30 травня 2003

Як не кнутом, так амністією діє держава, “виховуючи” своїх громадян


“Пряників” у неї мало, особливо якщо йдеться про судочинство та накладання покарань

Новий закон про амністію пройшов складний шлях, але зрештою був проголосований Верховною Радою. Це сталося 15 травня, і з тих пір документ чекає на крапельку чорнил з кінця президентського пера, якої достатньо, аби Леонід Кучма затвердив прийнятий закон. Після чого його текст надрукує офіційний парламентський орган, і амністія вступить у дію. Це неабияка подія, навіть попри те, що, як зазначає автор документу, народний депутат Андрій Шкіль (голова підкомітету з підготовки законопроектів), “концепція закону була порушена”, багато важливих пропозицій в ньому не враховано, натомість включено чимало відверто регресивних моментів. Шукаючи “десять відмінностей” між первинним текстом закону, запропонованим Шкілем, та тим, що був прийнятий парламентом, “УМ” також намагалася проаналізувати, чим наповнюється поняття амністії в сучасних українських умовах.

“Країна радіо “Шансон”

За тлумачним словником, амністія – це здійснюване вищим органом державної влади повне чи часткове звільнення від покарання осіб, засуджених за вироком суду. Іншими словами, це – прощення, жест милосердя, крок у кращих християнських традиціях. Але чи є привід почуватися зворушеним, зачувши слово “амністія”? На суто суб”єктивне переконання авторки цих рядків – ні. Хоча це зовсім не означає, що амністія не потрібна, тим більше в нашій країні. Просто з розчуленням варто зачекати. Чому?

Передусім тому, що звільняти від покарання тих, хто на це покарання у більшості випадків і не заслуговував – чистої води фарисейство. І тут доречно згадати хоча б ті цифри, які наводила у своїй доповіді з трибуни Верховної Ради Ніна Карпачова. Почавши з того, що попри усі новації в галузі судочинства, “попит” на правосуддя залишається невдоволеним, Карпачова перейшла до статистики вироків, винесених щодо невинних людей. Цифри, згадані нею (332 несправедливих вирока у 2001 році, 294 – у 2002-у), можливо, і не вражають. Однак, слід взяти до уваги, за яких обставин до Уповноваженого з прав людини могли потрапити такі дані. Тільки в тому випадку, якщо справа набула скандального розголосу і якщо її фігурантам якимось незбагненним чином вдалося пройти усі судові інстанціїі, ніде не стикаючись зі зволіканням, і домогтися скасування вироку. А тепер поставимо питання: скільки насправді виноситься щорічно несправедливих вироків? Тих, котрі невідомі Ніні Іванівні? Тисячі? Десятки тисяч? “Найболючіша проблема – це право на судовий захист…Сподівання мільйонів громадян лишаються невиправданими”, - говорила Карпачова. То чи не слід додати до числа псевдозлочинців, засуджених без всяких на те підстав, ще пару нулів?

Отже, амністію по-українськи, як видається, правильніше називати роботою над судовими помилками, ба навіть так: маскуванням судових помилок під серпанком гуманізму. (Хоча стосовно гуманізму, мабуть, занадто голосно сказано, адже зрештою під дію амністію потрапляє доволі обмежене коло осіб, але про це – трохи згодом). Цікавлячись реакцією на попередню, 2001-го року “виробництва” амністію, проголошену з нагоди 10-річчя незалежності України, я погортала старі газетні підшивки і натрапила, зокрема, на таку оцінку, надруковану у львівському “Поступі”: “Варто (замість перманентних амністій – Авт.) просто реформувати судову систему, яка часто дає збій. Адже фактично виходить, що сидять лише бідні люди, які не можуть обійти закон…”. Цілком слушне зауваження, яке, на жаль, так і залишилося всього лише кількома газетними рядками.

“Амністія сама по собі акт, звичайно, гуманний, - говорить Андрій Шкіль. – І країна, де проголошений не тоталітаризм, а інший устрій, повинна являти назовні елементи гуманізму і демократії. Тим більше, якщо відсутня амністія, має бути хоча б гуманізм. Нині з 48 мільйонів населення за гратами перебуває порядка 300 тисяч осіб. І це тільки ті, хто перебуває там на сьогоднішній день, тоді як через слідчий ізолятор пройшли в цілому десь приблизно 10 мільйонів людей, провівши там хто день, хто місяць, хто роки… Ми - це країна радіо “Шансон”, де тюрми є ознакою буття, тому прапором України мав би бути не синьо-жовтий прапор, а чорно-біла смугаста тканина, яка в народній уяві символізує одяг в”язня. На сьогоднішній день ми можемо говорити про те, що тюрма є серйозним каральним засобом, яким вправно користується режим. Садять легко – випускають тяжко. Тому треба звільнити хоча б тих людей, які потрапили туди за “загальним набором”, для статистики, для того, щоб правоохоронні органи мали б нагоду довести свою роботу”.

“Здоровими виходять буквально одиниці”

Отже, негласно визнаючи за собою такий “грішок”, як несправедливе судочинство, наша країна періодично амністує частину своїх в”язнів. Що ще підштовхує неповоротку державну машину час від часу відчиняти двері тюрем? Найпоширенішими думками з цього приводу є наступні міркування. По-перше, грошей на ув”язнених катастрофічно не вистачає. І тут знову таки доречно згадати звіт Карпачової, де зазначалося, що щорічно через слідчі ізолятори та ізолятори тимчасового тримання проходять до 500 тисяч осіб. Лише кожний другий з них засуджується потім судом, решта ж виходить на волю. І в даному випадку йдеться навіть не про те, що за гратами регулярно опиняється така величезна кількість не-злочинців. Йдеться про те, що подібну прірву тимчасових в”язнів треба чимось годувати.

Але їх не годують. Ні, не в сенсі – годують погано, тобто подають і перше, і друге, і компот, але все це несмачне або несвіже. Не годують зовсім. Це те, що Ніна Карпачова називає “тортурами голодом”. Мова йде, нагадаймо, про тимчасове ув”язнення, але й у “місцях не таких віддалених” справи з меню, звісно, є анітрохи не кращими. “Кошти на харчування затриманих виділялися у відповідні структури МВС, але значна їх частина була витрачена не за призначенням”, - констатувала Карпачова. Залишемо це без коментарів, не витрачаючи час на припущення, хто і чому з”їв тюремні обіди.

З усього сказаного висновок такий: економія – рушій амністії. Не скидаймо з рахунків також і медичний чинник. Напередодні амністії 2001 року ЗМІ писали, що в країні очікується спалах туберкульозу. І пов”язувалося це саме з тим, що на волю тоді мали вийти близько 35 тисяч засуджених. Практично всі вони були носіями хвороби, стверджували спеціалісти. Схоже, що держава керується такою логікою: голодні та хворі – зайвий клопіт, нехай харчуються та лікуються десь на волі, як самі знають. Або ж вмирають – це законом не заборонено.

“Не садять у нас тих, хто може відкупитися, використати свої кримінальні зв”язки, хто ж цього не робить, той потрапляє за грати, а там вже виховує тюрма…Виходять звідти здоровими і сповненими сил буквально одиниці, і це виняток з правила, а не правило”, - говорить Андрій Шкіль.

І, нарешті, є ще один аспект амністії. Як би дико це не прозвучало, але його варто назвати “презентаційним”. Адже, попри те, що за амністію голосує Верховна Рада, претендентом на чуйне серце року стає Президент. Спочатку новина подається так: “Леонід Кучма підписав прийнятий ВР закон”, потім фраза ця неодноразово варіюється і, зрештою, як говорять лінгвісти, “задля економії мовних зусиль”, скорочується до: “Кучма проголосив амністію”. Крім того, оскільки амністію зазвичай проголошують до певних дат (а це тільки надає дійству додаткової помпезності), виходить так, що “король не спить, а все, бідака, думає, як там його народ”, - іронізувала у 2001 році газета “Поступ”.

В чиє око краще не плювати

Те, наскільки проект Закону про амністію, написаний ще у жовтні минулого року Андрієм Шкілем, відрізняється від проголосованого у сесійній залі 15 травня, зрозуміло навіть людині без юридичної освіти. Перше, що впадає в око: прийнятий варіант законопроекту охоплює амністією переважно тих осіб, що скоїли злочини “невеликої та середньої тяжкості”. Тоді як у Шкіля в першій же статті закону фігурували злочини “тяжкі та особливо тяжкі, скоєні з необережності”. Постає питання: що таке “тяжкий злочин”? Чи це передусім навмисне вбивство, згвалтування абощо? Як виявляється, при віднесенні злочину до тієї чи іншої категорії наші криміналісти послуговуються не суттю скоєного, а строками ув”язнення, передбаченими за злочин. Так, невелика тяжкість – це коли “дають” не більше двох років ув”язнення, середня тяжкість – не більше п”яти, тяжкими вважаються злочини, що “тягнуть” на десять років, особливо тяжкими – такі, які караються термінами більше десяти років або пожиттєвим ув”язненням.

“Плюнути в око Кучмі – це тяжкий злочин, який не амністується”, - говорить Шкіль. (Дійсно, якщо підігнати під подібну емоційну розрядку, приміром, статтю 346 нового Кримінального кодексу “Загроза чи насильство по відношенню до державного діяча”, яка передбачає позбавлення волі до дванадцяти років). До речі, порушені Генпрокуратурою кримінальні справи проти журналістів, які нібито перешкоджали діяльності Президента (стаття 344), караються строком до п”яти років, що дозволяє зарахувати “злочин” медійників до розряду середньої тяжкості. Туди ж, для порівняння, потрапляє групова крадіжка (стаття 185) або “одноосібне” згвалтування (стаття 152).

Іще один наголос: при визначенні тяжкості злочину не враховується те, до якого терміну засуджено конкретну людину, береться до уваги лише зазначена у кодексі санкція. Тобто, навіть попри те, що окремі учасники подій 9 березня засуджені на дворічне ув”язнення, вони все одно вважаються особами, які скоїли “особливо тяжкий” злочин, оскільки за вчинення “масових безпорядків” передбачено покарання від восьми до п”ятнадцяти років за новим кодексом і до дванадцяти – за старим. Таким чином, амністія проходить повз більшості політв”язнів (крім Олега Бойка і Руслана Зайченка, що мають неповнолітніх дітей, а також важкохворого Владислава Мирончука) .

- Що сталося з попереднім законопроектом, який видавався набагато більш гідним зелених кнопок для голосування? – поцікавилась “УМ” у Андрія Шкіля.

- Сталося те, що мій комітет (законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – Авт.) вправно і ненав”язливо позбавив мене законодавчої ініціативи. Відсторонивши мене від роботи, в комітеті внесли свої поправки. Порушена була, таким чином, вся концепція закону. Залишилося мало наприклад, це те, що тепер сам ув”язнений, його родичі або адвокати можуть клопотати в суді про застосування амністії.

- Відтак яке коло осіб може бути амністованим?

- Дуже обмежене. Амністуються вагітні жінки, “афганці”, чорнобильці, інваліди, ті, хто має малолітніх дітей або батьків віком старше за 70 років. Всі решта – ні, навіть якщо у людини найлегша стаття. Щоправда, суд може сам застосувати амністію. Щодо тяжкості злочину – тут є величезна проблема, адже підхід саме такий: якщо покарання від штрафу і до п”яти років, все, злочин вже тяжкий. Так трактує Верховний Суд, Конституційний Суд. Так трактують усі судді. Це не просто неправильне, це вороже до юриспруденції трактування, суто совєцький підхід.... 99 % суддівського корпусу мислять старими критеріями, те ж саме стосується прокуратури та міліції. А між тим в Україні як мінімум половина людей сидить тільки тому, що їх захотіли посадити. Кого з політичних міркувань, кого з економічних, кого через помсту, а хтось просто попав під роздачу. То ж амністія – передусім шанс випустити людей, які потрапили за грати випадково.

“Прості закони нікому не потрібні”

Відомий португальський письменник Пауло Коельо вустами своєї героїні, правника за фахом, розмірковує над тим, до якого абсурду можна довести виконання будь-якого закону (в широкому розумінні цього слова). Приміром, те, що було законом для Адама і Єви у райському саду – не зривати плоду з дерева Добра і Зла, сучасні юристи оскаржили б таким чином. Якщо Бог хотів, щоб всі яблука пізнання вціліли, то чому він розмістив дерево в самому центрі сада, а не десь за його межами? Тут творця можна самого звинуватити в адміністративному упущенні, адже, крім того, що він сам поставив дерево у непередбаченому правилами місці, він до того ж не потурбувався про жоден знак обмеження чи яку-не-яку огорожу, чим піддав небезпеці оточуючих. До того ж Бог сам спровокував Єву на злочин, привернувши її увагу до цього дерева, яке нічим особливим зовні не відрізнялося з-поміж інших дерев в Едемі. Якби не його застереження, нашим первопредкам й на думку б не спало вкрасти заборонене яблуко.

Цей уривок з Коельо сплив у пам”яті під час розмови з Андрієм Шкілем, коли, зокрема, обговорювалося наступне.

- У твоєму законопроекті закладалась необхідність ретельної перевірки усіх накладених на в”язня стягнень. Тобто, якщо йдеться про можливість застосування до засудженої особи амністії, але вона звинувачується, приміром, у порушенні режиму, то такі відомості повинні належним чином вивчатися, а не прийматися на віру, як істина, що апріорі нав”язується тюремним начальством. Чому такий важливий момент був зрештою проігнорований?

- Тому що прості закони нікому не потрібні. Короткі вони чи довгі, аби тільки не були прості, щоб можна було як завгодно їх перетрактувати. І сказати – бачите, ми хотіли б щось зробити, але не можемо, бо тут є такі пункти… Що ж стосується стягнень, то всі вони використовуються лише як репресії проти в”язнів і в жодній мірі не впливають ні на яке перевиховання. Концентраційний табір “Освенцим” – легко порівняти з тими, в яких умовами у яких перебувають в”язні у тюрмах. Хай це не прозвучить як блюзнірство, адже насправді все так і є. І так тримають не ворогів, а своїх же громадян, які начебто мають перевиховуватися, чи принаймні бути просто ізольованими від суспільства, і над якими ніхто не має права знущатися або безпідставно здійснювати якісь стягнення.

- Так само з остаточного тексту законопроекту було виключено і положення про те, що застосування амністії не може бути поставлене в залежність від визнання чи невизнання особою своєї вини. Мені здається, що це дуже важливий момент, відмова від якого не додала плюсів прийнятому варіанту.

- Це свідчить лише про те, що кожного, хто потрапляє за грати, будуть змушувати визнавати свою вину, використовуючи в якості захочення ще й можливість амністії. А ще це означає те, що всіх, кого режим не хоче випустити, він за цією амністією і не випустить.

- У твоїй редакції 15-та стаття Закону містила таку норму: “Амністія не звільняє від обов”язку відшкодувати завдані збитки”. У проголосованому законопроекті до цього речення додається іще одне: “Не підлягають звільненню особи, які на час застосування до них амністії не відшкодували заподіяну злочином шкоду”. Погодься, це докорінно змінює суть справи.

- Не амністувати тих, хто не відшкодував збитки – це вже повний абсурд. Щоправда, єдиний позитив, який втримався у законі – це те, що визначає таке відшкодування суд. Бо інакше… Ну, звинувачують людину, приміром, у розкраданні мільярдів. Але хто довів, що цей мільярд було вкрадено? Така норма з”явилася невипадково. Не в останню чергу і задля того, щоб утримувати за гратами родичів Тимошенко.

Та попри все, закон прийнято. Не надто гуманний, не надто логічний, не надто вільний від політичних потреб даного моменту. Втім, такий, як і більшість усіх наших законів. Але, якби там не було, за умови, що Кучма не накладе на нього своє вето, цей закон поверне свободу значній кількості українських громадян. Отже, хай живе закон?

Наталія ЛЕБІДЬ "Україна молода"

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины