повноваження у випадку, коли вирок і після проходження апеляційної інстанції залишиться без змін. Сказав, що зроблю це також за другої умови – якщо люди, які повірили мені, підтримують такий крок.

Я не можу легковажити довірою своїх виборців. Якби я йшов по партійному списку, я ні в чому б не сумнівався і поклав би мандат, сів за грати і мені було б легше. Але тоді на моє місце в парламент прийшла б якась сволота з тих, хто зараз власне і мутить воду проти мене, проти опозиції. І головне: я не можу так розкидатися довірою виборців. Бо представляю інтереси і тих 36 тисяч, які проголосували за мене, і тих, хто взагалі не ходив на вибори, словом, несу відповідальність за всі 160 тисяч населення округу, за весь край. І я не буду сприймати жодні закиди на свою адресу, тому що право на свою думку я відсидів. На відміну від тих, хто це право вилежав, хто це право вилизав, хто це право вибудував на зраді всього того, що є святим, наприклад, для мене. Якби я відчував навіть внутрішньо, а тим паче зовнішньо, хоча б якийсь невеликий відсоток недовіри з боку тих людей, які наділили мене мандатом, ситуація була б зовсім інакша.

Але я знаю, що це не так. Я це бачу, бо контактую, спілкуюся з людьми. І ніхто, крім мене, не робив досі жодних звітів перед виборцями. Принаймні в історії цього округу я такого не знаю. Це була моя власна ініціатива. Я знаю, що я зробив за рік і що мені нема чого червоніти перед людьми. Я не хочу долати перешкоди на своїй дорозі шляхом зради. Я долаю їх шляхом боротьби. Звичайно, через боротьбу йтимеш довше, ніж через зраду. Це завжди тяжчий шлях і шлях для витривалих, але, тем не менш, я на нього став і не збираюся сходити. “Бо плач не дав свободи ще нікому, а хто борець, той здобуває світ”. Це золоті слова, які завжди надихають мене у боротьбі.

- 1 квітня всі політичні партії України мали пройти перереєстрацію. Якими є справи з цим у УНА-УНСО?

Поки що проблем з реєстрацією УНА немає жодних. Я думаю, що незабаром буде проведено з`їзд, але вже зараз маю на руках всі документи, які підтверджують те, що я є головою політичної партії УНА. Поки що немає жодних даних про те, що перевірка по УНА завершилася негативно. А втім, нам не звикати до того, що нас заборонять, це не страшно, ми боротьбу свою не припинимо. Хоча я сумніваюся, що таке станеться. В будь-якому випадку ми партію відродимо, і доведемо свою спроможність боротися в усіх напрямках.

А коли настане ера парламентаризму, коли кожна партія буде реалізовувати свою ідею через волевиявлення виборців, коли постане повноцінна партійна система в Україні і буде працювати справжній парламент, а не те, що є зараз, ми й тоді так само доведемо свою спроможність боротися за нових умов. А реєстрація громадської організації УНСО поки що триває, і я думаю, що вона завершиться успішно за будь-яких обставин.

Розмовляла Наталія Лебідь

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины