17 серпня 1993

ЗЕМЛЯ ЧУЖА, А СМЕРТЬ СВОЯ


"Голос України"
N155(655)

У Грузії гинуть, дістають поранення стрільці загонів Української Народної Самооборони. Вони поїхали туди з вірою у те, що відстоюють на чужій землі інтереси України.

Відтепер в історії УНА-УНСО розпочинається нова сторінка. Між учорашнім її етапом - етапом ідейного та фізичного вишколу, етапом спалювання хреста та більшовицької літератури, етапом сутичок з міліцією чи інакомислячими, та нинішнім - етапом бойових дій на території чужої держави - прірва глибиною в людське життя. На той час, коли я пишу ці рядки, убитих четверо, поранених більше десяти. Втім, цифри ці не точні, бо ж кількість жертв зростає з кожною годиною. Щоб нагадати деякі теоретичні засади УНА-УНСО, процитую витяг з доповіді заступника голови УНА на IX сесії УНА, що відбулася 17 липня, в Києві.

..."Існує думка, що велика політика робиться цими смішними людьми в краватках у Верховній Раді, що вона робиться указами і постановами, що вона робиться Президентами на конференціях і послами на зустрічах. Це дурниці. Велика політика робиться у заводських курилках, вона робиться на кухнях, на вулицях, вона робиться на вишколях і акціях УНСО, а те, що роблять Президенти, посли, депутати і міністри - це тільки великий дим над великою політикою. (...) Панове, у цій країні тільки ми, тільки оцей загал поводить себе як нація. Ті партії, які існують, це реклама, тільки ми - це вчинки. (...) Тільки наш шлях є вірним, бо ми йдемо, решта - спекулюють по дорозі. Раз та назавжди треба позбутися думки, що хтось тут ще має рацію, крім нас".

Свідомо уникаю будь-яких коментарів і дискусій з теоретиком. Значно більше довіри маю до тих, хто готовий заплатити за свої переконання життям. З двома пораненими стрільцями УНСО я зустрілася у Львові. Зізнаюсь, сподівалася побачити перед собою юних відчайдухів, які подалися на війну, мов на вишкіл у Карпати, не усвідомлюючи достеменно, що це таке, і нині напрацьовують політичний капітал для лідерів УНА-УНСО. Втім, вчинки унсовців настільки неоднозначні, що їх імідж важко змалювати одною барвою. З одного боку - наївний авторитаризм, претензії на істину - в останній інстанції, про що свідчить процитований виступ чи, скажімо, проголошений і виконаний вердикт - три буки - щодо редактора газети "За вільну Україну" Богдана Вовка. З другого боку, не можна не помітити того, що своїми діями унсовці нерідко заповнюють вакуум, який могли б і мали б заповнити інші сили й організації. Приміром, нам бракує масових військово-спортивних організацій, які б давали добрий вишкіл молоді, готували її до захисту Батьківщини. Маємо вже Українську армію, та юнацтво не вельми охоче йде служити до її лав, ухиляється від призову. "Багато тих, що йдуть до війська, кволі і незагартовані. Воюючи в Придністров'ї, стрільці УНСО, з одного боку,втручалися у справи суверенної Молдови, та водночас вони вивозили з-під куль дітей з українських родин, до яких нікому іншому діла не було. Одне слово, унсовців годі причесати одним гребінцем. На ці думки мене навела і зустріч із пораненими стрільцями Устимом і Рутою (це їхні псевда). Обидва - кияни. Устимові - 41 рік, він - інженер-механік за фахом, офіцер запасу, має десятирічного сина, його батько й дід були військовиками. Сам Устим, за його словами, здобув загартування у В'єтнамі. Руті - 29 років, він пройшов Афганістан, має півторарічну донечку, працює в малому підприємстві. Я побачила перед собою людей, яким є що втрачати і які знають усьому ціну. Не думаю, щоб таких, як вони, легко було спантеличити самими тільки гаслами і деклараціями. Вони твердо вірять у те, що в Грузії захищають інтереси України, бо знесилюють там спільного ворога.

- Грузія першою розпочала війну проти московського імперіалізму. Чим більше втрат Росія зазнає в Грузії, тим більш ослабленою вона буде в Україні, - вважає Устим. - Ворог незалежності України - це Росія. Серед противників ми не побачили кавказьких облич, зате бачили найсучаснішу бойову техніку - кораблі, літаки, танки. Звідки, скажіть, вони взялися в Абхазії, населення котрої становить близько 70 тисяч разом з жінками, старими, дітьми?

- Чи доводилося вам стріляти зблизька у живу мішень? - цікавлюся.

- Доводилося, бо й у нас стріляли, - відповідає Устам. - Та я нічого не маю проти рязанського хлопця, якого послали сюди воювати. Я був свідком розмови 16-річного юнака-абхазця з грузином. "Брате, не вбивай мене, я поранений", - прохав хлопчина. "Ось бачиш, потрібна була війна, аби ти зрозумів, що ми - брати". Потому грузин кілька годин виносив хлопця з поля бою, сам дістав поранення. Кавказці могли б жити в мирі, та Росія підігріває всі гарячі точки. Вони їй потрібні. 15 липня біля села Старушкіно в горах проти нас було застосовано хімічну зброю. І спеціалісти й лікарі визнали, що то був газ іприт. Щодня ведеться обстріл Сухумі. Які ж там стратегічні об'єкти? Гинуть жінки і діти. Це робиться для того, щоб залякати місцеве населення, а потім поселити тут "миротворчі сили". Ми бачили і зможемо згодом показати вам паспорти "миротворців", у яких російська прописка замінена сухумською. Навіщо - неважко здогадатися.

Мої співрозмовники не без гордощів показали мені свої паспорти, де записано грузинською і українською мовами: "Почесне громадянство отримане за хоробрість, виявлену в боях за оборону м.Сухумі". Вони пишаються тим, що українці (єдині!) допомагають братам-грузинам відстояти свою незалежність. За їхніми словами, вище військове керівництво Грузії висловило побажання після перемир'я використати потенціал УНСО для формування регулярної грузинської армії.

19-річний киянин з псевдонімом Цвях пішов на війну разом із батьком. Єдиний син загинув на очах у батька, той виніс його на своїх руках і поклявся, що залишиться в Грузії до кінця, до перемоги.

- По-чоловічому я зрозумів би батька, якби він покаявся, але цього не було, - розповідав Устим.

Устим дістав тяжке поранення, в нього роздроблені кістки на руці і він потребує серйозного лікування, та перебуває не в лікарні, а в профілакторії одного з львівських підприємств, де стрільців прийняли сердечно і з співчуттям. Я була здивована, коли під час розмови Рута зробив ін'єкцію своєму товаришу. Стрільці пояснили мені, що в Києві лікарі готові були надати їм допомогу, але боялися госпіталізувати поранених.

- У цивілізованих країнах навіть злочинцям спочатку надають медичну допомогу, а вже потому судять їх.

У Львові поранені не відчувають тиску з боку компетентних органів і тішаться тим, що навіть куховарки з профілакторію розуміють їх, співчувають і говорять між собою: "Ці хлопці захищали Україну в Грузії".

З приводу цих подій заступник голови СБУ, начальник УСБУ по Львівській області генерал-майор Василь Горбатюк звернувся з відкритим листом до керівництва УНА-УНСО і жителів регіону:

"... При всій моїй до них та до їхніх батьків повазі, я не можу сказати, що ці діти загинули за Україну. Вони позбулися життя за вас, панове зверхники УНА- УНСО... Яку велику відповідальність перед Богом та людьми ви взяли на свої плечі і на свої долі. Перед Богом тому, що Спаситель говорив "Не убий!" Ви ж посилаєте якщо не на смерть, то принаймні - вбивати інших. Перед людьми - бо посилаєте на каліцтво, або на загибель їх дітей. Схаменіться! Невже саме така політика принесе Україні порядок і добробут? Батьків кожного з молодих людей, які збиралися до Грузії на війну, співробітники управління Служби безпеки України попередили про те, що їхня дитина може загинути. Попереджатимемо і надалі".

Генерал-майор Василь Горбатюк звернувся до всіх галичан із закликом не бути байдужими до безвідповідальних дій УНА-УНСО.

Заступник голови обласної ради Іван Гель, багаторічний політв'язень, вважає, що Василь Горбатюк висловив думки багатьох людей. Політв'язні, ветерани ОУН і УПА, з якими він спілкувався, не підтримують цю грузинську акцію і вважають її антиукраїнською.

Що ж у цій акції, яка завдає Україні смерті і каліцтва, є політикою, а що - димом від політики? Час розсудить, матері скажуть своє слово. А поки що за християнським звичаєм схилімо голови перед загиблими і простягнімо руку милосердя скалічілим юнакам, позбавленим, до речі, соціального захисту по лінії профспілок. Не називаймо їх героями чи жертвами, вбивцями чи найманцями,бо жодне з цих слів не характеризує їх сповна. Вони - діти народу з трагічною історією. Однозначно можна сказати лише одну річ: діти України не повинні бути гарматним м'ясом на чужій війні.

О. Теленчі

© УНА-УНСО. Передрук матерiалiв можливий лише з посиланням на http://www.una-unso.org!
Новости Украины